Четвер, 8 листопада 1877

Лише одне могло вирвати мене з майстерні раніше часу й на все пообіддя — Версаль. Щойно прийшли квитки, по мене прислали Шоколада, і я повернулася перевдягнутися. На сходах зустрічаю Жюліана — він здивований, що я вийшла так рано; пояснюю і повторюю, що нічого, крім Версаля, не могло б змусити мене покинути майстерню. Він каже, що це тим більш похвально, що я могла б так легко розважитися.
— Я розважаюся лише тут, пане.
— І правильно робите! Побачите, як це тішитиме вас за два місяці.
— Ви ж знаєте, що я хочу стати справжнім майстром і малюю не… для сміху…
— Будемо сподіватися! Поводитися зі злитком золота як із міддю — то гріх. Запевняю вас: із такими здібностями, як у вас, — а я це бачу по дивовижних речах, що ви робите, — вам потрібно не більш як півтора року, щоб здобути справжній талант!
— О!
— Повторюю: талант!
— Обережно, пане, — я піду звідси в захваті.
— Я кажу правду, самі переконаєтеся. Наприкінці цієї зими ви робитимете цілком добрі малюнки, а далі малюватимете ще, — і даю вам шість місяців, щоб освоїти кольори й таки здобути справжній талант!
Боже милосердний! По дорозі додому я усміхалася і плакала від радості та мріяла, що мені платитимуть пʼять тисяч франків за портрет.
Дами без супроводу на вокзалі — і аж поки ми не влаштувалися на нашій кепській трибуні, — то пекло.
Дощить.
Говорили лише про верифікації виборів. Але під час них сталися інциденти, тож засідання вийшло доволі цікавим. Найцікавіше було бачити мого великого брата на трибуні. Він піднявся туди спокійний, гідний, чудовий, щоб захистити офіційні кандидатури, які якась тварюка з лівих щойно звинуватила у тиску, махінаціях і т. ін. Мій великий брат от-от стане вождем своєї партії — якщо вже ним не став. Мій великий брат, попри певні спалахи запальності, вартий багатьох людей, яких шанують в історії.
Він прекрасна натура, і доказ цього — те, що про нього говорять багато поганого, але хорошого поганого, якщо можна так висловитися.
Не треба мені часто ходити до Палати — це може відвернути мене від майстерні; захоплюєшся і йдеш, і йдеш, кожен день — нова сторінка однієї книги. Я могла б захопитися політикою до безсоння… але моя політика — он там, на вулиці Вівʼєнн; саме через неї я потраплю до Палати зовсім інакше, ніж тепер. Півтора року — та це ж нічого!
Стільки щастя мене лякає.
Півтора року для портретів — але картини?.. Скажімо, два-три роки… побачимо.
Я була гарна, але близько восьмої — дуже втомлена, що не завадило мені піти малювати принаймні на годину.
Маркуар пише нам, що у відчаї через відʼїзд із Парижа: хвороба батька і справи кличуть його туди; сподівається повернутися тижнів за два. Лист позначений тією самою печаттю суму, яку він носить відтоді, як я знову його зустріла. Він, можливо, нещасний — і в нього немає майстерні.

Примітки

Шоколад (Chocolat) — слуга або посильний у домі Башкирцевих. ↩
Верифікації — перевірка й затвердження результатів парламентських виборів жовтня 1877 р. у Франції. ↩