❦
Середа, 7 листопада 1877
Голл знову пише мені.Hall m’écrit encore.
Сіро й вогко. Живу лише у задусі майстерні. Місто, Булонський ліс — то смерть.
Il fait gris et humide. Je ne vis que dans le mauvais air de l’atelier. La ville, le Bois c’est la mort.
Я недостатньо працюю.
Je ne travaille pas assez.
Я молода, так, знаю, — але для того, чого я хотіла… Я хотіла стати відомою в тому віці, в якому я тепер, щоб не потребувати жодних рекомендаційних листів. Хотіла безглуздо і кепсько — бо лише хотіла, а не робила.
Je suis jeune, oui, je sais mais pour ce que je voulais moi... je voulais être célèbre à l’âge que j’ai pour n’avoir besoin d’aucune lettre de recommandation. Je l’ai sottement et mal voulu puisque je n’ai fait que le vouloir.
Я добʼюся свого, коли мине найчарівніша з трьох молодостей — та, заради якої я хотіла всього. На мій погляд, є три молодості. Від шістнадцяти до двадцяти. Від двадцяти до двадцяти пʼяти. І від двадцяти пʼяти до… до скільки завгодно. Усі інші молодості, яких понавигадували, — лише втіхи й дурниці.
J’arriverai quand la plus charmante des trois jeunesses sera passée, celle pour laquelle je voulais tout. Pour moi il y a trois jeunesses. De seize à vingt. De vingt à vingt cinq et de vingt cinq à... à comme on veut. Les autres jeunesses qu’on a inventées ne sont que des consolations et des bêtises.
З тридцяти років починається зрілість; після тридцяти можна бути гарною, молодою, навіть ще молодшою, але це вже не те, як каже Олександр Лотрек — син того, що з Вісбадена.
A trente ans commence l’âge mûr; après trente ans on peut être belle, jeune, plus jeune même mais ce n’est plus le même tabac comme dit Alexandre Lautrec, le fils de celui de Wiesbaden.
Після обіду можна розраховувати хіба що на дві години, якщо відняти перепочинки й підготовку. Світло так швидко гасне. Увечері — півтори години, разом три з половиною; уранці — три. Загалом близько семи годин на день: у вісімнадцять років вистачило б слави, хай невеликої, хай навіть по памʼяті,1 як кажуть у майстерні. Але в двадцять пʼять вимагають справжнього, і тоді… і тоді.
Dans l’après-midi on ne peut guère compter que sur deux heures, si on décompte les repos et l’installation. La lumière baisse si vite. Le soir une heure et demie, ça fait trois heures et demie et le matin trois heures. En tout près de sept heures par jour : la célébrité même petite, même de chic comme on dit à l’atelier à dix-huit ans serait suffisante. Mais à vingt-cinq on demande du vrai, et puis... et puis.
Я змарнувала пʼять років! У чотирнадцять я могла працювати з такою самою тямою, як тепер.
J’ai perdu cinq ans ! A quatorze ans je pouvais travailler avec autant d’intelligence que maintenant.
Нікчемна, мерзенна.
Misérable, infâme.
Примітки
«По памʼяті» (de chic) — жаргон художніх майстерень: писати без натури, з уяви; але також: з блиском, з шиком. ↩