викреслено

Вівторок, 6 листопада 1877

Блан капітан Тур-де-Несль, сякається в серветки, ляскає себе ззаду
Арфа, мабуть, чарівна — я починаю грати, і відразу зʼявляється Маркуар, потім Берта з сестрою. Молодий арфіст, якому шістдесят років, невблаганний — від нього немає рятунку; довелося повторювати до, ре, мі, фа, соль, ля, сі.
— Ля, сі, панно.
— Так, пане, це нудьга…
— Ще раз, сміливіше, сміли-и-віше!
Звичайно… Ах! Не забути сказати, що Брезло намалювала по памʼяті маленький ескіз — просто найчарівніше, що тільки можна уявити, — і загальним враженням, і почуттям. Вона надихнулася моїм останнім уроком гри на арфі. Здається, то кімната в якійсь вежі; усе занурене в сутінки, що заважають розрізнити штани вчителя, але видно, що він у якомусь астрологічному вбранні, з великою книгою в руках, і відбиває такт піднятим пальцем. Дуже вдале освітлення його лисої голови і білої бороди. Я граю на арфі — обличчя майже відвернуте, нахилене; видно ногу на педалі, рух колін. Мій білий комір і жабо, чорна блуза, затягнута на талії, оксамитова шапочка і моє русяве волосся — вона видобула з них дивовижний маленький ефект світла. А внизу — Пінчо: і цей вираз собаки, що слухає, — нашорошені вуха, стривожена морда, усе вугільцем і крейдою.
Ця каналія Брезло — мало того, що схожа на Олександра, то ще й талант має. [Кілька слів викреслено; хоч греблю гати]. Мені подобається ця дівчина — вона талановита.
Кажуть, Одіффре тут. Сьогодні лягаю рано — немає Блана, капітана фрегата, який плескає себе по задниці, витирає ніс серветками й говорить про Сенегал і жовту гарячку.
Здається, Жюліан задумав написати мій портрет.

Примітки

Scie («пилка», а також щось нудне, без кінця повторюване) звучить як si — нота сі в учителевому «La, si» (076.0058). ↩
Пінчо — собака Марі. ↩