❦
викресленоБлан капітан Тур-де-Несль, сякається в серветки, ляскає себе ззаду
Вівторок, 6 листопада 1877
Арфа, мабуть, чарівна — я починаю грати, і відразу зʼявляється Маркуар, потім Берта з сестрою. Молодий арфіст, якому шістдесят років, невблаганний — від нього немає рятунку; довелося повторювати до, ре, мі, фа, соль, ля, сі.
La harpe est magique à ce qu’il parait, je commence et arrive Marcuard, puis Berthe et sa sœur. Le jeune harpiste qui a soixante ans est inflexible, pas moyen de s’en défaire, il fallait répéter do, ré, mi, fa, sol, la, si.
— Ля, сі, панно.
- La, si, Mademoiselle.
— Так, пане, це нудьга1…
- Oui Monsieur, c’est une scie...
— Ще раз, сміливіше, сміли-и-віше!
- Encore une fois, du courage, du coura-age !
Звичайно… Ах! Не забути сказати, що Брезло намалювала по памʼяті маленький ескіз — просто найчарівніше, що тільки можна уявити, — і загальним враженням, і почуттям. Вона надихнулася моїм останнім уроком гри на арфі. Здається, то кімната в якійсь вежі; усе занурене в сутінки, що заважають розрізнити штани вчителя, але видно, що він у якомусь астрологічному вбранні, з великою книгою в руках, і відбиває такт піднятим пальцем. Дуже вдале освітлення його лисої голови і білої бороди. Я граю на арфі — обличчя майже відвернуте, нахилене; видно ногу на педалі, рух колін. Мій білий комір і жабо, чорна блуза, затягнута на талії, оксамитова шапочка і моє русяве волосся — вона видобула з них дивовижний маленький ефект світла. А внизу — Пінчо2: і цей вираз собаки, що слухає, — нашорошені вуха, стривожена морда, усе вугільцем і крейдою.
Certainement... Ah ! que je n’oublie pas de dire que Breslau a fait de mémoire un petit croquis qui est tout bonnement ce qu’on peut s’imaginer de plus charmant comme effet général et sentiment. Elle s’est inspirée de ma dernière leçon de harpe. Ça a l’air d’une chambre dans je ne sais quelle tour, le tout est plongé dans un crépuscule qui empêche de distinguer le pantalon du professeur, mais qui le montre habillé d’on ne sait quel vêtement d’astrologue, un grand livre à la main et battant la mesure d’un doigt levé en l’air. Une lumière excessivement heureuse sur sa tête chauve et sur sa barbe blanche. Je joue de la harpe, la figure est un profil perdu, penché, on voit le pied sur la pédale, le mouvement des genoux. Mon col et mon jabot blancs, ma blouse noire serrée à la taille, ma calotte de velours et mes cheveux blonds, elle en a tiré un petit parti merveilleux de lumière. Et au bas Pincio, mais l’expression de ce chien qui écoute, ses oreilles dressées, sa mine inquiète, le tout avec un peu de charbon et de craie.
Ця каналія Брезло — мало того, що схожа на Олександра, то ще й талант має. [Кілька слів викреслено; хоч греблю гати]. Мені подобається ця дівчина — вона талановита.
Cette canaille de Breslau, elle n’avait pas assez de ressembler à Alexandre il faut encore qu’elle ait du talent. [Quelques mots rayés ; à en vendre par poignées]. Je l’aime bien cette fille, elle a du talent.
Кажуть, Одіффре тут. Сьогодні лягаю рано — немає Блана, капітана фрегата, який плескає себе по задниці, витирає ніс серветками й говорить про Сенегал і жовту гарячку.
Audiffret est ici on dit. Ce soir je me couche de bonne heure, il n’y a pas Blanc, capitaine de frégate qui se tappe sur le derrière, s’essuie le nez dans les serviettes et parle du Sénégal et de la fièvre jaune.
Здається, Жюліан задумав написати мій портрет.
Je crois que Julian songe à faire un tableau de moi.
Примітки
Scie («пилка», а також щось нудне, без кінця повторюване) звучить як si — нота сі в учителевому «La, si» (076.0058). ↩
Пінчо — собака Марі. ↩