Вівторок, 6 листопада 1877

[Два рядки закреслено: Блан капітан Тур-де-Несль, сякається в серветки, б'є ззаду]
Арфа, мабуть, чарівна — я починаю грати, і відразу з'являється Маркуар, потім Берта з сестрою. Молодий арфіст, якому шістдесят років, невблаганний — від нього немає рятунку; довелося повторювати до, ре, мі, фа, соль, ля, сі.
— Ля, сі, панно.
— Так, пане, це нудьга…
— Ще раз, мужності, му-жн-ності!
Звичайно… Ах! Не забути сказати, що Брезло намалювала по пам'яті маленький ескіз — просто те найчарівніше, що можна уявити за загальним враженням і почуттям. Вона надихнулася моїм останнім уроком на арфі. Здається, то кімната в якійсь вежі; усе занурене в сутінки, що заважають розрізнити штани вчителя, але видно, що він у якомусь астрологічному вбранні, з великою книгою в руках, і відбиває такт піднятим пальцем. Дуже вдале освітлення його лисої голови і білої бороди. Я граю на арфі — обличчя в три чверті, нахилене; видно ногу на педалі, рух колін. Мій білий комір і жабо, чорна блуза, затягнута на талії, оксамитова шапочка і моє русяве волосся — вона вирвала з них дивовижний маленький ефект світла. А внизу — Пінчо: і цей вираз собаки, що слухає, — настовбурчені вуха, стривожена пика, усе вугільцем і крейдою.
Ця каналія Брезло — мало їй бути схожою на Алессандро, так їй ще треба й мати талант. [Кілька слів закреслено; хоч греблю гати]. Мені подобається ця дівчина — вона талановита.
Кажуть, Одіффре тут. Сьогодні лягаю рано — немає Блана, капітана фрегата, який плескає себе по задниці, витирає ніс серветками й говорить про Сенегал і жовту гарячку.
Здається, Жюліан задумав написати мій портрет.

Примітки

Пінчо — собака Марі.