Пʼятниця, 5 жовтня 1877

— Це ви самі зробили? — запитав пан Жюліан, увійшовши до ательє.
— Так, пане.
Я зашарілася, немов збрехала...
— Що ж... я дуже задоволений, дуже задоволений.
— Справді?
— Дуже задоволений.
А я — ще більше!
Далі — поради, які він мені дав.
Я ще й досі приголомшена тим, наскільки інші мене переважають, але боюся вже менше.
Це жінки, у яких за плечима три-чотири роки ательє, Лувру, серйозних занять. А я... Лардерель — і годі.
Бідна Розалі хвора — я зроблю все, щоб вона залишилася, хоч і хвора. Сама думка бути без Розалі! Відколи вона зі мною, без неї не обходиться ніщо, — починаючи з Олександра.
Я б менше радувалася поверненню до Італії, якби вона не поїхала зі мною.

Примітки

Граф Алессандро (Олександр) де Лардерель, флорентієць, яким Марі захоплювалася в Неаполі 1876–1877 років, а не вчитель: покажчик друкованого видання відносить цю сторінку до «Larderei (Alexandre) [Bijou]» (Mon Journal, т. 11, с. 17). Рокам серйозних занять інших учениць Марі протиставляє своє захоплення. ↩