Четвер, 4 жовтня 1877

День минає швидко, коли малюєш з восьмої до дванадцятої і з першої до пʼятої. Сама лише дорога зʼїдає мало не півтори години, і до того ж я трохи спізнилася, — так що вийшло тільки шість годин роботи.
Коли я думаю про роки, цілі роки, які я витратила даремно! Від злості хочеться послати все до дідька... але це було б ще гірше. Ну ж, нікчемне й огидне дівчисько, будь задоволена, що нарешті таки почала... У моєму віці! Девʼятнадцять років — через місяць! У тринадцять я могла б почати! Пʼять років!
Я б писала історичні картини, якби почала пʼять років тому. Те, що я вмію, мені тільки заважає. Треба починати з початку.
Довелося двічі переробляти голову анфас, перш ніж вийшло задовільно.
Щодо академічного рисунку — це вийшло само собою, і пан Жюліан не виправив жодної лінії. Його не було, коли я прийшла; одна з учениць показала мені, як починати, — я ніколи не бачила академічних рисунків.
Усе, що я робила досі, — лише поганий жарт!
Португалець із довгим іменем приходив з візитом. Я була в ательє.
Нарешті я працюю з художниками — справжніми художниками, які виставлялися на Салоні, за картини і портрети яких платять, які навіть дають уроки.
Жюліан задоволений моїм початком. «До кінця зими ви зможете писати дуже гарні портрети», — сказав він мені.
Він каже, що його учениці-жінки інколи бувають такі самі сильні, як учні-чоловіки.
Я б працювала з чоловіками, але вони курять; та й різниці немає. Вона була, коли жінки малювали тільки одягнену модель, — але відтоді як вони малюють академічний рисунок, оголеного чоловіка, це одне й те саме.
Прибиральниця ательє — така, як їх описують у романах. «Я завжди була серед художників, — каже вона, — і я вже зовсім не буржуазка, я — художниця».
Я задоволена, задоволена.

Примітки

Фр. académie — у майстерні так називали рисунок з оголеної натури, основну академічну вправу. ↩