П'ятниця, 5 жовтня 1877

— Це ви самі зробили? — запитав пан Жюліан, увійшовши до ательє.

— Так, пане.

Я зашарілася, немов збрехала...

— Що ж... я дуже задоволений, дуже задоволений.

— Справді?

— Дуже задоволений.

А я — ще більше!

Далі — поради, які він мені дав.

Я ще вражена перевагою інших наді мною, але я вже менше боюся.

Це жінки, які мають три, чотири роки ательє, Лувру, серйозних занять. А я... Лардереї — і годі.

Бідна Розалі хвора — я зроблю все, щоб вона залишилася, хоч і хвора. Думка бути без Розалі! Відколи вона зі мною, вона посідає місце в усьому, — починаючи з Алессандро.

Я б менше радувалася поверненню до Італії, якби вона не мала мене супроводжувати.