Субота, 29 вересня 1877

Сьогодні вранці мені принесли кілька листів; честі щоденника удостою лише один — він того заслуговує:
[Середа, 19 вересня 1877]
Я зворушений тими теплими почуттями, які виявив ваш лист, і поспішаю подякувати вам за це від усього серця.
Так, ви маєте рацію — я завжди буду для вас старшим братом, залишаючись вам вірним і люблячи у вас ту дивну натуру, якою я захоплююся і яка мене дивує.
Ви не схожі ні на що знане.
А подобається мені у вас саме те, що вислизає від людей, які вас оточують.
Панно і друже,
Не позбавляйте мене вашої прихильності — я її ціную, ціную дуже, і дуже нею пишаюся.
У важкі дні, які настають, відважне жіноче серце, як ваше, — добра підмога, і я не тільки не нехтую ним, а й настійно його прошу.
Ви питаєте, що розлучило нас, поки ви були тут?
Ах! Це дуже просто.
Мій друг Блан нічого не сказав мені, що ви в Парижі, і я поїхав на Південь саме в той день, коли зустрів вас на вулиці Шоссе-дʼАнтен.
Ніякої іншої таємниці й ніякого іншого секрету немає.
І я дуже засмутився б від ваших здогадів, якби вони не спонукали вас написати мені ласкавий і добрий лист, — а це і є наше перше дружнє побачення, чи не так?
Я відʼїжджаю через пʼять-шість днів на весь виборчий період, і ви були б дуже милою, якби сказали мені, чи ви ще гніваєтесь на мене.
Я кажу вам: до побачення і цілую обидві ваші білі руки, як то має робити найвідданіший і найшанобливіший з ваших друзів.
Поль де Кассаньяк
Вулиця Булонь, 10-біс
Як бачите, лист побував у Шланґенбаді й у Ніцці. У Шланґенбаді він датований 20 вересня. Ви цього не розумієте? У Вісбадені, напередодні нашого відʼїзду або того ж таки дня, я написала Полю де Кассаньяку такого листа:
«Під час нашого перебування в Парижі ми були неприємно здивовані, що зовсім не бачили вас, незважаючи на численні запрошення, які передавав вам ваш друг пан Блан. Тепер, коли ми далеко, я, яка нічого не полишає напівдорозі, звертаюся до вас із запитанням: чому?
Хоч би як із вами познайомитися, відступитися потім нелегко — ви, певно, це знаєте, — а надто мені, бо я уявила собі, що ви будете моїм старшим братом. Вам наговорили купу всього — боялися не виправдати всього сказаного. Але річ не в тім; якщо є якась причина, якої я не можу знати, — скажіть мені так само просто, як я вас питаю, навіть нічого не пояснюючи.
Беру з вас слово честі, що ніхто ніколи не дізнається, що я написала вам це, — мені було б жахливо соромно.»
Марі Башкирцева
навскоси
Тепер, коли свідоцтва про добру поведінку республіканців більше немає, ви, певно, у гарному настрої.
Це не зовсім так, лист був складений краще; не знаю чому, але всупереч своїй звичці я його ніде не вставила.
Я трохи боялася, але не дуже; я ненавиджу не знати, чого мені триматися. Цей чудовий старший брат! Загалом, все це дуже добре.
Торлонія тут, Альтамура тут. Ми бачилися. Бідний Альтамура — які конвульсії!
Скініна сказав мені, що Меліссано в Ліворно разом з Лардерелем, що там є багата американка і що Меліссано у листі до герцога Монтелеоне натякає, нібито заради нього. Може, заради Лардереля. Не знаю, чи розсердилася б я на це, але трохи затремтіла від страху, що Скініна це скаже.
Я обідала за табльдотом, у маленькій чорній короткій сукні і без капелюха; незважаючи на цей скромний костюм, можна подумати, що добрі часи повернулися. Скільки поглядів, мій Імператоре! Особливо мої дорогі італійці. Розалі каже: інші теж, тільки італійці це більше виявляють. Я розважалася на балконі, вони дефілювали, як у Неаполі. Аби лише той чоловік із розкішною чорною бородою не виявився біржовим маклером! Він уже два дні мене помічає.
Сьогодні ввечері, проходячи зі своїм приятелем повз нас, він упустив тростину; приятель кинувся її підняти, — і на землі опинилися вже дві тростини та тисяча вибачень. Непоганий трюк, щоб роздивитися ніжки.
Кажуть, Лардерель тут; мені було б украй неприємно зустріти його, особливо до деяких із тріумфів, що їх пророкував Едмон. Маман, яка все памʼятає, думає, що це діє на мене так само трагічно, як тоді. Дуже шкодую, що розповіла таку принизливу річ.
Поки все це було трагічним і любовним — це було лише забавним горем, а тепер, коли все охолонуло й вивітрилося, залишилося тільки дуже неприємне відчуття, — немов гидкий смак у роті після чогось поганого...
Бідний Лардерелю, ну що ж! З усіх твоїх рис найглибше закарбувався в моїй памʼяті твій ніс, — і він здається мені надто великим.
Навіщо руйнувати поезію такими потворними зауваженнями! Та годі! Я пишу все, що спадає на думку. Може, через кілька днів я знову віднайду Олександра. Ніколи!.. цілком. Я його зруйнувала цим бридким спостереженням. Й інші теж можуть повалити моїх ідолів одним словом, якимось зауваженням. Я серджуся на них, як зараз серджуся на себе, але діло вже зроблено.
Яка шкода...

Примітки

«Mon Empereur» («Мій Імператоре») — вигук, який Марі в іншому місці приписує мові Лардереля («quel charmant succès mon empereur ! comme dirait ce cher et misérable Alexandre» — «який чарівний успіх, мій імператоре! як сказав би цей дорогий і нещасний Олександр», 27 листопада 1877 р., 076.0266; Mon Journal, т. 11, с. 68). ↩