Понеділок, 17 вересня 1877

[Два рядки закреслено.]
На той випадок, якщо «Гретхен» Маркса сподобається нащадкам, прошу зауважити, що ця картина, яка на перший погляд здається дивною, змушувала мене мріяти безперервно три дні. Вона настільки втілює поему Гете, що захоплюватися нею можна лише тоді, коли збагнув поему, яка й мені здавалася... дивацтвом при першому читанні.
Неможливо, щоб тебе отак тиранили дружні почуття в мить від'їзду. Ще нехай би пані Батуріна — знайома вже двадцять п'ять років, яка, як кажуть усі тут, справді нас любить. Але пані Гербель із доньками, пані Лісандер і її дочка! З ранку в нас... Лісандери не набридають — є такі люди. Але Гербелі нестерпні, хоч і обожнюють нас... О четвертій годині ми вдираємося на вокзал: 1 мама, 2 тітка, 3 Діна, 4 тато, 5 Валіцький, я нарешті і три слуги — разом 9. Лотрек — 10, Гербелі — 15, Лісандери — 17, Ланц — 18, Лімени — 20. Скільки поцілунків, мій Імператоре! Фе! Я жахлива егоїстка — глузувати з доброзичливості людей.
Лісандери й Лотрек проводжають нас до Ельтвілля — за годину від Вісбадена.
Завдяки трьом тисячам п'ятистам поцілункам ми сіли на пасажирський поїзд, що зупинявся частіше, ніж рухався. Дідусь, думаючи, що він у Росії і в своєму екіпажі, кричав, але це нічого не давало. Завдяки цим зупинкам я більш-менш побачила Кельн — Colonia Agrippina — одне з найцікавіших міст світу. Ці давні камені, уламки почорнілих колон — мені дорогі, як друзі, як рідні. Я надаю їм перевагу перед усіма готичними соборами світу, хоча кельнський справді вражаюче красивий — хоча цю архітектуру мені відбив міланський собор, яким мене ніколи не змусять захоплюватися і який, кажуть, такий чудовий. Але в мене є антипатії до церков і міст — як до людей.
Я пішла подивитися на будинок Рубенса, вдвічі знаменитий, — про що вас повідомляє табличка, яку я захотіла б відірвати від стіни, якби належала до французької королівської родини. Над брамою висить медальйон Рубенса. Я запитала, чи можна зайти всередину, пригадавши свій візит до будинку Мікеланджело два роки тому — будинку, що зберігається з побожністю, куди заходиш як до храму, і ти так пройнятий захопленням перед великим майстром, що ніколи не спадає на думку глузувати навіть зі скляної шафи, де зберігаються його капці. Отже, я запитала, чи можна зайти.
Ja wohl, gewiss... da ist ein gutes Restauration, — відповів кучер. Негідники!
На втіху собі я купила літр кельнської води і того ж вечора прибула до Парижа.

Примітки

«Колонія Агрипіна» — латинська назва Кельна, заснованого 50 р. н. е. як римська колонія.
Нім.: «Та звичайно, певна річ... там є гарний ресторан». — Будинок Рубенса перетворений на ресторан.