Понеділок, 17 вересня 1877

[Два рядки закреслено.]
На той випадок, якщо «Гретхен» Маркса сподобається нащадкам, прошу зауважити, що ця картина, яка на перший погляд здається дивною, змушувала мене мріяти безперервно три дні. Вона настільки є втіленням поеми Гете, що можна захоплюватися нею лише якщо збагнув поему, яка й мені здавалася... дивацтвом при першому читанні.
Неможливо так бути втиснутою дружбами в момент від'їзду. Ще куди не йшло пані Батуріна — знайомство двадцяти п'яти років, яка, як кажуть усі тут, справді нас любить. Але пані Гербель із доньками, пані Лісандер і дочка! З ранку в нас... Лісандери не набридають — є такі люди. Але Гербелі невиносимі, при тому що обожнюють нас... О четвертій годині ми вдираємося на вокзал: 1 мама, 2 тітка, 3 Діна, 4 тато, 5 Валіцький, я нарешті і три слуги — разом 9. Лотрек — 10, Гербелі — 15, Лісандери — 17, Ланц — 18, Лімени — 20. Скільки поцілунків, мій Імператоре! Фе! Я жахлива егоїстка — глузувати з доброзичливості людей.
Лісандери й Лотрек проводжають нас до Ельтвілля — за годину від Вісбадена.
Завдяки трьом тисячам п'ятистам поцілункам ми сіли на пасажирський поїзд, що зупинявся частіше, ніж рухався. Дідусь, думаючи, що він у Росії і в своєму екіпажі, кричав, але це нічому не допомагало. Завдяки цим зупинкам я більш-менш побачила Кельн — Colonia Agrippina — одне з найцікавіших міст світу. Ці давні каміння, уламки почорнілих колон — мені дорогі, як друзі, як рідні. Я надаю їм перевагу перед усіма готичними соборами світу, хоча кельнський справді вражаюче красивий — незважаючи на те що я пересита цією архітектурою з міланської, яку мені ніколи не змусять захоплюватися й яка, кажуть, така чудова. Але в мене є антипатії до церков і міст — як до людей.
Я пішла подивитися на будинок Рубенса, вдвічі знаменитий, — про що вас повідомляє табличка, яку я захотіла б відірвати від стіни, якби належала до французької королівської родини. Над брамою висить медальйон Рубенса. Я запитала, чи можна зайти всередину, пригадавши свій візит до будинку Мікеланджело два роки тому — будинку, що зберігається з побожністю, куди заходиш як до храму, і такий ти сповнений захоплення до великого майстра, що ніколи не спадає на думку глузувати навіть зі скляної шафи, де зберігаються його капці. Отже, я запитала, чи можна зайти.
Ja wohl, gewiss... da ist ein gutes Restauration, — відповів кучер. Негідники!
На втіху собі я купила літр кельнської води і того ж вечора прибула до Парижа.

Примітки

«Колонія Агрипіна» — латинська назва Кельна, заснованого 50 р. н. е. як римська колонія.
Нім.: «Та звичайно, певна річ... там є гарний ресторан». — Будинок Рубенса перетворений на ресторан.