❦
Середа, 12 вересня 1877
Mercredi 12 septembre 1877
Я на новому режимі: форсовані марші і товариство панянок. Мені здається, що фрейліною і протеже Імператриці була сама пані Гербель, а не її доньки. Утім, байдуже.
Je suis un nouveau régime : marches forcées et société de demoiselles. Je crois démêler que c’est Mme Gerbel qui a été demoiselle d’honneur et protégée de l’impératrice et pas ses filles. Enfin c’est égal.
Ходжу весь день і весь вечір, а панянки обступають мене, ідуть попереду й позаду. Вечір проходить так само. Пані Гербель зробила серйозний візит, а її доньки приходили тричі — довелося розгорнути весь арсенал, показати всі мої фотографії.
On marche toute la journée et toute la soirée, flanquée, précédée, suivie de demoiselles. La soirée se passe de même. Mme Gerbel a fait une visite sérieuse et ses filles sont venues trois fois, il a fallu faire le grand jeu, montrer toutes mes photographies.
Лотрек, що кружляє серед усього цього попри свою... подагру, запевняє, що це корисно, особливо Лісандер.
Lautrec qui tourbillonne au milieu de tout cela, malgré sa... goutte, assure que c’est utile, la Lisander surtout.
Весь Вісбаден знає, що сьогодні вранці ми (Гербелі і ми) навідали кімнату графа, який знайшов свічки в ліжку, чоботи на столі, сорочку на дзеркалі і т. д. і т. д. [Три аркуші вирвано.] — як Цулейман. Схоже, Лісандер захоплена мною. Вона вдає нервову, хворобливу й дотепну різкість.
Tout Wiesbaden sait que ce matin on (les Gerbel et nous) a été faire la chambre du comte qui a trouvé des bougies dans son lit, des bottes sur la table, une chemise sur le miroir etc. etc. ]Trois feuilles arrachées.] comme Zuleimann. La Lisander a l’air d’être entichée de moi. Elle pose pour la brusquerie nerveuse, maladive et spirituelle.
Лампи гасили, коли ми залишали прогулянку гуртом із понад пʼятнадцяти осіб, що поводилися як вдома. Діфіріані — дуже маленький кавказький росіянин, з якого сміються, але який буває у Меренберг. Кажуть, Меренберг лютує на росіян, що не приходять засвідчити їй шанобу, як належній владі. Якби вона знала, до якої міри мені хочеться кинути їй виклик... бідна жінка...
On éteignait les lampes lorsque nous avons quitté la promenade en bande de plus de quinze personnes agissant comme chez nous. Diftiriani, un Russe du Caucase, très petit, dont on rit mais qui va chez la Merenberg. On prétend que la Merenberg est furieuse contre les Russes qui ne viennent pas lui présenter leurs hommages comme à une autorité. Si elle savait jusqu’à quel point j’ai envie de la braver... la pauvre femme..
У Вісбадені є лише пан де Бюлов і його друг, і обидва завжди з панною Дубельт.
Il n’y a à Wiesbaden que M. de Bulow et son ami, et tous les deux sont toujours avec Mlle Doubelt.
Зрештою... Лотрек думає, що це корисно — я теж так думаю.
Enfin... Lautrec croit que c’est utile, je le crois aussi.
Спогад отак собі, ненароком.
Un souvenir comme ça par hasard.
Нерви перезбуджені подією очікуваною, бажаною й передбаченою. Цієї миті нічого не чекаєш, але ніщо не здивувало б. Вульгарна читальна зала, химерно освітлена переривчастими газовими ріжками — задля економії. Холодно, щоки палають, у «Фіґаро» нічого цікавого. Одна німкеня і двоє англійців мовчать. Подоба таємниці, що надає кімнаті щось від дивної принади церков, — схиляє до глибоких вражень. Двері тихо відчиняються, входить незнайомець, схожий на когось уже баченого, але красивіший. Він вітає особу, що з вами, з повагою, ніби чужою його звичній манері, — тоді як крізь це церковне освітлення або сутінок відкриваються тонке й шовкове волосся, очі — самі зіниці, сухочорні, без жодної крапки світла; дуже бліде обличчя, стомлений вигляд і майже наївні вуста.
Nerfs surexcités par un événement attendu, désiré et prévu. Dans le moment on ne s’attend à rien, mais rien n’étonnerait. Salon de lecture vulgaire, drôlement éclairé par des becs de gaz intermittents, par économie. Il fait froid, les joues brûlent, « Le Figaro » est insignifiant. Une Allemande et deux Anglais font silence. Un semblant de mystère qui donne à la chambre un faux-air du charme bizarre des églises, prédispose aux impressions profondes. La porte s’ouvre doucement, et un étranger entre, qui ressemble à quelqu’un qu’on a déjà vu, mais plus beau. Il salue la personne qui est avec vous, avec un respect qui paraît comme étranger à sa manière d’être, pendant qu’on découvre à travers cette lumière ou cette obscurité d’église, des cheveux fins et soyeux, des yeux, tout prunelle, d’un noir sec, sans le moindre point lumineux; un visage très pâle, un air fatigué et une bouche presque naïve.
Вас вражає щось незвичне, хоч ви про це й знали. Але він носить це з такою простотою, що можна подумати, ніби рука завжди була на перевʼязі. Читаєш далі — дуже схвильована і не знаючи, чи це серйозно. Він вітається, і ти усміхаєшся незграбно, губи трохи тремтять; хочеться засміятися. Щоб заспокоїтися, звертаєшся до нього, підводячи очі від пораненої руки до його очей — таких чорних, з тонким, майже глузливим, розгубленим і ніби... співчутливим поглядом — немов для сміху, але зупиненим на тобі з певною увагою і певною ніжністю.
Quelque chose d’inusité et que vous saviez, vous frappe. Mais il le porte avec tant de simplicité qu’on croirait que ce bras a toujours été en écharpe. On continue à lire, très troublée et ne sachant si c’est sérieux. Il salue et on sourit mal, les lèvres tremblent un peu; on a envie de rire. Pour se rassurer on lui adresse la parole en levant les yeux de son bras blessé jusqu’à ses yeux si noirs, au regard fin, presque railleur, égaré et comme... compatissant, pour rire, mais fixé sur vous avec une certaine attention et une certaine douceur.
І потім... і потім усе стає дуже негарним! Мадам стає любʼязною — і чари розвіялися!
Et puis... et puis cela devient très laid ! Madame devient aimable et le charme est rompu !
Я ненавиджу себе за те, що не вмію звʼязувати... Як у живописі — тони добрі, але це мозаїка! Злюся на себе, що не можу описати вам це лагідне й прекрасне, як вечір, обличчя таким, яким я його бачу...
Je me déteste pour ne savoir pas lier... Comme en peinture, les teintes sont bonnes mais c’est une mosaïque ! Je m’en veux d’être incapable de vous raconter telle que je la vois cette figure douce et belle comme le soir...
Герцог Гамільтонський і навіть Одіффре можуть бути красиві як день.
Le duc de Hamilton et même Audiffret peuvent être beaux comme le jour.
Антонеллі красивий як ніч.
Antonelli est beau comme la nuit.
Але цей красивий як вечір — крізь ніжні тіні якого його й треба бачити.
Mais celui-ci est beau comme le soir à travers les douces ombres duquel il doit être vu.