Вівторок, 10 вересня 1877

Сьогодні наш 30 серпня, день святого Олександра, свято нашого Імператора. Ми залишаємо Шланґенбад у святковому вбранні й їдемо прямо до церкви у Вісбаден.
Пан Денісов допомагає нам вийти з екіпажу й повідомляє про взяття Плевни. Тепер Олександрові залишається тільки закохатися в мене. Годину вимовляли й співали його імʼя. Я молилася й думала про нього — настільки він близький мені в моїх снах.
Панни Гербель попросили мене представити їх пані моїй матері — що я і зробила, — і пані Гербель познайомилася з мамою і тіткою. І оскільки вони родички Лотрека, все відбулося дуже швидко прямо в церкві після меси. По правді кажучи, я зовсім відвикла від того, щоб зі мною добре поводилися й шукали мого товариства.
Це також свято Батуріна; ми йдемо до пані (пан у Росії). Потім Лотрек веде мене до Лімен.
Якщо коли й бувало захоплення, справжнє щастя, щира радість — то саме тут. Вони роздерли мене на шматки. Їх не можна не любити — хоча б за цю доброту, цю простоту, цю нестримну німецьку симпатію, і таку щиру! Звідти — до Гербелів, які прийняли мене чудово, — чим Лотрек був захоплений. Пані Гербель — чудова жінка, незаздрісна, що просто видатно для матері чотирьох доньок. Потім, надівши коротку сукню, — на музику, де проводжу три години в юрмі панянок. І те саме ввечері.
З нами прогулювався офіцер, імені якого я не знаю, але знаю, що він має «фон». Я була сонна й почала жартувати: про пана Тьєра, якого занапастили радикали, і про пана де Бісмарка, якого занапастять турки. Адже я хотіла, щоб пруссаки були туркофілами, — і доказом цього є те, що Сулейман-Паша — не хто інший, як Герман фон Цулейман, якому Бісмарк обіцяв надати баронство після закінчення кампанії. Фон Цулейман має успіх, і вже о девʼятій вечора весь Вісбаден повторював цю дурницю. Пані Лісандер (дружина сенатора і т. д. і т. д. Лісандера з Петербурга), Лімен, Романова й Гербель утворювали коло з Лотреком за кавалера, та ще й девʼять панянок раз у раз його в них забирали. Лотрек, який уміє рекламувати як мало хто у світі, у захваті від барона фон Цулеймана, — бо всі ці дами говорили про нього з моєю тіткою. І, як я й казала, о девʼятій ввечері жарт, обійшовши всю прогулянку, повернувся до мене. Нехай це й дрібниця, але мені було приємно, і Герман здався мені кумедним — я й забула, що сама його вигадала, — як марсельські брехуни бігли дивитися кита в порту.
Панна Лісандер — манірниця тридцяти років, гарна, якщо хочете, трохи схожа на мітлу; найстриманіша з усіх — отже, та, якої я найбільше прагнула. Мати — добра жінка, досить проста. Ми, виходить, майже увійшли до найкращого тут російського товариства.
Мене завжди безглуздо тішить, коли, як тут, з мене роблять щось надзвичайне. Я, що все своє життя тільки й прагну цього та чекаю на нього, — здаюся зовсім здивованою, коли це трапляється, і озираюся на всі боки, наче щоб переконатися, що це справді для мене і що поруч нема когось іншого.
Без Лотрека ми не знали б нічого з того, що говориться, і на нас дивилися б інакше. Він вклав у нас свою гордість — і це вправна людина.
Жодного кавалера. Ось що дивно. Ті, що з балу, зʼявилися лише наприкінці прогулянки — і то з Меренберг та принцесою Турн і Таксіс. І з іншими німецькими дамами.
З усіма цими дамами дуже приємно, але досить нудно.
Виходить, ми вже революціонуємо Вісбаден.
Близько десятої повертаємося до мами, яка залишилася в готелі хвора. Базікаємо до опівночі. Діна теж не виходила ввечері — отримала листа від матері, і в неї болить голова.
До мого приїзду вона, дуже елегантна, грала роль Марі Башкирцевої. Вона подобається багатьом. Але оскільки я гарніша — дещо її затьмарюю.
Немає кавалерів. Офіцерів я не рахую. Денісов — одружений росіянин. Є ще один-два знайомих, але зовсім ніякі.
Я просто дивуюся, що так легко завела знайомства. Мабуть, скрізь так, коли поводишся, як усі. Я цілком вражена тим, що зустрічаю тільки доброзичливість... після Ніцци...