❦
Понеділок, 10 вересня 1877
Lundi 10 septembre 1877
Як мало мій щоденник схожий на мене! Це не я пишу. Я вживаю вирази, виписую фрази надто манірно. Я дуже проста.
Comme mon journal me ressemble peu ! Ce n’est pas moi qui écrit. J’emploie des expressions, je tourne mes phrases avec trop d’affectation. Je suis très simple.
Учора мама написала до Росії про Рим.
Hier, maman a écrit en Russie pour Rome.
Завтра вранці ми відʼїжджаємо. Я люблю Шланґенбад. Дерева чудові, повітря мʼяке; нікого не зустрічаєш, якщо не хочеш. Я знаю всі стежки, всі алеї. Можна було б бути щасливою, якби можна було вдовольнитися Шланґенбадом.
Demain matin nous partons. J’aime bien Schlangenbad. Les arbres sont superbes, l’air doux; on ne rencontre personne si l’on veut. Je connais tous les sentiers, toutes les allées. On serait heureux si on pouvait se contenter de Schlangenbad.
Мої матері мене не розуміють. У моєму бажанні їхати до Риму вони бачать прогулянки на Пінчо, Оперу, Антонеллі і «уроки живопису». І якби я все життя тільки те й робила, що пояснювала їм свій ентузіазм — вони, може, й зрозуміли б, але як щось марне, мою химеру. Дрібні щоденні прикрощі їх поглинули... а ще кажуть, що треба народитися з любовʼю до всього цього, — інакше ніколи не зрозумієш, хоч би яка ти була дотепна, вишукана й чудова. Але чи не я радше дурна?
Mes mères ne me comprennent pas. Dans mon désir d’aller à Rome, elles voient les promenades au Pincio, l’Opéra, Antonelli et des « leçons de peinture ». Et si je passais toute ma vie à leur expliquer mon enthousiasme elles le comprendraient peut-être mais comme une chose inutile, une fantaisie à moi. Les petites misères de tous les jours les ont absorbées... et puis on dit qu’il faut être né avec l’amour de tout cela, autrement on ne comprend jamais quelque spirituel, distingué et excellent qu’on soit. Mais n’est-ce pas moi plutôt qui suis bête ?
Хотіла б бути фаталісткою.
Je voudrais être fataliste.
Попрощалася з графинею Бенвенуті, яку ми бачили часто — майже щодня. Вона надзвичайно любʼязна до мене, але марна1.
J’ai dit adieu à la comtesse Benvenuti que nous avons vue souvent, presque tous les jours. Elle est extrêmement aimable pour moi, sed inutilis.
Примітки
В оригіналі латиною: «sed inutilis» — тобто не здатна просунути соціальні інтереси Марі. ↩