Четвер, 6 вересня 1877

Є дві речі, які треба зробити; поза ними — лише пригода, яка небезпечна, та випадок, на який не можна розраховувати. Роздобути рекомендаційного листа до посольства в Римі — або, якщо це неможливо, залишитися в Парижі, де можна жити цілком непоміченою за умови не ходити ні в Буа, ні в Оперу, що мені неважко. На цьому я остаточно зупинилася, і пані моя мати теж.
Відправила листа командору — разом із трьома-чотирма іншими.
Голл пише мені з Парижа, що вже залишила його. Є також листування з моїм вчителем Брюне, який складе мені каталог.
Навіщо жити так?..
На щастя, з усім покінчено; і якщо листа не отримаю, то вирішила залишитися в Парижі, де вчитимуся і звідки влітку їздитиму розважатися на води. Усі примхи вичерпано, Росія, як і решта, підвела мене; я справді й остаточно виправлена і відчуваю, що настав нарешті час зупинитися. Мені майже дев'ятнадцять, але зі своїми здібностями за два роки наздожену згаяне. І що довше чекатиму — то пізніше й важче. Це ясно.
Отже, в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, і хай буде зі мною Божий захист. Це не минущий намір, як стільки інших, — а остаточний.