Середа, 5 вересня 1877

Повторили прогулянку до Швальбаха, але в екіпажі, і бачили тих самих людей, що й учора. Мені нездужалося, і ми повернулися рано.
Мали їхати до Вісбадена, де на нас чекає Лотрек, який витратився (а він дуже скупий) на наші квитки на бал митців, учених тощо, що відбувається сьогодні ввечері. Мама хвора, і я рада, що не треба їхати.
Отримала фотографії від Валері. Я — в костюмі ідеальної Міньйон, сиджу на скелях.
До пана де Маркуара:
«Ця фотографія така гарна, що я не можу встояти перед бажанням показати вам, з якою чарівною особою ви такі неласкаві. А я вже призначила вам у Пеклі місце серед підвішених, де перебуває Вергілій і всі ті, хто не може потрапити в рай, попри свої чесноти, але кого й у пекло не відправиш, і вони завислі між тим і тим. Ви заслуговуєте опинитися поруч із самим Люцифером, на самому дні. Ви ж не сердилися б через трійцю? Правда ж, ні?
Марі Башкирцева
П.С. Якщо знаєте хворих на нерви — надсилайте їх сюди, мамі води Шланґенбаду дуже допомагають.»
До цього додаю фотографію з такими написами: — Портрет моєї єдиної любові — а потім: Міньйон, що тужить за Італією на скелях Шланґенбаду, твердих, як камені.
Цей новий жарт я ще не відіслала.

Примітки

В оригіналі італійською: «sospesi» — «завислі», «підвішені»; Данте, «Пекло», II, 52 («Io era tra color che son sospesi»): душі Лімбу, доброчесні язичники, що перебувають між раєм і пеклом. ↩