❦
Субота 18 серпня 1877
Сьогодні ввечері приїхав дядько Етьєн, говорили про справи в Росії... про несправедливості Олександра (дядька Олександра)1, і я дуже роздратована, бо не знаю і не можу нічого з цим вдіяти.Mon oncle Etienne est arrivé ce soir, on a parlé des affaires de Russie... des injustice d’Alexandre, (l’oncle Alexandre) et je suis très irritée ne sachant et ne pouvant rien faire à tout cela.
Найантипатичніший із усіх баронів говорив зі мною про звіт з перегонів у Ніцці в «Le Figaro». Це під пару тому, що Бруссе казав про Антонеллі.
Le plus antipathique de tous les barons m’a parlé du compte-rendu des courses de Nice dans « Le Figaro ». C’est le pendant de ce qu’a dit Broussais sur Antonelli.
Боже мій! Якби вже скінчилося це лікування!.. Фовель каже, що через кілька днів я зможу виїхати.
Mon Dieu ! Si ce traitement pouvait finir !... Fauvel dit que dans quelques jours je pourrai partir.
«Мій хірург обіцяє, що до кінця тижня я зможу виїхати» (витяг з історичних листів Олександра).
« Mon chirurgien me promet qu’à la fin de la semaine je pourrai partir » (extrait des lettres historiques d’Alexandre).
Читаючи Гомера, я порівнювала розгнівану тітоньку з Гекубою2 під час пожежі Трої. Яким би тупицею ти не був і як би не соромився зізнаватися у своєму захопленні класикою, мені здається, ніхто не може уникнути цього поклоніння античним. Даремно соромитися повторювати одне й те саме, даремно боятися, що здасться, ніби ти переписуєш прочитане у фахових шанувальників або переказуєш слова свого вчителя. Особливо в Парижі не наважуються говорити про такі речі — справді не наважуються. І проте жодна сучасна драма, жодний роман, жодна сенсаційна комедія — ні Дюма, ні Жорж Санд — не залишила мені такого чіткого спогаду і такого глибокого, такого природного враження, як опис падіння Трої. Мені здається, я була присутня при цих жахіттях, чула крики, бачила пожежу, була разом із родиною Пріама — з тими нещасними, що ховалися за вівтарями своїх богів, куди зловісні відблиски вогню, що пожирав їхнє місто, добиралися, щоб їх знайти й видати.
Lorsque je lisais Homère je comparais ma tante en colère à Hécube dans l’incendie de Troie. Quelque abruti qu’on soit et quelque honteux de confesser ses admirations classiques, personne il me semble ne peut échapper à cette adoration des anciens. On a beau avoir de la répugnance à répéter toujours la même chose, on a beau avoir peur de paraître transcrire ce qu’on a lu dans les admirateurs par profession ou de redire les paroles de son professeur. Surtout à Paris on n’ose pas parler de ces choses-là, on n’ose vraiment pas. Et pourtant aucun drame moderne, aucun roman, aucune comédie à sensation, de Dumas ou de Georges Sand, ne m’a laissé un souvenir aussi net et une impression aussi profonde, aussi naturelle que la description de la prise de Troie. Il me semble avoir assisté à ces horreurs, avoir entendu les cris, vu l’incendie, été avec la famille de Priam, avec ces malheureux qui se cachaient derrière les autels de leurs dieux où les lueurs sinistres du feu qui dévorait leur ville allaient les chercher et les livrer.
І хто не здригнеться, читаючи про появу примари Креуси3.
Et qui peut se défendre d’un léger frisson en lisant l’apparition du fantôme de Créüse.
Але коли я думаю про Гектора, що вийшов під стіни міста з такими чудовими намірами, тікав від Ахілла і тричі оббіг місто, а той усе гнався за ним... я смієюся!
Mais quand je pense à Hector, venu au bas de ses remparts avec de si excellentes intentions, fuyant devant Achille et faisant trois fois le tour de la ville toujours poursuivi... je ris !
А герой, що, просунувши ремінь крізь або навколо ніг свого мертвого ворога, тягне його сім разів навколо тих самих стін — я уявляю собі жахливого хлопчиська, що скаче верхи на палиці з величезною деревʼяною шаблею на боці.4
Et le héros qui passant une courroie dans ou autour des pieds de son ennemi mort le traîne sept fois autour des mêmes remparts je me figure un horrible gamin galopant à cheval sur un bâton et un immense sabre de bois au côté.
Не знаю... але мені здається, що лише в Римі я могла б задовольнити свої всесвітні мрії.
Je ne sais pas... mais il me semble qu’à Rome seulement je pourrais satisfaire mes rêveries universelles.
Там — ніби на вершині світу. Я жбурнула до дідька «Щоденник дипломата в Італії»5 — ця французька вишуканість, ця чемність, це банальне захоплення ображають мене за Рим. Мені завжди здається, що француз препарує речі довгим інструментом, делікатно тримаючи його між пальцями, з лорнетом на носі.
Là on est comme au sommet du monde. J’ai jeté au diable le « Journal d’un diplomate en Italie », cette élégance française, cette politesse, cette admiration banale, m’offensent pour Rome. Un Français m’a toujours l’air de disséquer les choses avec un long instrument qu’il tient délicatement entre ses doigts; un lorgnon sur le nez.
Рим має бути як [Чотири аркуші вирвано] місто тим, чим я уявляла себе як жінка. Будь-яке слово, вживане раніше і для інших, застосоване до... нас — це блюзнірство. Нас? Ні, бо я — ніщо і більше нічого не смію.
Rome doit être comme [Quatre feuilles arrachées] ville ce que je m’imaginais être comme femme. Toute parole employée avant et pour d’autres appliquée à... nous, est une profanation. Nous ? non, car je ne suis rien et je n’ose plus rien.
Манара в Парижі.
Manara est à Paris.
Примітки
Дядько Олександр — Олександр Бабанін, брат Маріїної матері, що керував маєтками Бабаніних у Росії; не Олександр де Лардерель. ↩
Гекуба — цариця Трої, дружина Пріама. Пожежі Трої в «Іліаді» немає; про неї розповідає «Енеїда» Вергілія, книга II. ↩
Креуса — дружина Енея, що загинула під час падіння Трої. Її привид зʼявляється Енеєві в «Енеїді» Вергілія (книга II) і закликає його тікати. ↩
«Іліада», книга XXII: Ахілл волочить тіло Гектора за своєю колісницею, мстячись за смерть Патрокла (волочіння навколо могили Патрокла триває в книзі XXIV). ↩
«Щоденник дипломата в Італії» Генрі дʼІдвіля (див. 7 серпня 1877). ↩