❦
Пʼятниця 17 серпня 1877
Я переконала себе, що не можу жити поза Римом... Справді, я просто нидію. Але принаймні мені нічого не хочеться. Я б віддала два роки свого життя за те, щоб іще не побувати в Римі. На жаль, дізнаєшся, як треба діяти, лише тоді, коли вже нічого не можна зробити.Je me suis persuadée que je ne puis pas vivre hors de Rome... En effet je dépéris tout bonnement. Mais au moins je n’ai envie de rien. J’aurais donné deux ans de ma vie pour n’avoir pas encore été à Rome. Malheureusement on n’apprend comment faire que lorsqu’il n’y a plus rien à faire.
Живопис доводить мене до сказу! Тому що в мені закладено досить, щоб творити дива, а щодо навчання я нещасніша, ніж перша-ліпша дівчинка, у якої помітили здібності і яку відправили до школи. Що ж! Сподіваюсь принаймні, що Нащадки, розлючені тим, що я втратила все, що могла б створити, відрубають голови всій моїй родині.
La peinture m’enrage ! Parce que chez moi il y a de quoi faire des merveilles et que je suis sous le rapport des études plus malheureuse que la première gamine venue chez qui on remarque des dispositions et qu’on envoie à l’école. Enfin ! J’espére au moins qu’enragée d’avoir perdu ce que j’aurais pu créer, la Postérité décapitera toute ma famille.
Ви думаєте, мені ще хочеться виходити в товариство? Ні, вже ні. Я озлоблена, скривджена і стаю художницею — як незадоволені стають республіканцями. Гадаю, я себе обмовляю.
Vous croyez que j’ai encore envie d’aller dans le monde ? Non, plus. Je suis aigrie, dépitée et je me fais artiste comme les mécontents se font républicains. Je crois que je me calomnie.
До того ж я б боялася виходити в товариство — а раптом не матиму успіху... о, ні, це...
D’ailleurs j’aurais peur d’aller dans le monde, on n’aurait qu’à ne pas avoir de succès... oh ! ça...
Валері щойно надіслав мені мої фотографії — здається, ніби пози мені навʼязали, хоча насправді вони природні. Я чекала, що він прийде і розставить мене, а він гукнув, щоб я не ворушилася, бо все ідеально. Ідеально чи ні, але зараз я така, яка є. Тільки що ви скажете про грецьку зачіску з гострим корсажем? Поспішаю пояснити: я збиралася позувати лише для голови і шиї, а цей корсаж надягла лише тому, що він єдиний у мене з декольте.
Waléry vient de m’envoyer mes photographies, on dirait que l’on m’a imposé ces poses pourtant elles sont naturelles. J’attendais qu’il vint me placer, il me cria de ne pas bouger en disant que c’était parfait. Parfait ou non mais je suis bien ce que je suis à présent. Seulement que dites-vous d’une coiffure grecque avec un corsage à pointe ? Je me hâte d’expliquer que je ne comptais poser que pour la tête et le cou, et n’ai mis ce corsage que parce que je n’ai que celui-là de décolleté.
Дозволяю собі говорити про себе поетично!
Je me permets de parler de moi poétiquement !
Я майже нічого не їм — і почуваюся чудово! Я так себе люблю, що мій вульгарний стиль здається мені злочином образи величності.
Je ne mange presque rien et me porte comme un charme ! Je m’aime tant que mon style vulgaire me paraît un crime de lèse-majesté.
Ремі мав дурість набридати мені, поки я малювала Холл, яка змушена була тікати, бо я примушую її позувати майже оголеною.
Rémy a eu la sottise de m’ennuyer pendant que je peignais Hall qui a dû se sauver puisque je la fais poser presque nue.
Зрештою... у всі часи було те саме... ходили туди, працювали... і потім... навіщо робити або, радше, навіщо не робити як інші? Поховати себе? Якщо Бог...
Après tout... dans tous les siècles c’était la même chose... on allait là, on travaillait... et puis... pourquoi faire ou plutôt pourquoi ne pas faire comme les autres ? M’enterrer ? Si Dieu...
Маркуар, мабуть, помер.
Marcuard est mort peut-être.