Субота 28 липня 1877

Гіркота дедалі гострішає. Варто мені розтулити рота, як кричать: «Ах, та замовкніть же, ось вона зараз почне сваритися, ось вона злиться, не говоріть при ній!» Вдень це розлючувало мене і псувало мені сто кілограмів крові, бо я стримувалася як уміла, а ввечері від цього хочеться плакати.
Дідусь — наче людина, що прокинулася від довгого сну і, звісно, від усього відвикла. В дорозі він хотів командувати, кричав на провідників, втрачав терпець і не хотів розуміти, що існують правила, яким усі підкоряються.
Ми йдемо з ним до знаменитого окуліста Голезовського.
Оскільки мої очі мене турбували, я попросила в нього поради; виявляється, у мене короткозорість і, крім того, нервове перезбудження, якась слабкість, повʼязана зі сльозовим каналом.
Заспокойтеся, очі і повіки в мене зовсім не червоні.
Мене й далі дратують, удаючи, ніби не розуміють, чому я не хочу жити в Ніцці й їхати розважатися до Шланґенбада.
— Там дуже дешево.
Не буду описувати вам бурі, які це зчиняє, — мовчазні бурі, звичайно.
Тому я й волію бути з тітонькою: принаймні коли вона зі мною, я одна.
Чому мама так робить? Навіщо доводити мене до люті, домагатися, щоб її ненавиділи, змушувати мене страждати!
Навіщо?
Ось бачите, це нерозумно, але я плачу!
Фортюне тут, я замовила йому ліврею. Ех, у кравця! Треба було бачити, як робили все можливе, щоб вивести мене з себе!
Навіщо це навмисне вдавання тупості або грубої байдужості, що так мене дратує! Яке задоволення, яка користь?
І вони кажуть, що люблять мене! Це жінки, які нічого не люблять! Які роблять добро зі слабкості, обожнюють мене за звичкою і особливо з неробства та задля пози.
О так, я справді одна! Не те щоб я була дуже нещасна від цього зокрема, але це позбавляє мене жалюгідних засобів, якими, як я гадала, можу скористатися, щоб поліпшити своє становище.
Паскудство — це брехати собі, брехати стороннім, брехати мені! Мене обожнюють... еге ж, тільки це обожнювання завдає мені більше горя, ніж... адже я ллю сльози, наче дурненька, розповідаючи про свої нещастя цьому паперові, що пʼє мої чорнила, як Торлонія пʼє вермут.
Але ж вони цілком миряться з думкою, що я можу так і лишитися такою, як є!! Але ж вони мовчать, щоб їх не змушували нічого робити! Але ж їм тільки того й треба, аби їх залишили в спокої!!!
Але ж це жахливо!!
Так, мені потрібно підбадьорювати себе.
Усе мною, все для мене, все в мені самій. Що мені до думок цих отупілих істот, що катують мене! Треба лише добре знати, чого я хочу, і я це зроблю. Тільки, без сумніву, це важче, ніж якби навколо мене були самі доброзичливці. Переді мною лише навмисний опір — боягузливий, непотрібний, виснажливий, нерозумний!!
Пробач мені, Боже мій, але навіщо вони це роблять?

Примітки

Маріїн «Голезовський» — це Ксавʼєр Галезовський (1832–1907), офтальмолог польського походження, що від 1867 року тримав у Парижі славетну приватну очну клініку (en.wikipedia «Xavier Galezowski»). ↩
Шланґенбад — курортне містечко в Гессені (Німеччина). ↩