Середа 25 липня 1877

Я підвернула ногу, зістрибуючи з вагона на станції Енгієна. Шкутильгаю, як Гастон минулого року.
Тіточку обсідають кредитори Жоржа. Я думала, що позбулася всіх цих жахів, — але ні, вони переслідують мене всюди. Я плакала від горя й люті.
Я дуже нещасна, мені ніби нема чим дихати.
Я хочу поїхати до Риму.
Я відповіла Маркуару ось цим жахливим листом, але, щоб ви його зрозуміли, слід сказати, що це аркуш великого формату, де замість ініціалів — мій малюнок, що зображає Олександра, Маркуара і Меліссано, перебраних у марокканські сорочки, французькі плащі тощо на Вільгельма Телля, з коротенькою пелеринкою, шпагою і фетровим капелюхом із гілочкою не знаю чого, капелюх привʼязаний на спині, тож вигляд у них досить милий, пастушачий.
«Горації, Клятва на Грютлі, або примирення, яке вам належить здійснити. Власне, чому ці великі друзі охололи один до одного? Я думала, що мотузка, яка звʼязує їх на моїй картині, міцна. Моє лікування [Один рядок закреслено] в Енгієні, куди мене возять щодня з восьмої до першої, жахливо мене втомлює, а до того ж я ненавиджу Париж. Цей гральний дім, цей базар, це кафе, де можна дихати тільки тоді, коли вже місяць як улаштувався в особняку між двором і садом. Зачиниш вікно — задихаєшся, відчиниш — оглушує гуркіт екіпажів. Моя мандоліна видає лише жалібні звуки, втім, усі струнні інструменти нагадують безліч зворушливих речей. Отже, Манара не каже про мене поганого, бачите, який чудовий молодий чоловік, — ну що ж, надалі віддам йому належне. Щодо вашого місця в тому світі — ви б пішли, мабуть, до раю завдяки вашому рівному характеру, але товариство проклятих тягне вас униз.
«… Серед тих, що в підвішеному стані!»
Ах, пане, вас цікавить Евтерпа, — від вишуканої людини це мене не дивує, і оскільки ви мене благаєте, я охоче викладу вам невтішні подробиці візиту пана де Лардереля і його наслідки для Неї.
Ваш друг був таким самим Бичачим Оком, таким самим Червоним Каблуком, як вам відомо, — завжди у супроводі свого лакея, як Милорд і його слуга. Це дуже обачно. Я показала його тій молодій особі, але вона скрикнула й знепритомніла, тікаючи щодуху, так що жоден велосипедист, посланий їй навздогін, не зміг її наздогнати, і я не знаю, що з нею стало.
Замість того щоб зворушитися цим нещастям, ваш друг і далі часом їздив до Монако з нашими дамами, але незмінно зі своїм другом Торлонією й у супроводі пажа.
Після чого Милорд-і-його-слуга снідав у нас; на жаль, збираючись відʼїздити, ми могли протиставити його грізному екіпажу лише будинок у безладі, чого я ніколи не пробачу собі.
Не забути б мені, як я обіцяла, обсипати вас благословеннями, повертаючи вам образ, що дещо постраждав від ударів часу.
Щодо питання, в якому ви обіцяєте мені таку зворушливу стриманість, відповім лише: чи ви часом не приймаєте мене за юну арфістку?!
Ми лишаємося ще десять днів у Парижі, чекаючи на наших із Ніцци; після чого поїдемо до А не знаю, що робитимемо до вересня, а у вересні, мабуть, поїдемо до Біарріца — кажуть, там буде дуже елегантно.
Ви все ще приборкуєте коней? Повірте мені, вони кращі за людей: принаймні коли кінь вас хвицне, ви впевнені, що це не ослячий удар.
До побачення. Ах! Мало не забула сказати вам, що ваші листи чарівні, і прошу вас не лінуватися.
Марі Башкирцева
P.S. Мені щойно повідомили, що на великій дорозі знайшли арфу з запискою такого змісту: «Скажіть їй, що у Швейцарії є небезпечні гори».»
До цієї нісенітниці я долучаю фотографію Олександра і запечатую все у величезний жовтий конверт з пʼятьма печатками червоного сургучу і з такою адресою: «Швейцарія, Берн. Цінність три тисячі франків. Пану командору Ф. де Маркуару. Через банкірів Маркуар і Ко».
Усе разом це коштувало мені сім франків, але мене неабияк тішить думка про враження, яке справить ця «цінність».
Якби я дала собі волю, мені було б зручніше, але я ненавиджу добровільний відчай і роблю все на світі, щоб триматися й не думати про це.
Фовель прислав мені масажиста, який, кажуть... лікує розтягнення тощо; він масажував мою бідну ногу, я сміялася й кричала, а барон, його дружина, небога й тітка стояли довкола мене і сміялися або... закликали мене до терпіння. Бо ж було боляче, знаєте?
Зрештою, це не розтягнення, а як подумаю, що в бідолашного Гастона було розтягнення! Правда, у нього була втіха: праворуч його підтримував Олександр, а ліворуч — його Сілена...
Як подумаю про все це... як усе це відтоді зіпсовано.
Та ні, це той Олександр посміявся з мене своїми листами, він мене захопив, а потім... а потім уся та дурість, яку ви знаєте.
Досить з мене цих портретів; той, що я відіслала Маркуарові, мене страшенно дратував — у тому костюмі Жиля. Здається, я знаю, чому ненавиджу ці портрети: бо вони нагадують мені гидке мавпування з портретом Антонеллі. Фе! Яка гидота. Якби не було інших причин, Олександра вподобали б уже тільки тому, що його вплив був цілком чистий і чарівний.
Так, це Антонеллі заважає мені дивитися на Олександра. Це цуценя, цей римський негідник! Він був би цілком непоганий, якби мені не заманулося зробити з нього героя! Чи було це...
Що ж, це був урок, який пішов мені на користь і ще піде, тільки годі не сердитися через це.

Примітки

Клятва на Рютлі (Грютлі) — легендарна присяга, що, за переказом, започаткувала Швейцарську Конфедерацію 1291 року; улюблений сюжет патріотичного живопису й драматургії. ↩
В оригіналі італійською: «... Intra calor che son sospesi !» — неточна цитата з Данте, «Пекло», II, 52 («Io era tra color che son sospesi»): «Tra color che son sospesi» — «Серед тих, що в підвішеному стані» (тобто душ Лімбу; рядок 52 пісні II, звірено за it.wikisource, «Divina Commedia/Inferno/Canto II»). Марі спотворює початкове слово і пише «calor» (спека) замість «color» (ті). ↩
Евтерпа — муза музики в грецькій міфології; Марі грайливо вживає це імʼя для вигаданої арфістки у своїй комічній оповіді. ↩
Фр. Œil-de-bœuf («бичаче око») — передпокій у Версалі, де придворні очікували на короля; тут вжито глузливо, на позначення удаваних манер, набутих при дворі. ↩
Фр. Talon-rouge («червоний каблук») — відмітна ознака французької шляхти за старого режиму; тут на позначення претензійної аристократичної манірності. ↩
Фр. Le coup de pied de lʼâne («ослячий удар») — ідіома з байки Лафонтена, що означає боягузливий напад на того, хто вже повалений. ↩
В оригіналі англійською: «comfortable». ↩