❦
Понеділок 16 липня 1877
Ну що ж, Розалі, дайте мені писати! Так, але що?Eh ! bien, c’est ça Rosalie, laissez-moi écrire ! Oui, mais quoi ?
Знову оглядаємо особняки. Не знаю, яким дивом Джон Артур дав нам адресу особняка маркіза дʼЮло. Якийсь Серафен показав нам спальню пана маркіза, повідомивши — просто перед ліжком із двома ганебно зімʼятими подушками, — що пан маркіз неодружений. Скрізь розкішні драпірування, портрет монсеньйора графа де Шамбора1. Ще з передпокою я зрозуміла, що ми у справжнього світського чоловіка і, головне, у людини шляхетного роду. Він був у вітальні й, коли ми ввійшли, вклонився вишукано, попри вигляд землевласника-господаря2, і залишився стояти. Але ми безглуздо вийшли. Баронеса чекала, щоб тітонька щось сказала, а тітонька думала, що баронеса заговорить.
Encore des visites aux hôtels. Je ne sais par quel hasard John Arthur nous donne l’adresse de l’hôtel du marquis d’Ulau. Une espèce de Séraphin nous montre la chambre à coucher de M. le marquis en disant que M. le marquis est garçon devant un lit à deux oreillers scandaleusement chiffonnés. De belles tentures partout, le portrait de Monseigneur le comte de Chambord. J’avais jugé dès l’antichambre que nous devions être chez un homme du monde et surtout chez un homme bien né. Il était au salon et à notre entrée salua d’une façon exquise malgré un air de gentleman-farmer et se tint debout. Mais nous nous sommes bêtement retirées. La baronne attendait que ma tante dit quelque chose et ma tante pensait que la baronne allait parler.
Бувають дрібні пригоди, які й пригодами не назвеш, але по них лишається якийсь жаль, — тобто я шкодую, що ми так безглуздо втекли. У ввічливості є щось Я ніколи зблизька не бачила французького джентльмена. Лише те, як він тримався, переконало мене, що він таким і є, — і може, з найкращих, — попри засмагле обличчя мисливця (потім ми оглянули дуже повний мисливський кабінет), але щоб бути вишуканим, аж ніяк не обовʼязково мати вигляд мерця...
Il y a des petites aventures qui n’en sont même pas mais qui laissent une sorte de regret, c’est-à-dire que je regrette que nous nous soyons enfuies si sottement. Il y a dans la politesse des Je n’ai jamais vu un gentleman français de près. Sa façon seule de se tenir me prouva qu’il en était un et peut-être des meilleurs malgré une physionomie hâlée de chasseur, (nous avons ensuite visité un cabinet de chasse très complet), mais pour être distingué il ne faut pas absolument avoir une mine de déterré...
Те, що мені, мабуть, найбільше подобалося в Олександра, — це була його шаноблива, ввічлива й невимушена постава.
Ce qui me plaisait peut-être le plus dans Alexandre c’était ce maintien respectueux, poli et sans embarras.
Можливо, я скажу щось надто просте, але скажу вам: ввічливість дуже сильно на мене впливає, і постава цього маркіза дʼЮло за ту одну хвилину мене зачарувала.
Peut-être vais-je dire quelque chose de trop simple mais je vous le dis, la politesse a sur moi une influence très grande, et le maintien de ce marquis d’Ulau pendant une minute, m’a charmée.
Завтра знову починаю їздити до Енгієна.
Demain je recommence d’aller à Enghien.
Це ганебно, негідно, нестерпно, жахливо — не вивчати живопис у Римі!!
C’est infâme, indigne, déchirant, affreux de ne pas étudier la peinture à Rome !!
Ось це вже добре! Ось що рятує мене від нудьги, що примушує мене щиро плакати!!!
A la bonne heure voilà quelque chose qui me sauve de l’ennui, qui me fait franchement pleurer !!!
Примітки
Анрі дʼАртуа, граф де Шамбор (1820–1883) — легітимістський претендент на французький трон. ↩
В оригіналі англійською: «gentleman-farmer» — землевласник, що сам господарює на своїй землі. ↩