❦
Пʼятниця, 13 липня 1877
Ми продовжуємо пошуки особняків. Зокрема, оглядаємо особняк герцогині Ріаріо Сфорца, уродженої Беррʼє. Герби й портрети предків — пап і кардиналів — засліпили й зачарували мене... Я перервалася, щоб прочитати фразу з «Жоселена» — прочитала три сторінки, потрапивши на місце, де Жоселен знову бачить Лоранс, — і всі мої думки перевернулися. Не дуже й знаєш, що це таке — це, напевно, не Олександр, а радше Рим, наш похмурий балкон, дощ і Антонеллі, що тікає, роздратований моїми кпинами, ввечері того концерту. Але ні, і це не воно — адже якщо мене кохали, то я — ні. Але тоді... що ж?!Nous continuons nos recherches d’hôtels. Entre autres nous visitons celui de la duchesse Riario Sforza, née Berryer. Les blasons et les portraits d’ancêtres papes et cardinaux m’ont éblouie et fascinée... Je me suis interrompue pour lire une phrase dans « Jocelyn », j’en ai lu trois pages étant tombée à l’endroit où Jocelyn revoit Laurence, et j’ai toutes les idées retournées. On ne sait trop ce que c’est, ce n’est pas Alexandre pour sûr, c’est plutôt Rome, notre sombre balcon, la pluie et Antonelli se sauvant exaspéré par mes taquineries le soir du concert. Mais non, ce n’est pas encore cela, car si j’étais aimée, je n’aimais pas. Mais alors... quoi ?!
Ні, послухайте — погано робити Жоселенів! Пан де Ламартін, може, й не переймався, але є чесні люди, в яких від цього мученика, розказаного так божественно, серце кровоточить, а очі плачуть!
Non, écoutez, c’est mal de faire des Jocelyn ! M. de Lamartine s’en fichait peut-être, mais il y a des honnêtes gens à qui ce martyr raconté si divinement fait saigner le cœur et pleurer les yeux !
Блан провів у нас щонайменше півтори години. Не можу собі пояснити, чому він так помітно уникає говорити про Кассаньяка. Бʼюся об заклад, що мій батько приклав до цього руку. Вам це здається неможливим, огидним, чи не так? Це тому, що ви його не знаєте! Він здатен — з виглядом найкращих намірів у світі — нашептати Кассаньяку чорт знає що.
Blanc a passé au moins une heure et demie chez nous. Je ne puis m’expliquer pourquoi il évite si visiblement de parler de Cassagnac. Je parie que mon père y a mis du sien. Cela vous semble impossible, hideux, n’est-ce pas ? C’est que vous ne le connaissez pas ! Il est capable d’avoir, avec l’air des meilleures intentions du monde, insinué diable sait quoi à Cassagnac.
Та й познайомилася я з цим цікавим мулатом1 у понеділок.
D’ailleurs j’ai fait connaissance avec l’intéressant mulâtre un lundi.
Розалі зустріла сьогодні ввечері курʼєра принца Прусського — того, що так часто приносив нам букети й повідомлення від Денгофа. Вони знову говорили про останнього й про пана де Лардереля, які начебто вмирали від кохання до мене — настільки, що в челядні обговорювали шанси одного й другого.
Rosalie a rencontré ce soir le courrier du prince de Prusse, celui qui est si souvent venu nous apporter des bouquets et des messages de Doenhoff. Ils ont reparlé de ce dernier et de M. de Larderel, qui ont passé pour mourir d’amour pour moi au point qu’on discutait dans les offices, les chances de l’un et de l’autre.
Примітки
Поль де Кассаньяк. Mulâtre (мулат), тобто людина змішаного чорного й білого походження, — слово, яким Марі називає його смагляву, «креольську» зовнішність; його мати походила з родини плантаторів із Гваделупи (див. примітку до 24 липня 1876 року). ↩