❦
Субота, 14 липня 1877
Якщо є щось набридливе й дурне — то це сукні, зіпсовані десять разів поспіль. Тобто я просто оскаженіла.S’il y a quelque chose d’ennuyeux et de stupide, ce sont des robes dix fois de suite manquées. C’est-à-dire que je suis enragée.
Нарешті я знайшла особняк,1 в якому мені справді хочеться жити. Це будинок старої принцеси Радзивілл на Алеї Булонського лісу. Лише один поверх — але дуже високий, як італійський палац, підсобні приміщення й службові кімнати — чудові. Розкішне подвірʼя, яке будинок оточує з трьох боків; вʼїзд у подвірʼя з вулиці, паралельної алеї. З боку алеї є також вхід через сад. Просять двадцять пʼять тисяч франків на рік. Отже, на продаж це мало б коштувати пʼятсот тисяч. Якби можна було обміняти, влаштувати, вимудрувати це з нашою віллою або в обмін на неї — це було б справжнє щастя.
J’ai enfin trouvé un hôtel que j’ai réellement envie d’habiter. C’est celui de la vieille princesse Radzivill, à l’avenue du Bois de Boulogne. Il n’y a qu’un étage, très haut, comme un palais italien, les dépendances et les offices admirables. Une cour magnifique que la maison entoure de trois côtés; l’entrée de la cour est dans une rue parallèle à l’avenue. Du côté de l’avenue il y a aussi une entrée par le jardin. On demande vingt-cinq mille francs par an. Donc cela doit être cinq cent mille francs à vendre. Si on pouvait échanger, arranger, tripoter cela avec, ou contre la villa ce serait un vrai bonheur.
Я так занурена в мрії — тобто в моє друге життя,2 — що двадцять разів виникало бажання це описати. Розповідати про це — дурниця! Тобто я щаслива лише там, і щохвилини збираюся з думками, повертаюся до місця, де мене перервали, і продовжую. Бачите, я вийшла заміж з досади за графа Денгофа; Олександр з досади закохується в мене й на рішуче «ні» стріляє собі в груди з пістолета; через кілька годин, поки я ще нічого не знаю про це нещастя, мій чоловік помирає від аневризму або апоплексії.
Je suis si plongée dans mes rêves, c’est-à-dire dans ma seconde vie que vingt fois l’envie m’a pris de l’écrire. Ce serait stupide à raconter ! C’est-à-dire que je ne suis heureuse que là-bas et à chaque instant je me recueille, je reprends où l’on m’a interrompue et je continue. C’est que, voyez-vous, je me suis mariée de dépit au comte de Doenhoff, Alexandre de dépit devient amoureux de moi et sur un non décisif se tire un coup de pistolet dans la poitrine, au bout de quelques heures et lorsque j’ignore encore ce malheur mon mari succombe à un anévrisme ou apoplexie.
Майже одночасно дізнаюся про самогубство Олександра й біжу крізь потаємні двері до палаццо 19 (бо ми у Флоренції) — кинутися до ніг графині.
J’apprends le suicide d’Alexandre presque en même temps et je cours par une porte secrète jusqu’au Palazzo 19 (car nous sommes à Florence) me jeter aux genoux de la comtesse.
Входжу серед цілком зрозумілої метушні, застаю графиню в кімнаті в глибині будинку — мені бракує сміливості, і я падаю на коліна на порозі, відкинувши вуаль. Нічого не кажучи, вона бере мене за руку, я дозволяю себе повести аж до першого поверху — і опиняюся перед ліжком, де Олександр лежить без свідомості, але живий!
J’entre au milieu d’un tumulte bien naturel, je trouve la comtesse dans une chambre au fond de la maison, le courage me manque et je tombe à genoux sur le seuil de la porte en me dévoilant. Sans rien me dire elle me saisit par la main, je me laisse entraîner jusqu’au rez-de-chaussée et me trouve devant le lit où Alexandre est étendu sans connaissance mais vivant !
Я — перша людина, яку він впізнає! Щоночі я тікаю, щоб просидіти біля нього ніч; його мати — моя мати, вона любить мене, ніби я воскресила її сина; справді-бо, я раз сказала йому жартома, що не кохаю його, — і в нього сорок вісім годин була гарячка. Зараз йому краще; цієї ночі він спав, схиливши голову на моє плече, поки я дивилася на нього, не в змозі відвести очей, — щаслива!!
Je suis la première personne qu’il reconnaît ! Je m’échappe chaque nuit pour venir le veiller, sa mère est la mienne, elle m’aime comme si j’avais ressuscité son fils; en effet lui ayant dit par plaisanterie que je ne l’aimais pas, il eut quarante-huit heures de fièvre. Il va mieux à présent, cette nuit il a dormi la tête appuyée sur mon épaule pendant que je le regardais sans pouvoir en détacher les yeux, heureuse !!
Я плачу й сміюся, як навіжена.
Je pleure et je ris comme une folle.
Через два місяці тривог, страждань і насолоди від того, що доглядаю за ним, бачу, що він достатньо одужав, щоб виходити з матірʼю. Я бачу, як він проходить, з мого вікна — бо сама не виходжу й мушу удавати жалобу за чоловіком. Нікого не приймаю. Але мені треба їхати до Берліна — служба графа при дворі зобовʼязує, а ще його маєтки, його син, адже він залишив сина на імʼя Шарль — на честь принца Прусського, що був йому хрещеним батьком. Олександр приходить до мене щовечора, я приймаю його в напівосвітленому салоні. Ми сідаємо на диван і там, зчепивши руки, розмовляємо або мовчимо цілими годинами, наче двоє заручених...
Au bout de deux mois d’inquiétudes, de souffrances et de délices de le servir, je le vois assez bien pour sortir avec sa mère. Je le vois passer de ma fenêtre car je ne sors pas et suis sensée pleurer mon mari. Je ne reçois personne. Mais je dois aller à Berlin, l’emploi du comte à la cour m’y oblige, puis ses biens, son fils, car il a laissé un fils nommé Charles en honneur du prince de Prusse qui lui a servi de parrain. Alexandre me vient voir chaque soir, je le reçois dans un salon demi éclairé. Nous nous asseyons sur un divan et là nos mains unies nous causons ou nous nous taisons des heures entières comme deux fiancés...
Він знає мої погляди на кохання і на честь — не сказав жодного слова, яке могло б видатися зухвалим для незайманої. Лише коли після години закоханого, божественного, небесного мовчання я насмілюся підняти на нього очі... — бачу, що його погляд прикутий до мене з такою ніжністю, що я проводжу рукою по його волоссю, шепочучи: «Так, я кохаю вас».
Il connaît mes idées sur l’amour et sur l’honneur, il ne m’a pas dit un mot qui pût paraître vif à une vierge. Seulement lorsqu’au bout d’une heure de silence amoureux, divin, céleste, j’ose lever les yeux sur lui... je trouve ses yeux fixés sur moi avec tant de tendresse que je lui passe la main dans les cheveux en murmurant : Oui, je vous aime.
Розлучатися на місяць — жах; Бланш така добра, що погоджується їхати зі мною до маєтку в Пруссії, щоб дати братові змогу приїхати по неї через два тижні. Графині буде так самотньо!
Nous séparer pour un mois me semble affreux, Blanche est si bonne qu’elle consent à venir avec moi à la campagne en Prusse pour donner à son frère le moyen de la venir chercher au bout de quinze jours. La comtesse sera si seule !
Гастон помер, його дружина повернулася до своїх. Напередодні відʼїзду він прийшов, як звичайно; ми не обмінялися й пʼятдесятьма словами. Якби я заговорила — залилася б слізьми. Бʼє одинадцята — я підводжуся.
Gaston est mort, sa femme est retournée dans sa famille. La veille de mon départ, il est venu comme de coutume; nous n’avons pas échangé cinquante mots. Si je parlais je fondrais en larmes. Onze heures sonnent, je fais un mouvement.
— Це неможливо! — вигукує Олександр. — О! Дозвольте мені поїхати з вами!!
- C’est impossible ! s’écrie Alexandre. Oh ! laissez-moi partir avec vous !!
Я різко обертаюся й бачу, що він плаче — обличчям в атласну подушку дивана. Якби я сказала хоч слово — я б не поїхала, або він залишився б зі мною на всю ніч.
Je me retourne vivement et je vois qu’il pleure, la figure cachée dans le coussin de satin du divan. Si je disais un mot je ne partirais pas ou bien il resterait avec moi toute la nuit.
— Ви бачили, як я плачу! — вигукує він. — Ви будете сміятися!
- Vous m’avez vu pleurer ! s’écrie-t-il, vous rirez !
Замість відповіді я хапаю його руку й цілую. Він не встигає відсмикнути — я вже втекла, вказавши йому на двері.
Au lieu de répondre je saisis sa main et la baise. Il n’a pas le temps de la retirer, je me suis enfuie en lui indiquant la porte.
Я поїхала з Бланш, на вокзалі — безліч друзів. Графиня проводжає доньку, Олександр приїжджає з Маркуаром.
Je suis partie avec Blanche, beaucoup d’amis à la gare. La comtesse reconduit sa fille, Alexandre arrive avec Marcuard.
Через два тижні повідомляю своїх подруг із Пруссії — ті приходять до мене вʼязати панчохи, щоб мене розрадити, — повідомляю їм, і зокрема одній старій принцесі-гадюці, що Бланш їде й що за нею має приїхати чоловік. Наступного дня він приїжджає! Я здивована, що це не пан де Мірафіоре. Мені пояснюють причини цієї заміни. Я рано йду до себе, залишаючи брата з сестрою, і кажу «до побачення» своїм німкеням, які повертаються до Берліна. Ніхто не може описати німі радощі тих, хто кохає і знову бачиться! Бланш пішла, і ми залишаємося до світанку, переплівши руки. У мить розлуки він цілує мою руку двадцять разів, я кладу голову на його плече, він обіймає мене руками... я різко вириваюся і тікаю, притискаючи до його чола пекучий поцілунок.
Au bout de deux semaines j’annonce à mes amies de Prusse qui pour me consoler viennent tricoter des bas chez moi, je leur annonce donc et en particulier à une vipère de vieille princesse que Blanche va partir et que son mari doit venir la prendre. Le lendemain il arrive ! Je suis surprise que ce ne soit pas M. de Mirafiore. On m’explique les raisons de cette substitution. Je me retire de bonne heure laissant le frère avec la sœur et disant adieu à mes Allemandes qui retournent à Berlin. Personne ne peut raconter les joies muettes de ceux qui s’aiment et se revoient ! Blanche s’est retirée et nous restons jusqu’à l’aube les mains entrelacées. Au moment de nous séparer il me baise vingt fois la main, je laisse tomber ma tête sur son épaule, il m’entoure de ses bras... je me dégage brusquement et me sauve lui imprimant sur le front un baiser brûlant.
Бланш не їде — так і було умовлено. Вона залишиться стільки, скільки я, і я розігрую їй ніжну маленьку сцену за сніданком — на очах мажордома, що перебуває на платні у старої принцеси, яка має небожа, котрого треба оженити. Скаржуся, що мушу залишатися сама, принцеса поїхала — я, певно, помру від самотності й смутку!
Blanche ne part pas, c’était d’ailleurs convenu. Elle restera tout le temps que je resterai, je lui fais une petite scène tendre à déjeuner devant le maître d’hôtel qui est aux gages de la vieille princesse qui a un neveu à marier. Je me plains de rester seule, la princesse est partie, je vais donc mourir de solitude et de chagrin !
Олександр їде; я прощаюся з ним при всіх, щоб не влаштовувати сцени. Синок Бланш — при ній, ми розмовляємо, спостерігаючи, як граються наші діти; мій завжди дістає — бо значно менший. Її синові — пʼять років, моєму — два.
Alexandre s’en va, je lui dis adieu devant tout le monde pour ne pas faire de scène. Le fils de Blanche est avec elle, nous causons en voyant jouer nos enfants, le mien est toujours battu étant beaucoup plus jeune. Son fils a cinq ans, le mien deux.
Ми їдемо до Берліна, справи мої владнані, я вже засвідчила шану великим світу цього. Імператриця була бездоганна й сказала мені багато втішних слів, натякаючи на думки, до яких принцеса, певно, теж доклала руку.
Nous allons à Berlin, mes affaires sont réglées, j’ai été saluer les grands de ce monde L’Impératrice a été parfaite et m’a dit beaucoup de consolations en insinuant des idées dans lesquelles la princesse peut bien être pour quelque chose.
Ось я вільна їхати! До Парижа, де прийматиму кого захочу в своєму особняку в один поверх — високий, як італійський палац. Діна щойно вийшла заміж за барона з Вестфалії. Мама й тітка — в Ніцці. Панна Коліньйон, що побувала заміжньою і овдовіла, приходить виконувати в моєму домі роль доглядачки, подруги, правої руки. Все якнайкраще. Мені ще девʼять місяців жалоби! Олександр повернувся по сестру; ми зустрічаємося в Берліні — я так соромлюся свого поцілунку в лоб, що зустрічаю його вся зашарівшись. Увечері ми довго залишаємося разом — я попросила Бланш скласти нам компанію. Ми розпрощалися, обидві в сльозах.
Me voilà libre de partir ! D’aller à Paris où je verrai qui je voudrai dans mon hôtel à un étage, haut comme un palais italien. Dina vient d’épouser un baron de Westphalie. Maman et ma tante sont à Nice. Mlle Collignon a été mariée et veuve vient remplir dans ma maison le rôle de gouvernante, d’amie, de seconde. Tout est pour le mieux. J’ai encore neuf mois de deuil ! Alexandre est revenu chercher sa sœur, nous nous rencontrons à Berlin, je suis si honteuse de mon baiser au front que je le rencontre toute confuse. Le soir nous restons longtemps ensemble, j’ai prié Blanche de nous tenir compagnie. Nous nous sommes quittées en pleurant toutes les deux.
Я в Парижі. Відтоді як я поїхала до Пруссії з Бланш, ми з Олександром не переставали переписуватися телеграфом.
Je suis à Paris. Nous n’avons cessé depuis mon départ pour la Prusse avec Blanche, de correspondre avec Alexandre par télégraphe.
Олександр каже, що воліє це, а не пошту, бо телеграфісти виправляють правопис. Він підписується «Violet», я — «Violette».3 Щодня я отримую від нього кошик. Цього вечора я мало не впала від радості, коли мама, що приїхала ще вчора, зайшла до мене й оголосила, що він тут! Він прийшов з візитом до пані Башкирцевої. Нікого не приймаю — небіж принцеси в Парижі. Це або німецька пристрасть, або бажання позолотити свій герб моїми нещасними ста тисячами франків ренти.
Alexandre dit qu’il aime mieux cela que la poste parce que les employés corrigent l’orthographe. Il signe Violet et moi Violette. Tous les jours j’en reçois une corbeille. Ce soir je suis presque tombée de joie lorsque ma mère arrivée depuis hier est entrée chez moi en m’annonçant qu’il est là ! Il est venu faire visite à Mme Bashkirtseff. Je ne reçois personne, le neveu de la princesse est à Paris. C’est une passion allemande ou le désir de dorer son blason avec mes malheureux cent mille francs de rente.
Його оголошують, я тікаю; він застає у великій залі лише маму й пана де Лардереля. Я зʼявляюся й вітаю останнього, наче й не бачила його, — принц іде задоволений до кафе «Ріш»,4 де випʼє вісім кухлів пива.
On l’annonce, je me sauve, il ne trouve au grand salon que ma mère et M. de Larderel. J’arrive et salue ce dernier comme si je ne l’avais pas vu, le prince s’en va satisfait au café Riche où il boira huit bocks de bière.
Олександр приходить щовечора — через сад, я відчиняю йому двері.
Alexandre vient tous le soirs, il passe par le jardin, je lui ouvre la porte.
Багато малюю; закінчую портрет Бланш у ролі Мадонни з нашими двома дітьми — тема заяложена, але ці три постаті були ідеальні, я не змогла встояти. Та й узагалі я виставлялася, і всі запевняють, що маю талант. Якийсь англієць запропонував мені двадцять тисяч франків за голову старого, що плаче перед портретом дружини. Я також співаю, акомпануючи собі на арфі. Ношу розкішну жалобу. Тепер, у спеку, — довгі шати з крепу,5 що облягають мене всю; з першими холодами одягну чорні оксамитові сукні à la Robespierre.6
Je peins beaucoup, je finis le portrait de Blanche en madone avec nos deux enfants, sujet battu mais ces trois figures étaient idéales je n’ai pas pu résister. D’ailleurs j’ai exposé et on assure que j’ai du talent. Un Anglais m’a offert vingt mille francs [pour] une tête de vieillard pleurant devant le portrait de sa femme. Je chante aussi en m’accompagnant de la harpe. Je porte un deuil ravissant. Maintenant qu’il fait chaud ce sont de longs habits de crêpe qui me moulent toute entière, aux premiers froids je prendrai des robes de velours noir à la Robespierre.
Цього вечора ми довго розмовляли; від руки моєї його поцілунки піднялися до ліктя; сонна, закохана, знемагаюча — я віддаю йому своє чоло, своє волосся. Він шукав мої вуста — я різко відсуваюся.
Ce soir nous avons longtemps causé, de ma main ses baisers montèrent jusqu’au coude; endormie, amoureuse, languissante je lui abandonne mon front, mes cheveux. Il cherchait mes lèvres je me recule brusquement.
— Пробачте, — тихо каже він, — пробачте, Марі; але чому... не сприймайте це як докір — ви здатні на це, — чому ви уникаєте моїх вуст... ви... ви, виходить, не кохаєте мене... або... я не розумію — чому чоло, очі, руки — і ніколи вуста?
- Pardon, dit-il doucement, pardon, Marie; mais pourquoi... ne le prenez pas comme un reproche, vous en êtes capable, pourquoi vous évitez mes lèvres... vous... vous ne m’aimez donc pas... ou bien... je ne comprends pas pourquoi le front, les yeux, les mains et jamais les lèvres ?
Він видавався дуже розгубленим, говорячи це, — сповнений тривог і соромʼязливості. Ці слова видалися б смішними в іншому місці й між іншими закоханими — але не між нами, що думали вголос і досягли тієї піднесеності кохання, куди смішне вже не доходить.
Il semblait très embarrassé en disant cela, il avait un tas de peurs, de confusions. Ces paroles sembleraient ridicules ailleurs et entre d’autres amoureux que nous qui pensions tout haut et étions arrivés à cette sublimité de l’amour où le ridicule n’atteint plus.
— Я вже пояснювала вам це, Олександре, те, що я вам дозволила, — це забагато, це негарно... але це нічого... ці пестощі принижують мене у ваших очах попри вашу волю, та... я так вас кохаю! Але поцілунок в уста — це повна відданість, це найвища мить; це останнє слово кохання... і я відчула б себе зганьбленою, якби дозволила це навіть вам до того, як стану вашою дружиною Це найдорожче, що я маю є в нас на світі... і я відчула б себе зганьбленою, якби дозволила це навіть вам до того, як стану вашою дружиною...
- Je vous ai déjà expliqué cela, Alexandre, ce que je vous ai permis est trop, est mal... mais ce n’est rien... ces caresses me déconsidèrent dans votre esprit malgré vous, mais... je vous aime tant ! Mais le baiser sur la bouche c’est l’abandon complet, c’est l’instant suprême; c’est le dernier mot de l’amour... et je [me] sentirais flétire si je le donnais même à vous avant d’être votre femme C’est ce [Rayé que j’ai] qu’on a de plus précieux au monde... et je me sentirais flétrie si je le donnais même à vous avant d’être votre femme...
Ще шість місяців жалоби. Він має відʼїхати завтра! З кожною розлукою я відчуваю, як вмираю. І поки його немає поруч, я тремчу від страху його втратити. Коли він дорікав мені, що я забуваю його під час його відсутності, я задихнулася від щастя — і від одного мого руху він побачив у мене на шиї золотий ланцюжок, на якому я носила портрет свого чоловіка.
Encore six mois de deuil. Il doit partir demain ! A chaque séparation je me sens mourir. Et tant qu’il n’est pas près de moi je tremble de le perdre. Comme il me reprochait de l’oublier pendant ses absences, je me suis sentie étouffer de bonheur, par un mouvement que je fais il découvre sur mon cou la chaîne d’or sur laquelle je portais le portrait de mon mari.
— Ах! Ви ще носите його, — вигукує він! — з таким виразом, що у мене вистачає сил лише на те, щоб відстебнути застібку на сукні й показати йому цей медальйон, його портрет, не усвідомлюючи, що відкриваю груди. Він на мить завмирає від несподіванки, радий, що бачить власний портрет, а ще й тому, що... я дуже гарна... і раптом одним рухом, сповненим поваги й обожнювання, він накидає на мене крепову шаль, що впала з моїх плечей.
- Ah ! vous l’avez encore sur vous, s’écrie-t-il ! avec une telle expression que je n’ai que la force d’arracher l’agrafe de ma robe et de lui montrer ce médaillon, son portrait, sans songer que je me découvre la poitrine. Il reste un instant immobile de surprise, joyeux de voir son propre portrait et aussi parce que... je suis bien belle... et puis tout d’un coup par un mouvement plein de respect et d’adoration il me couvre d’un châle de crêpe qui est tombé de mes épaules.
Я його кохаю.
Je l’aime.
Ще більше трьох місяців! Він застає мене в сльозах.
Plus de trois mois encore ! Il me trouve pleurant.
— У мене борги. Я ненавиджу гроші, мені їх завжди бракує, це жахливо!
- J’ai des dettes. Je hais l’argent, j’en ai toujours besoin, c’est affreux !
Здається, він такий щасливий, що бачить мене в такому стані!
Il semble si heureux de me voir dans cet état !
Чому!
Pourquoi !
Ще два місяці! Два місяці! Щодня прокидаюся в страху перед якоюсь катастрофою... я занадто щаслива!
Encore deux mois ! Deux mois ! chaque jour je me réveille avec la crainte d’une catastrophe quelconque... je suis trop heureuse !
Говорять про наше весілля. Прусський принц залицяється до нідерландської спадкоємиці і розповідає, що я була його коханкою. Це перстень Полікрата.7
On parle de notre mariage. Le prince prussien courtise une héritière hollandaise et raconte que j’ai été sa maîtresse. C’est l’anneau de Polycrate.
Ось уже три дні я у Флоренції, Бланш приїхала забрати мене з Парижа. Графиня де Лардерель зустріла нас на вокзалі. Мама і тітка приїдуть незабаром. Діна чекає дитину. Валіцький теж приїде разом із дідусем.
Depuis trois jours je suis à Florence, Blanche est venue me prendre à Paris. La comtesse de Larderel nous a reçues à la gare. Maman et ma tante vont arriver. Dina va avoir un enfant. Walitsky va aussi venir avec grand-papa.
Мене дедалі більше жахає моє щастя, мені здається, що я сплю, і страшенно боюся прокинутися!
Je suis de plus en plus épouvantée de mon bonheur, il me semble que je rêve et j’ai une peur bleue de me réveiller !
Сьогодні Олександр впав разом із конем у рів... Наше щастя таки занадто неймовірне! Він навіть не поранений.
Aujourd’hui Alexandre est tombé avec son cheval dans un fossé... Décidément notre bonheur est trop extraordinaire ! il n’est pas même blessé.
Та невже! Через чотири дні!! Тепер я не можу повірити, що ми чекали так довго!
Est-ce possible ! C’est dans quatre jours !! A présent je ne puis croire que nous ayons attendu tant de temps !
Олександр каже, що я винна йому багато щастя за те, що він страждав. Страждав! Хіба він не був щасливим!... А я хіба ні?
Alexandre dit que je lui dois beaucoup de bonheur pour ce qu’il a souffert. Souffert ! Est-ce qu’il n’a pas été heureux !... et moi donc ?
— Якби ви не були такою піднесеною, ви були б смішною, — каже він.
- Si vous n’étiez sublime, vous seriez ridicule, me dit-il.
— Чому?
- Pourquoi ?
— Яким же боком ви взагалі торкаєтеся землі?
- Par quel coin touchez-vous donc à la terre ?
— Хіба ви не були таким самим, як я?
- N’avez-vous pas été comme moi ?
— Змушений вами, так, мій імператоре!
- Forcé par vous, oui mon empereur !
І ми сміємося, як двоє навіжених.
Et nous rions comme deux fous.
Маркуар нарешті зважився піднести мені букет. Скільки спогадів про наше листування, про молоду арфістку.
Marcuard s’est décidé à m’offrir un bouquet. Que de souvenirs de notre correspondance, de la jeune harpiste.
Розалі будить мене о девʼятій, на мене надягають сукню з білого дамаску з ліфом, гаптованим перлами, і у волоссі нічого, крім вуалі з венеціанських мережив, — з нею і в цій сукні, тканину для якої Ворт відкопав невідомо в якій скарбниці, я схожа на середньовічну венеціанку. Я наче уві сні, з якого мене виривають якимось ганебним пунктом договору!
Rosalie me réveille à neuf heures, on me met une robe de damas blanc avec un corset brodé de perles et rien dans les cheveux qu’un voile de point de Venise qui me donne un air de Vénitienne moyen-âge avec ma robe dont l’étoffe a été déterrée par Worth je ne sais dans quel trésor. Je suis comme dans un rêve dont je suis tirée par une clause de contrat indigne !
Олександр записує на мене пʼятсот тисяч франків ренти і залишає собі лише сто тисяч. Я протестую і з подивом бачу, що графиня мене не схвалює. Нотаріус приголомшений, читання переривається.
Alexandre me reconnaît cinq cent mille francs de rente et ne s’en réserve que cent mille. Je proteste et je vois avec surprise que la comtesse ne m’approuve pas. Le notaire est abasourdi, la lecture est interrompue.
Олександр просить дозволу сказати мені кілька слів.
Alexandre demande à me dire deux mots.
— Послухайте, люба подруго..., — каже він сухо, — це «люба подруго» мене дивує й ранить.
- Ecoutez chère amie..., dit-il sèchement, - ce chère amie me surprend et me blesse.
— Якщо ви не погоджуєтесь, — продовжує він, — я змушений сказати вам, що не підпишу. Моя мати схвалює цей договір, не намагайтеся відмовитися. Ви мене знаєте, і моя родина мене знає. То ви хочете нас розорити!
- Si vous ne consentez pas, continue-t-il, je suis obligé de vous dire que je ne signerai pas. Ma mère approuve ce contrat, n’essayez pas de refuser. Vous me connaissez et ma famille me connaît aussi. Vous voulez donc notre ruine !
Це настільки незвично, що я не знаю, що й думати.
C’est si extraordinaire que je ne sais que penser.
Після години обговорень, якими захоплюються всі гості, мені вдається зменшити свою ренту на сто тисяч франків. Так він матиме двісті тисяч. Графиня обіймає мене і повторює, що я не маю рації, запевняє, що я маю піклуватися про цей статок і його єдиного власника — останнього представника роду.
Au bout d’une heure de discussions, que tous les invités admirent je parviens à diminuer de cent mille francs mes rentes. Il en aura deux cent mille ainsi. La comtesse m’embrasse et me répète que j’ai tort, elle assure que je dois veiller sur cette fortune et sur son unique propriétaire et dernier représentant de la famille.
Ця різкість Олександра — не що інше, як найвища делікатність, і, зізнаюся, собі на сором, я не думала, що він на це здатен.
Cette brusquerie d’Alexandre n’est qu’une délicatesse suprême et dont je l’avoue à ma honte je ne le croyais pas capable.
Ми підписали! Боже, змилуйся наді мною — і давши мені угледіти надлюдське блаженство, не карай мене за те, що я хочу здертися на небо!
Nous avons signé ! Mon Dieu, ayez pitié de moi et m’ayant fait entrevoir une félicité surhumaine ne me punissez pas de vouloir escalader le ciel !
Примітка упорядників · note of the Cercle edition’s editors on the manuscript
[Низ сторінки вирвано]
[Bas de page enlevé]
Так, усе це там, на місяці. Так, там я б умирала з кохання за Олександра, і знаходжу шалений відчай через його рану, небесні радощі, любовні млості, уривчасті слова... це вже не я. А тут — я почуваюся чудово.
Oui, tout cela là-bas, dans la lune. Oui, là-bas je mourrais d’amour pour Alexandre et je trouve des désespoirs insensés pour sa blessure, des joies célestes, des pâmoisons d’amour, des mots entrecoupés... ce n’est plus moi. Et ici je me porte parfaitement bien.
Ну й жарт!
En voilà une blague !
Я погано розповідаю, але добре вигадую. Та й як можна добре розповідати про те, що мене не стосується.
Je raconte mal, mais j’invente bien. D’ailleurs comment puis-je raconter bien des choses qui ne me regardent pas.
Примітки
Маєток родини Радзивілл (польська аристократична династія) на Avenue du Bois de Boulogne — одній з найпрестижніших вулиць Парижа, що веде до Булонського лісу. ↩
«Друге життя» — власний термін Марі для тієї паралельної фантазійної реальності, яку вона вибудовує у своїй уяві з такою ж детальністю й увагою, що й справжнє. ↩
Марі підписує телеграми «Violette» (фіолетова квітка, франц.), Олександр — «Violet» (та сама квітка, англ.); пара псевдонімів утворює мовну гру між двома мовами. ↩
«Café Riche» — один із найвишуканіших ресторанів Парижа XIX ст., що містився на бульварі Італійців; улюблене місце зустрічей вищого світу. ↩
«Crêpe» (креп) — легка чорна тканина, обовʼязкова для вдовиного жалобного вбрання в XIX ст. ↩
«À la Robespierre» — строгий, високо застебнутий крій, що нагадує костюм часів Французької революції; Марі любила цей силует за його драматизм. ↩
Перстень Полікрата: самоський тиран Полікрат, боячись свого безперервного щастя, кинув у море коштовний перстень, щоб умилостивити богів, але риба повернула його (Геродот, III, 40–43). ↩