Четвер, 12 липня 1877

Жорж іще не поїхав — мені так прикро показувати цю болячку нашим гостям!
Ми оглядали особняки у Фобур-Сен-Жермен. Ось де я хотіла б мешкати — адже там немає того Парижа-інтригана, якого я ненавиджу. Там почуваєшся ніби вдома.
Хіба Олександр не «гарний хлопець, часто тривіальний, але досить дотепний і кумедний»?
А я хіба не «трохи легковажна молода дівчина, з якою він накидав маленький фривольний романець»? Прочитавши ці два визначення в якомусь паскудному фейлетоні «Фігаро», я жахливо боюся, що так воно і є. Ні, фе!
Невже мені ніколи не вдасться не опинитися в болоті! Ці письменники,⁵ мої любі, влаштовують усе на свій лад. Одну й ту саму людину можна поетизувати й обпаплюжити з однаковою легкістю. Так само, як часто читаєш фрази на кшталт: «Але її краса, її чарівність, її вишуканість, її шляхетний і скромний вигляд перемогли неповноцінність її становища. Чоловіки закохувалися в неї, жінки любили її як сестру, і незабаром вона здобула справжню приязнь, могутній захист і ці горді сімʼї прийняли її як одну з їхнього кола, їхньої касти» — так само в інших схожих обставинах читаєш: «Але її краса, її чарівність, її вишуканість, її шляхетний і скромний вигляд не могли перемогти ганебного середовища, в якому вона опинилася. Всі ці чари, які в інших обставинах підняли б її до небес, могли принести їй лише домагання зухвалих чоловіків, зневагу й заздрість жінок. І вона прожила, потонувши в буденщині свого становища, забута або знеславлена». Це залежить, як бачите, виключно від примхи автора, який усім цим маніпулює заради ефекту, емоцій тощо.
Спробую подивитися на фотографію Олександра — я не робила цього з Ніцци. Я не можу залишатися вільною — і хоча Олександр мені байдужий, займу ним куточок своїх думок, призначений для таких речей, — на згадку.
викресленоПʼятниця, 13 липня 1877
Чому деякі імена врізаються в памʼять? Чуєш незнайоме імʼя — і воно дивно дзвенить у вухах; ти його запамʼятовуєш, воно кілька разів повертається на думку — ні з того ні з цього, просто так. На балу в Капітолії Антонеллі говорив мені про багатьох, назвав майже всіх панів, що були там, — і я не звернула уваги ні на одне імʼя, крім Лардереля, — а потім забула. Під час карнавалу Антонеллі знову заговорив про нього, і це імʼя, як завжди, справляло на мене враження.
— Ось Лардерель, ти знаєш Лардереля?
На маскарадному балу він підвів мене до нього й, показуючи, сказав:
— Твій Лардерель надто негарний, щоб я з ним знайомилася.
на полях
Така манера говорити — зовсім як в Олександра: суха, ввічлива й фамільярна.
І я пішла, занадто зайнята самим Антонеллі, щоб зберегти про Лардереля якийсь інший спогад, крім дуже довгого носа й приголомшеного вигляду. Мабуть, я зустрічала його — але ніколи не впізнавала.
А потім, приїхавши до Неаполя, я знайшла його імʼя на [вирваному аркуші] програмі перегонів. Альтамура мені його показав.
Памʼятаю також: коли я прочитала в газеті про справу Мірафіоре та Фенні Лір слова «Пані графиня де Лардерель надіслала листа Його Величності тощо тощо», мені здалося, що пані графиня де Лардерель щось для мене значить.
Це скидається на вигадку, але запевняю вас — це цілковита правда.
Приймайте ці роздуми такими, якими я їх даю, — без коментарів і без наслідків. Розповідаю так, як спадає на думку.
викресленоПʼятниця, 13 липня 1877
Та й загалом усі імена, що згодом мали якийсь вплив на моє життя, справляли на мене таке саме враження.
Памʼятаєте, як ми йшли пішки по Толедо з Олександром у Страсну пʼятницю? Мама запитала його, чи правда, що він дрався.
— Боже мій, мадам, — відповів він, — яке це має значення. Це ані перший, ані останній раз, чи не так, мадам? — і коли вона продовжувала — не памʼятаю вже що, — він кілька разів перебивав її, щоб сказати, що це ані перший, ані останній раз; так що ефект від цієї фрази виявився надуманим і прозвучав як доволі дитяче хизування. Мені неприємно це згадувати, бо він брехав, кажучи «ані перший раз». Такою такою брехнею так принижуєш себе!
Сам начебто вважаєш, що краще було б Отже, йому було соромно, що він бився лише вперше, — і він вважав за потрібне вигадувати?
Брехати слід лише тоді, коли брехню неможливо викрити. Інакше враження дуже погане. Я лежу і пишу всякі дурниці, що спадають мені на думку. Це краще, ніж писати: я примірювала сукні у Кароліни, ліфи такі тощо тощо; або: нудьгую, нікого не бачу, не маючи успіху ні в капелюшках, ні в сукнях, я не показуюся!; або: пліснявію, мені не терпиться серйозно взятися за живопис. Соромно марнувати себе. Може, краще взагалі нічого не писати, коли нема чого розповідати, — але це дорога звичка.
Нащадки зроблять скорочення, якщо я здамся їм задовгою.
— Вони намагалися впіймати Антонеллі, який був дуже закоханий, а потім мене, — мабуть, сказав Торлонія, хіба що з варіаціями.
Антонеллі, без сумніву, багато чого йому розповів, і він може ще й прикрасити це своїми вигадками. Тоді Олександр розповідає про наші листи. Я добре знаю з досвіду, як ми з Діною чи з моїми Граціями перемивали кісточки цим панам. Уявіть лише, як це буває між молодими чоловіками.
І Олександр це зробить, навіть не думаючи, що робить щось погане.
Ох! це жахливо!
До того ж відомо, доведено й визнано, що девʼяносто вісім чоловіків зі ста розповідають усе без жодних докорів сумління. Розповідаючи про наші листи, Олександр гадатиме, що переказує жарт!
Боягуз!
Я повернуся до Неаполя на карнавал навмисне, щоб поговорити з ним. Боже, якою необачною і божевільною я була від самого Риму!
Олександр зрештою людина шляхетна, і він мене зрозуміє. Ох! як огидно мати славу легковажної панночки!!!!

Примітки

Фобур Сен-Жермен (Faubourg Saint-Germain) — аристократичний квартал Парижа на Лівому березі Сени, синонім старовинної шляхти. ↩
«Légère» у XIX ст., застосоване до жінки, означало «легковажна» з натяком на легку доступність — значно образливіше, ніж у сучасному вживанні. ↩
Мірафйоре — імовірно, граф Емануеле Альберто Мірафйорі, син Віктора Емануїла II і чоловік сестри Лардереля; тому пані де Лардерель і писала королеві. Саму «справу» не встановлено. ↩
Вія Толедо (Via Toledo, нині Via Roma) — головна торгова вулиця Неаполя. ↩
Гірка іронія — посмертні редактори видання 1887 р. справді зробили масивні скорочення, видаливши значну частину щоденника. ↩