❦
Вівторок, 3 липня 1877
Я написала матері лютого листа з прокляттям наприкінці. Нехай Бог простить мені — я написала це не щоб образити, а щоб, по змозі, убезпечити себе від нових жахів.J’ai écrit à ma mère une lettre furieuse avec une malédiction au bout. Que Dieu me la pardonne, je ne l’ai pas écrite pour insulter mais pour me garantir s’il est possible de nouvelles horreurs.
Ми відвідали шато пана Ворта1 в Сюренні — пані де Мертен влаштувала це через близьку подругу пані Ворт. Я була виснажена й роздратована тим, що доводилося слухати, як та дама говорить про кравця мов про якусь високість, а потім про великих світу цього. Подумати тільки — і все це про аристократів та знаменитостей розповідали саме мені: тобто волею-неволею я грала роль у цьому буржуазному й бридкому огляді.
Nous avons visité le château de M. Worth à Suresnes; Mme de Mertens nous a arrangé cela par une dame intime de Mme Worth. J’étais exténuée et agacée d’entendre cette dame parler du faiseur comme d’une altesse, et puis des grands de ce monde. Et dire que c’est à moi qu’on parlait de tous ces aristocrates et de toutes ces célébrités; c’est-à-dire que bon gré mal gré je jouais un rôle dans cette revue bourgeoise et repoussante.
Шато — або радше вілла — це диво, від будки воротаря до голубʼятні. Вишуканості, старанності, фантазії — всього вдосталь. Є кілька павільйонів і будинок, оранжереї, сади. Але жодне помешкання у світі не схоже на це. Навіть зовнішній вигляд будівель настільки оздоблений, емальований, прикрашений усім, що ледь можна уявити, — що будинок, самі стіни губляться з очей. Це божевілля деталей, рококо, мотлоху: порцеляна аж на газоні — дивовижно розставлена серед рослин, квіток. Все, що можна вкласти витонченого, досконалого, вишуканого, дивовижного в ліф чи пальто, — розкидано скрізь. Вишивки, позолота, живопис, емаль, мозаїка, мережива, шпалери, з яких ледве наважилися б шити сукні, — тут усього вдосталь. Але все влаштовано з разючим смаком і делікатністю. Здається неможливим, щоб людина, не збожеволівши, могла вигадати цей мільйон дрібничок, кожна з яких сама по собі — витвір мистецтва, або фантазія, або якась дивина. Кожні сходи, кожен шнур дзвоника... це просто незбагненно! Можна розбити всі ці будинки на десять тисяч шматків, і кожен із них, безперечно, буде досить примітний, щоб його поставили на полицю. Можна не захоплюватися цим разючим жанром, але треба віддати йому належне: у своєму роді — це величне.
Le château ou plutôt la villa est une merveille, depuis la loge du concierge jusqu’au pigeonnier. Tout ce qu’on peut apporter de recherche, de soin, de fantaisie y abonde. Il y plusieurs pavillons et une maison; des serres, des jardins. Mais aucune habitation au monde ne ressemble à celle-là. L’extérieur même des bâtiments est si orné, si émaillé, si embelli de tout ce qu’on peut à peine s’imaginer qu’on perd de vue la maison, les murs enfin. C’est insensé de détail, de rococo, de bric-à-brac; des porcelaines jusque sur le gazon, merveilleusement arrangées dans les plantes, les fleurs. Tout ce qu’on peut apporter de soi, de fini, de joli, d’extraordinaire à un corsage ou à un manteau, est répandu partout. Ce qu’il y a de broderies, de dorures, de peinture, d’émail, de mosaïque, de dentelles, de tapisseries dont on ose à peine faire des robes est là à profusion. Mais arrangé avec un goût et une délicatesse surprenantes. Il semble impossible qu’un homme ait pu sans devenir fou avoir pensé à ce million de colifichets dont chacun pris à part est un objet d’art ou une fantaisie, ou une drôlerie quelconque. Chaque escalier, chaque cordon de sonnette... enfin c’est inconcevable ! On peut briser toutes ces maisons en dix mille morceaux et chacun d’eux sera certes assez remarquable pour être placé sur une étagère. On peut ne pas admirer ce genre surprenant, mais on doit lui rendre justice et dans ce genre, c’est sublime.
Усі найказковіші описи, що я читала, — ніщо порівняно з Сюренню. Оранжереї, прозаїчне скло — влаштовані так, що здаються божественними.
Tout ce que j’ai lu de descriptions les plus fabuleuses n’est que fort peu à côté de Suresnes. Les serres, les prosaïques vitres sont arrangées de telle manière qu’on les trouve divines.
І видно, що ця людина любить все це як митець — тисячі дрібниць видають витончений смак і навіть культ великих людей та прекрасних вчинків. Відчуваєш також певну претензію самому бути великою людиною — це можна пробачити, і це навіть цілком природно. Кожен у своєму роді. Та й підніматися ось так — через мистецтво, яке охоче називають ремеслом, — можливо, більше гідне похвали й важче, ніж через те, що само по собі піднесене й серйозне.
Et on voit que cet homme aime tout cela en artiste, mille petites choses trahissent des goûts élevés et même le culte des grands hommes et de belles actions. On démêle aussi certaine prétention à être soi-même un grand homme, c’est pardonnable et même fort naturel. Chacun dans son genre. Et même, s’élever ainsi par un art qu’on qualifie volontiers de métier, est peut-être plus méritoire, plus difficile que par des choses qui sont d’elles-mêmes élevées et sérieuses.
А втім, якби піти далі й серйозно проаналізувати, що спільного мають жіноче вбрання — а отже, половина жінки — з найважливішими інтересами й подіями... можна було б здивуватися. Але для мене це занадто далеко — та й щоб над гарним дослідженням не сміялися, треба, щоб воно виходило від авторитету, завойованого заслугами.
D’ailleurs si on voulait aller plus loin et analyser sérieusement tout ce que les ajustements de la femme, par conséquent la moitié de la femme, ont de rapports avec les intérêts et les événements les plus graves... on en serait tout étonné. Mais c’est aller trop loin pour moi, et d’ailleurs pour qu’on ne ri pas d’une belle étude il faut qu’elle soit faite par une autorité acquise.
Ці чортові французи — лише опинишся серед них, неможливо не почати майже зневажати всі інші шляхетності, усі інші заслуги, усі інші статки. Здається, що поза цим горнилом немає нічого живого, нічого мислячого, нічого знаменитого! Здається... і справді так воно є: Париж — це дзвін, що сповіщає всьому світові все, що виявилося досить сильним, щоб його сколихнути.
Ces diables de Français, à peine est-on parmi eux qu’on ne peut s’empêcher de presque mépriser toutes les autres noblesses, tous les autres mérites, toutes les autres fortunes. Il semble qu’en dehors de cette fournaise il n’y ait rien de vivant, rien de pensant, rien de célèbre ! Il semble que... en vérité cela est que Paris est la cloche qui annonce au monde entier tout ce qui a été assez fort pour l’ébranler.
Пані де Музе, деспотична й вимоглива, без жодного сорому робить безтактні докори:
Mme de Mouzay, despotique et exigeante ne se fait pas scrupule de faire des reproches indélicats :
— Чому її не запросили на Парад.
- Pourquoi ne l’a-t-on pas invitée à la Revue.
Ось чого я не розумію — як навʼязуватися, як... одне слово, це панщина: варто посваритися з нею — і тебе будуть паплюжити в усіх закапелках, серед усього мотлоху її знайомств.
Voilà ce que je ne comprends pas, comment s’imposer, comment... enfin, voilà une corvée car il ne s’agit que de se brouiller avec elle pour être vilipendé dans tous les bas-fonds, dans tous les ramassis de sa connaissance.
20 липня я залишаю Париж, 25 серпня — Екс, 25 вересня — Комо.
Le 20 juillet je quitte Paris, le 25 août je quitte Aix et le 25 septembre je quitte Còme.
Примітки
Чарльз Фредерік Ворт (1825–1895) — англійський кутюрʼє, засновник паризької haute couture; одягав двори Наполеона III і більшості монарших дворів Європи. Його вілла в Сюренні (Villa Worth, збудована 1868–70) була відома своїм надзвичайним декором. ↩