❦
Субота, 23 червня 1877
Серце мені підказало: кожна душа — сестра іншій душі, Бог створив їх парами і зробив чоловіком і жінкою. Світ може якийсь час марно їх розлучати — рано чи пізно їм судилося зустрітись.Mon cœur me l’avait dit; toute âme est sœur d’une âme, Dieu les créa par couples et les fit homme et femme. Le monde peut en vain un temps les séparer, leur destin tôt ou tard est de se rencontrer.
Чому ж тоді кажуть, що рідко кохають обоє?
Pourquoi dit-on alors qu’il est rare que tous deux aiment ?
Щоправда, поети й анатоми дивляться по-різному.
Il est vrai que les poètes et les anatomistes ont des regards différents.
Знову це прокляте паломництво, яке мене дратує!!
De nouveau ce maudit pèlerinage qui m’agace !!
Ми були у пані де Музе.
Nous étions chez Mme de Mouzay.
Мені незатишно в Парижі, й майбутнє в цьому лігві мене жахає. Я страждаю від того, що живу криючись, і тремчу від думки, що доведеться показатися на люди.
Je suis gênée à Paris et l’avenir, dans cet antre, m’épouvante. Je souffre de vivre cachée et je tremble à l’idée de me montrer.
Я так ненавиджу своє минуле, що фотографії, яких переді мною, мабуть, тридцять пʼять, і кожна з яких відображає якесь враження чи інтимну думку, — дратують мене, мені хочеться їх порвати.
Je hais tellement mon passé que les photographies qui sont devant moi au nombre de trente-cinq peut-être et dont chacune retrace une impression ou une pensée intime, m’irritent, je voudrais les déchirer.
Найчарівніший із усіх Жоржів прийшов сьогодні ввечері, пʼяний... у якому стані!
Le plus gracieux de tous les Georges est venu ce soir, ivre... dans un état !
Його красуня кинула його вже двадцять пʼятий чи тридцятий раз за сім років. Звідси — розпач.
Sa belle l’a planté là pour la vingt-cinquième ou trentième fois depuis sept ans. D’où désespoir.
Він верзе казна-що й запевняє, що йому сказали, ніби всіх нас ось-ось упечуть у божевільню. Ця нісенітниця мені неприємна — адже я беру все близько до серця, все такого роду. Я так боюся і вигадок, і дійсності, що якби мені сказали, що Президент Республіки виганяє мене з Франції,1 я б схилила голову й врешті знайшла б розумні причини, щоб виправдати цей акт вищої влади.
Il divague et assure qu’on lui a dit qu’on allait nous enfermer tous dans une maison de fous. Cette absurdité m’est désagréable, tellement je prends tout à cœur, tout dans ce genre-là. Je suis si épouvantée par les fictions et les réalités que si l’on venait me dire que le Président de la République m’expulse de France, je courberais la tête et finirais par trouver des causes raisonnables pour justifier cet acte de haute autorité.
А що сталося з моїм бідним Олександром?
Et qu’est devenu mon pauvre Alexandre ?
Мама пише, що Торлонія був такий любʼязний, що неможливо було не запросити його. Отже, він залишився — хоча мав прямий квиток до Риму, поїхав із дамами до Монако й виїхав лише наступного дня, поснідавши в нас. Можливо, це його роззброїть. Кажуть, він усе захоплено хвалив, усе схвалював, такий зачарований прийомом і нами.
Maman écrit que Torlonia fut si aimable qu’on n’a pu ne pas l’inviter. Donc il est resté avec son billet direct pour Rome, il a été à Monaco avec ces dames et n’est parti que le lendemain après avoir déjeuné chez nous. Cela va peut-être le désarmer. Il a, dit-on, tout admiré, tout approuvé, il est si enchanté de l’accueil, de nous.
Яка шкода, що такий пристойний2, вишуканий чоловік буває пʼяною і злобною скотиною. А проте мушу віддати йому належне: серед усіх чоловіків, яких я знаю, він один із найсправжніших джентльменів, найкраще вихованих, хто вміє найкраще говорити й поводитися — без банальності й без зайвої вільності. Олександр був би таким самим, якби дружба з мамою не давала йому певних привілеїв, що роблять його часом занадто розвʼязним. Я помішана на повазі, і найменша дрібниця мене ранить.
Quel dommage qu’un homme si comme il faut, si distingué, soit une brute ivre et méchante. Et je ne puis ne pas lui rendre justice en déclarant qu’il est un des hommes (de tous ceux que je connais) ce sont les plus gentleman, les mieux élevés, et sachant le mieux parler et se conduire, sans banalité et sans liberté. Alexandre serait la même chose si son amitié avec maman ne lui donnait certains privilèges qui le rendent quelquefois trop libre. Je suis toquée sur le respect et la moindre des choses me blesse.
Лякає мене те, що тут мене знають краще, ніж я думала. Так, кілька дам, чиїх імен я ніколи не чула, назвали мене Кароліні і знають мене в обличчя — з Ніцци й Парижа. Увесь більш-менш франтівський Париж більш-менш побував у Ніцці.
Ce qui m’effraye, c’est qu’on me connaît ici plus que je pensais. Ainsi plusieurs dames dont je n’ai jamais entendu le nom m’ont nommée à Caroline, et me connaissent de vue à Nice et à Paris. Tout le Paris plus ou moins gommeux a plus ou moins été à Nice.
Ну й що! Чого тут боятися? Буду вчитися — і... буде що буде.
Eh bien ! De quoi s’effrayer. J’étudierai et... advienne ce que pourra.
Я їм у себе: усі ці люди мене нудять.
Je prends mes repas chez moi, tous ces gens-là m’ennuient.
Розалі розповідає мені про пані Шльондру.
Rosalie me parle de Mme la Coquine.
— Послухайте, Розалі, смішно сказати, але мені здається, що диявол звʼязав нас одним мотузком — Олександра і мене.
- Ecoutez Rosalie, c’est drôle à dire, mais il me semble que le diable nous a liés par une corde, Alexandre et moi.
— Ого-го! то це вам, мабуть, у Неаполі таке наврочили.
- Oh ! ho ! alors c’est à Naples qu’on vous aura fait ce tour-là.
— Чому?
- Pourquoi ?
— У Неаполі на це великі майстри, мій імператоре!
- On est très fort pour ça à Naples, mon empereur !
Примітки
Патріс де Мак-Магон (Patrice de Mac-Mahon, 1808–1893) — президент Третьої республіки (1873–1879). Після кризи 16 травня 1877 р. (Seize Mai) він був у відкритому конфлікті з республіканською Палатою депутатів, яку розпустив 25 червня 1877 р., через два дні після цього запису. ↩
В оригіналі французькою: «comme il faut». ↩