❦
Пʼятниця, 15 червня 1877
Листи друкованими літерами — Одіффре, листи друкованими літерами — Олександрові. Олександр знає пана дʼАспремона, Олександр знає Одіффре, Олександр знає Шаблікіна, Олександр — з Торлонією, через двадцять чотири години Олександр буде в Ніцці як удома — так само, як у Неаполі. Олександр у Ніцці — а вчора був у Монако. На щастя, його не представили тітці, але мама нервувала. Зрештою з нею він був ніжний і жартівливий, як завжди, і вона принесла звідти гаманець за франк пʼятдесят.Lettres d’imprimerie à Audiffret, lettres d’imprimerie à Alexandre. Alexandre connaît M. d’Aspremont, Alexandre connaît Audiffret, Alexandre connaît Chablikine, Alexandre est avec Torlonia, au bout de vingt-quatre heures, Alexandre sera à Nice aussi chez lui qu’à Naples. Alexandre est à Nice et hier il était à Monaco. Heureusement on ne l’a pas présenté à ma tante, mais maman a été toute nerveuse. Enfin avec elle il a été tendre et blagueur comme d’habitude et elle en a rapporté un porte-monnaie de un franc cinquante.
Торлонія був пʼяний — і замість привітання взяв Олександра за плечі і представив його зі словами: «Ось він, мадам». Уявляєте збентеження мадам, яка аж ніяк цього не очікувала і саме збиралася здивуватися, що знову бачить Торлонію.
Torlonia était ivre, aussi au lieu de dire bonjour, il a pris Alexandre par les épaules et le lui a présenté en disant : Madame, le voici. Vous vous figurez la confusion de Madame qui ne s’y attendait nullement et qui allait s’étonner de revoir Torlonia.
Я не хотіла вірити, коли Діна прийшла розповісти, але зрештою довелося. Мама, як і я, боїться купи прикрощів.
Je ne voulais pas le croire lorsque Dina vint me le raconter, mais au bout du compte il a bien fallu. Maman craint comme moi un tas de froissements.
Я воліла б ніколи більше його не бачити, ніж побачити тут. Торлонія, здається, мене переслідує. Від думки про зустріч з Олександром я не відчуваю жодної радості — лише страх. Але я заспокоюю себе, повторюючи, що нічого майже ніколи не трапляється ні так, як боїшся, ні так, як сподіваєшся.
J’aimerais mieux ne jamais le revoir que de le revoir ici. Torlonia a l’air de me poursuivre. Je n’ai point de joie à l’idée de revoir Alexandre, je n’ai que de la peur. Mais je me calme en répétant que rien n’arrive guère ni comme on le craint, ni comme on l’espère.
Думаю, що обидва кошмари прийдуть обідати, мама говорить про це півсловом — боячись, що вони відмовляться від запрошення.
Je crois que les deux cauchemars viendront dîner, maman le dit à demi, de peur qu’ils ne faussent compagnie.
Голосно повторюю, що я дуже незадоволена — і це правда. Я стільки наговорила дурниць про Олександра всім і кожному, що тепер злюся, що він тут. У будь-якому разі про це говоритимуть. Подумайте тільки — Ніцца і влітку! Яка дивна примха — їхати до Ніцци та ще й у супроводі Торлонії, мого незбагненного ворога! Чи не Торлонія ходив розповідати купу всього гидкому Антонеллі?
Je répète tout haut que je suis très contrariée, ce qui est vrai. J’ai tant dit de bêtises d’Alexandre à tout venant qu’à présent je suis fâchée qu’il soit là. Dans tous les cas on en parlera. Songez donc à Nice et en été. Quelle étrange fantaisie de venir à Nice et flanqué de Torlonia mon inexplicable ennemi ! N’est-ce pas Torlonia qui est allé dire un tas de choses au vilain Antonelli.
Я була певна, що цей чортів Олександр ніколи сюди не приїде, і дуже злюся, що наговорила стільки — тепер усі певні, що я його обожнюю.
Je comptais bien que cet Alexandre du diable ne viendrait jamais ici et je suis très fâchée d’en avoir tant dit, à présent on est sûr que je l’adore.
Побачивши його таким приятелем із пані моєю матірʼю, всі почали питати, хто він такий — пані Яковлєва, Булдакова, де Кампрʼєн та інші.
En le voyant si ami avec Madame ma mère on a demandé qui il est, tout le monde, Mmes Yakovleff, Bouldakoff, de Camprien etc.
Я стільки думала про те, що йому скажу, що тепер аж очі розбігаються. Як і у Флоренції, в мене лише одне бажання — постати гарною, елегантною та милою. Я навіть не хочу, щоб він мене кохав — не в цьому справа.
J’ai tant pensé à ce que je lui dirai que je n’ai que l’embarras du choix. Je n’ai comme à Florence qu’un seul désir, c’est de me montrer jolie, élégante et gentille. Je ne veux même pas qu’il m’aime, il ne s’agit pas de cela.
Розалі вже встигла зустріти його і провести до Одіффре, бо він не знав дороги.
Rosalie a déjà eu le temps de le rencontrer et de le reconduire chez Audiffret, puisqu’il ne connaissait pas le chemin.
Оскільки я не хотіла готуватися до його візиту, я сказала, що піду купатися з пані Кондаревою. Так я була б одягнена про всяк випадок. Я цілу годину милася, ніби щоденної ванни недостатньо, — і тому що жодне вбрання не може бути справді елегантним, якщо спершу не помитися. Почуваєшся чистою — не знаю, як це пояснити. Потім ще годину я милувалась собою голою — ніколи не бачила такої білої шкіри, навіть у себе самої.
Comme je ne voulais pas me préparer à sa visite j’ai dit que j’irais aux bains avec Mme Kondareff. De cette façon je serais habillée à tout hasard. J’ai mis une heure à me laver comme si le bain quotidien ne suffisait pas et parce que aucune toilette ne peut être réellement élégante si l’on ne se lave d’abord. On se sent propre, je ne sais comment l’expliquer. Puis je me suis admirée nue pendant une autre heure, jamais je n’ai vu une peau si blanche, même à moi.
Тут отримали телеграму від Олександра, де він вибачається, що не приїде, — буцімто пропустив потяг.
En ce moment on reçut une dépêche d’Alexandre dans laquelle il s’excuse de ne pas venir sous prétexte d’avoir manqué le train.
Генерал прийшов попрощатися; ми виходимо лише о шостій. Людей мало, пані Кондарева пропонує піти — я погоджуюсь, і, виходячи, зустрічаю Одіффре; не знаю, що я собі надумала, але я різко обернулася і пішла лівим мостом, поки він входив правим. Лише тоді я згадала, що вдягнена чарівно і що постать у мене — як того дня, коли я показалась своїй... родині. Важко це писати.
Le général est venu faire ses adieux, nous ne sortons qu’à six heures. Il y a peu de monde, Mme Kondareff propose de nous en aller, j’accepte, en sortant je rencontre Audiffret; je ne sais ce que j’ai imaginé mais je me suis brusquement retournée et m’en allais par le pont gauche tandis qu’il entrait par le droit. Seulement alors je me souvins que j’étais mise d’une façon charmante et que j’avais une taille comme le jour où je me suis montrée à ma... famille. C’est dur à écrire.
За обідом я була така нетерпляча і така... не знаю яка, що про їжу й мови не було; не знаю, що б зі мною сталося, якби раптове бажання побачити Лардереля не підказало мені тієї ідеї, про яку зараз розповім. Але це було щось на кшталт ніжного поривання, бажання бачити його — не розмовляти навіть, просто бачити. Але спочатку довелося зробити репетицію. Я піднялась до себе і через півгодини в саду зʼявилася висока, досить огрядна, елегантна жінка з чорним волоссям, чорними бровами і очима, у вухах діаманти, а на шиї брошка з діамантом, що тримала мереживо. Звичайно, це була я. Тітка, мама і Валіцький пішли до Біховця — вони там були хвилин пʼять, коли прибігла Діна, задихаючись, і повідомила, що прибула принцеса Зеретель і шукає пані Кондареву, свою кузину, що дідусь у саду у підштанниках, що собаки гавкають, що вона не знає, що робити, і що привела принцесу, сподіваючись знайти тут пані Кондареву. Довго вирішували, хто піде, нарешті зʼявився генерал, мене представили, я відповіла голосом, який відпрацювала в екіпажі з Діною, і ввійшла. Я сказала все потрібне, щоб пояснити свої пошуки пані Кондаревої; свій приїзд.
J’étais si impatiente et si... je ne sais comment à dîner, qu’il n’y a pas eu question de manger; je ne sais ce que je serais devenue si l’envie soudaine de voir Larderel ne m’avait suggéré l’idée que vous allez voir. Mais ce fut comme une espèce d’attendrissement, une envie de le voir, sans lui parler même, le voir simplement. Mais il fallut une expérience avant d’exécuter. Je montai chez moi et au bout d’une demi-heure, on vit arriver au jardin une femme grande, assez forte, élégante, aux cheveux, aux sourcils et aux yeux noirs, des diamants aux oreilles et une broche de diamant attachant des dentelles autour du cou. Naturellement c’était moi. Ma tante, maman et Walitsky allèrent chez Bihovetz, ils y étaient depuis cinq minutes à peu près, quand Dina arriva haletante disant que la princesse Zeretel était arrivée demandant Mme Kondareff sa cousine, que papa était en caleçons au jardin, que les chiens aboyaient, qu’elle ne savait quoi faire, et qu’elle a amené la princesse espérant trouver là Mme Kondareff. On fit beaucoup de façon pour qui irait, enfin le général arrive, on me le présente, je réponds d’une voix que j’ai étudiée en voiture avec Dina et j’entre. Je dis tout ce qu’il faut pour expliquer mes recherches de Mme Kondareff; mon arrivée.
Генерал лізе зі шкіри й розсипається в любʼязностях. Коротше, це тривало добрі півгодини. Я була певна, що Біховець глузує з мене, але, давши певний зарок, пішла, не розкрившись.
Le général se plie et se multiplie. Bref cela a duré une bonne demi-heure. J’étais persuadée que Bihovetz se moquait de moi, mais ayant fait certain vœu, je suis partie sans me révéler.
Я повернулася приблизно через годину і, підслуховуючи під дверима, дізналась, як Біховець пригадує, що зустрічав мене у Ростовцевих у Петербурзі — він вважав мене гарною, у мені навіть було щось диявольське, загалом — гарна брюнетка, елегантна, але надто жвава. Натомість Біховець вважав, що пані Кондарева мала не надто задоволений вигляд і що це не дуже чемно. У цю мить я відчинила двері і рушила до нього, співаючи на все горло, і поступово стягувала з себе чорне волосся й капелюх. Спочатку він застиг на кілька секунд в нерішучості — а потім... якщо ви бачили «Севільського цирульника», ви памʼятаєте той момент, коли Бартоло ціпеніє, побачивши графа Альмавіву. Уявіть ту саму сцену наяву, справжнісіньку, — аж так, що я схопила його за руку, тягнучи з цього заціпеніння, і продовжувала співати «Глянь на дона Бартоло1...» тощо.
Je revins au bout d’une heure peut-être et ayant écouté à la porte comment Bihovetz se rappelait m’avoir rencontrée chez les Rostowzeff à Pétersbourg, il me trouvait belle, j’avais même du diable, une belle brune enfin, élégante mais trop remuante. Bihovetz trouvait par contre que Mme Kondareff n’avait pas l’air trop contente et que c’était peu aimable. En ce moment j’ouvris la porte et m’avançai vers lui chantant à tue-tête et me tirant peu à peu les cheveux noirs et le chapeau. D’abord il resta quelques secondes indécis et puis... si vous avez vu « Le Barbier de Séville » vous vous souvenez lorsque Bartolo est pétrifié à la vue du comte Almaviva. Imaginez la même scène en réalité vraie, tout ce qu’il y a de plus vrai, au point que je me mis à le tirer par le bras pour le tirer de cette extase tout en chantant le « Guarda Don Bartolo... » etc.
Він сказав, що нічого не запідозрив, — навіть думки такої не мав. І навіщо б йому здогадуватися — все було так природно.
Il dit qu’il n’avait rien soupçonné, il était à mille lieues de se douter. Et pourquoi se douterait-il, c’était si naturel.
Це, безперечно, найвдаліша й найдивовижніша витівка.
C’est certes la farce la plus réussie et la plus étonnante.
Я не була загримована — ні старою, ні горбатою, ні в окулярах. Я була гарна, але чорні брови, чорне волосся, чорна тюлева вуалетка і вбрання мене перетворили. До того ж я підвела очі, що робило їх чудовими. Ліза тільки й вигукувала, що я схожа на Суворову.
Je n’étais pas grimée, je n’étais ni vieille, ni bossue, ni à lunettes. J’étais jolie mais les sourcils noirs, les cheveux noirs, la voilette de tulle noir, la toilette me transformaient. En outre j’avais un peu de noir sous les yeux ce qui les rendaient superbes. Lise ne faisait que s’écrier que j’étais comme la Souvoroff.
Отже, якщо Біховець мене не впізнав... можна діяти. Я так рада, що весь «королівський двір» Данілової їде завтра — на стільки людей менше для Олександра. Крім того, я сама виїжджаю в неділю — я не змогла б червоніти перед своєю покоївкою.
Enfin puisque Bihovetz ne m’a pas reconnue... nous pouvons. Je suis si contente que toute la maison royale de la Daniloff part demain; ceux-là de moins pour Alexandre. D’ailleurs je m’en vais dimanche, je ne pourrais pas rougir devant ma femme de chambre.
Щоб дізнатися, що про мене говорять у павільйоні, я почекала, поки тітка і Валіцький зберуться у мами на вечірню нараду, і тоді, знявши капці, сіла в кабінеті перед спальнею — і слухала.
Voulant savoir ce qu’on dit de moi au pavillon, j’ai attendu que ma tante et Walitsky fussent chez maman pour la conférence du soir et alors ôtant mes pantoufles je vins m’asseoir dans le cabinet qui précède la chambe et j’écoutai.
— Боже, які вони мляві, коли мене немає!
- Dieu qu’ils sont mous quand je n’y suis pas !
— Вона все звалює на наше становище, — почала тітка.
- Elle rejette tout cela sur notre position, commença ma tante.
— Ні, — відповіла мама, — вона добре знає, що ні.
- Non, répondit maman, elle sait bien que non.
— Вона закохана в нього.
- Elle en est amoureuse.
— А він її зовсім не кохає.
- Et il ne l’aime pas du tout.
Нічого цікавого: Валіцький просто сказав, що родинні звʼязки Лардереля нічого не варті, що Король, зрештою, — лише Король і що Лардерель мене цікавить лише тому, що він граф де Лардерель, родич Короля. І нарешті — що я дивлюся тільки на титули та почесті, а титули та почесті, зрештою, — лише титули та почесті. Після цих чудових зауважень взялися перемивати кісточки Олександрові, а Валіцький знову повторив, що Салвіаті, зрештою, — лише Салвіаті.
Rien d’intéressant, Walitsky a dit tout bonnement que les parentés de Larderel ne valent rien, que le Roi après tout n’est que le Roi, et que Larderel lui-même ne m’intéresse que parce que c’est le comte de Larderel, parent du Roi. Et enfin que je ne regardais que les titres et les honneurs et qu’après tout les titres et les honneurs n’étaient que des titres et des honneurs. Après ses remarquables observations on se mit à épiler Alexandre, et Walitsky a répéter que les Salviati après tout n’étaient que des Salviati.
Тоді я вийшла зі свого сховку і, сміючись, повідомила їм про різні відповіді, яких вимагала їхня розмова. Мама вже зовсім розхворілась від хвилювання, і врешті вирішили, що я їду в неділю.
Alors je sortis de ma cachette et tout en riant leur donnai connaissance des différentes réponses que nécessitaient leur conversation. Maman est déjà toute malade d’émotion, et cela se termina par la résolution de mon départ pour dimanche.
Справді, я граю кумедну роль. Мені прямо в обличчя кажуть, що я кохаю Лардереля, а він мене — анітрохи. Його звинувачують, що він мало не злодій, а я його захищаю. Мама, яка все знає, напружується щоразу, коли про це заходить мова, — я ж ні. Чим це пояснюється? Не знаю. Мабуть, тим, що відчуваєш цю образу... я про неї не говорю.
En vérité je joue un drôle de rôle. On me dit en face que j’aime Larderel et qu’il ne m’aime pas le moins du monde. On l’accuse d’être presque un voleur et je le défends. Maman qui sait tout se crispe chaque fois qu’on en parle tandis que moi pas. A quoi cela tient ? On ne sait pas. Peut-être parce qu’on ressent cette injure... je n’en parle pas.
Все це... зрештою. Рана надто глибока, щоб коли-небудь забутися, і тепер щоразу, коли я хочу думати, мріяти про цього чоловіка, — той крижаний спогад розтоплює всі мої чарівні замки і нагадує: ніщо, ніщо у світі не здатне змити цю образу. Хіба я кричу, лютую, виснажуюся, як раніше, пояснюючи даремні шаленства? Ні, правда ж. Бо це справа серйозна, і — повільно, тихо, але не відпускаючи до кінця ніколи — я переслідуватиму цю ідею, або радше ця ідея переслідуватиме мене. Які потворні, які страшні, які криваві плями — сцена на сходах у Римі і розмова в Неаполі. А мені лише вісімнадцять років. Та, що в Римі, — мов опік вогнем, від якого кричиш, виєш, сходиш з розуму, але зневажаєш, бо вона — від чоловіка, що не розумів. Та, що в Неаполі, — крижана скеля, яка морозить, стискає, заспокоює. І на останню я не скаржуся.
Tout cela... enfin. La blessure est trop profonde pour être jamais oubliée et à présent chaque fois que je veux penser, rêver à cet homme, ce souvenir glacial fait fondre tous mes châteaux magiques et me rappelle que rien, rien au monde ne peut effacer cette injure. Est-ce que je crie, est-ce que je rage, est-ce que je m’exténue comme avant à expliquer des fureurs inutiles ? Non, n’est-ce pas. C’est parce que c’est une affaire sérieuse et que lentement, doucement mais sans jamais l’abandonner tout à fait, je poursuivrai cette idée ou plutôt cette idée me poursuivra. Quelles hideuses, quelles terribles, quelles sanglantes taches que la scène du palier à Rome et la conversation de Naples. Et je n’ai que dix-huit ans. Celle de Rome est comme une brûlure de feu qui a fait crier, hurler, devenir folle mais qu’on méprise comme venant d’un homme qui ne comprenait pas. Celle de Naples est un rocher de glace qui vous gèle, qui vous étreint, qui vous calme. Et de ce dernier je ne me plains pas.
За попереднє я плакала від розпачу, сорому, незаслуженого жаху. Подумати тільки, Боже мій, — що я зробила, щоб мене так огидно зустріли на порозі життя?
Pour les choses d’avant j’ai pleuré de désespoir, de honte, d’horreur immérités. Voyons, mon Dieu, qu’avais-je fait pour être reçue d’une façon si immonde à l’entrée de la vie ?
Усе в Неаполі я зробила сама і повторюю: ні на що не скаржуся — і водночас усвідомлюю, що ніщо не може помʼякшити того, що сказав мені Олександр. Нічого на світі — ви чуєте?
J’ai tout fait moi-même à Naples et je répète que je ne me plains de rien et je m’aperçois en même temps que rien ne peut atténuer ce que m’a dit Alexandre. Rien au monde, entendez-vous ?
Отже, він буде моїм, я піднімуся, я покажу, що коли чогось справді хочеш — досягаєш. Але жахливе те, що його застереження — чи відмова, як вам завгодно, — забороняє мені саме цей спосіб дій. Не знаю, що робитиму, і більше не хочу розчинятися в чорнилі. Але знайте: я спокійна, а отже — це буде довго. Не кохання, а памʼять про образу. Уперше в цьому щоденнику слово вжито влучно.
Aussi, il sera à moi, je me relèverai, je montrerai que lorsqu’on veut bien quelque chose on l’a. Mais ce qui est terrible c’est que son avertissement ou son refus, comme vous voulez, m’interdit cette manière d’agir. Je ne sais ce que je ferai et je ne veux plus me dissoudre dans de l’encre. Mais sachez que je suis calme et que par conséquent ce sera long. Non pas l’amour, mais le souvenir de l’affront. Pour la première fois dans ce journal le mot est bien employé.
Бог великий, Бог добрий, Бог зробить, що вважатиме за потрібне, — адже я не бачу жодного, жодного виходу! Але кажу вам: я не залишуся з цим замерзлим тягарем на плечах — Бог його зніме; Бог, однак... не допускає того, про що я мрію, — тим більше що Олександр не образив мене в тому сенсі образи, яку небо може покарати.
Dieu est grand, Dieu est bon, Dieu fera comme il l’entendra puisque je ne trouve aucune, aucune issue ! Seulement je vous dis que je ne resterai pas avec ce fardeau gelé sur les épaules, Dieu me l’enlèvera, Dieu pourtant... n’admet pas ce que je rêve, d’autant plus qu’Alexandre ne m’a point offensée dans le sens d’offense qui peut être punie du ciel.
Хотіла б щодня повторювати вам, щоб ви не думали, що я забуваю, — я спокійна, бо це не минущий спалах, а річ, яку памʼятаєш завжди з холодком (не знаходжу слова, що краще виражало б те, що я відчуваю) — дуже неприємним — доки не будеш задоволена.
Je voudrais vous répéter tous les jours pour que vous ne pensiez pas que j’oublie, que je suis tranquille parce que ce n’est pas un feu de paille mais bien une chose dont on se souvient toujours avec un froid (je ne trouve pas de mot qui exprime mieux ce que j’éprouve) fort désagréable jusqu’à ce qu’on soit satisfait.
Втім, я зовсім спокійна.
D’ailleurs je suis parfaitement en repos.
Як він може вислизнути від мене? Смерть. Тим краще. Він зможе зневажати мене вічно? На це я відповім: не тільки кохання гасить злопамʼятство... слово надто дрібне.
Comment peut-il m’échapper ? Mort. Tant mieux. Il pourra me mépriser toujours ? A cela je répondrai qu’il n’y a pas que l’amour pour calmer sa rancune... le mot est bien mesquin.
на полях
Я не хочу помститися — я хочу перемогти; а це дозволено, і Бог нічого проти цього не має. Тому я благаю Його, вручаючи себе Його волі. Він справедливий — я можу бути спокійною: я, яку лише принижували, дочекаюся дня, коли буду нагороджена. Так у Природі і в Євангелії.
dans la marge Ce n’est pas me venger que je veux, je veux triompher, or c’est permis et Dieu n’a rien contre cela. Aussi je l’en supplie en me remettant à sa volonté, Il est juste, je puis être tranquille, moi qui n’ai été qu’humiliée, un jour viendra où je serai récompensée. C’est dans la Nature et dans l’Evangile.
Зрештою, він вислизне від мене лише тоді, коли я перестану думати про цю справу.
Enfin il ne m’échappera que si je ne pense plus à l’histoire.
Я легко можу не думати про цього чоловіка, але його слова завжди будуть зі мною — і саме зі словами я маю справу. Отже, я можу закохатися сто пʼятдесят разів, у сто пʼятдесят інших — це нічого не зітре і нічого не змінить. Отож я цілком заспокоєна щодо розвʼязки.
Je puis facilement ne pas penser à l’homme, mais son discours sera toujours avec moi et c’est à ce discours seul que j’ai affaire. Donc je puis aimer cent cinquante fois, cent cinquante autres que cela n’effacera rien et ne changera rien. Me voilà rassurée tout à fait sur le sort du dénouement.
викресленоСубота, 16 січня 1877
[Rayé; Samedi 16 janvier 1877]
Що ненависне і що, здається, заблукало в цих краях — це сорентські мерзоти. Те, що він сказав мені спершу в саду, і кілька дрібниць потім, від яких мені стало так соромно й збентежено!
Ce qui est haïssable et ce qui semble s’être égaré dans ces parages ce sont les vilenies de Sorrento. Ce qu’il m’a dit au jardin d’abord, et plusieurs petites choses ensuite qui m’avaient rendue si honteuse et confuse !
Але є щось, що стримує мої пориви обурення, — три прості слова: він був пʼяний. Без цих трьох слів було б незбагненно, або ж довелося б розбити собі голову з розпачу. Чи знаєте ви, що він сказав мені в саду готелю «Сирена»?
Mais j’ai quelque chose qui modère mes transports d’indignation, trois simples mots : Il était ivre. Sans ces trois mots ce serait inexplicable ou bien ce serait à me fendre le crâne de désespoir. Savez-vous ce qu’il m’a dit au jardin de l’hôtel de la Sirène ?
— Чи не хотіли б ви, — сказав він, — покохати одне одного (саме тут стоять ті кілька слів, які я, на жаль, не втримала в памʼяті, почула погано, але сенс ясний) — покохати і потім убити себе через дві години?
- Voulez-vous, dit-il, nous aimer (c’est ici que se placent ces quelques mots que je n’ai malheureusement pas retenus, que j’ai mal entendus, mais dont le sens est clair) nous aimer et puis nous tuer au bout de deux heures ?
— Убити себе, — кажу я, приховуючи від себе, що зрозуміла, — убити себе і навіщо?
- Nous tuer, dis-je me dissimulant à moi-même que j’avais compris, nous tuer et pourquoi faire ?
О Боже мій, не відбирай у мене переконання, що він був пʼяний.
O mon Dieu, ne m’ôtez pas la conviction qu’il était ivre.
Боже мій, ніколи — ні в Ніцці, ні в Римі — ніхто не вимовив слова, яке могло б вразити цнотливість дитини. Правда, в Неаполі були лише Лардерель і Меліссано. Меліссано — бо він цинік, тварюка нейтральна, блазень. І Олександр — один раз і тому що був пʼяний.
Mon Dieu, jamais ni à Nice, ni à Rome personne n’a dit un mot qui pût blesser la pudeur d’une enfant. Il est vrai qu’à Naples il n’y eut que Larderel et Melissano. Melissano parce qu’il est un cynique, un animal neutre, un bouffon. Et Alexandre, une seule fois et parce qu’il était ivre.
Памʼятаєте Денгофа, який на початку дозволяв собі легковажні слова, але потім розмовляв зі мною лише як із донькою, навіть зупиняючи маму, коли та, здавалося, говорила зайве... — як заміжня дама; я пишаюся цим, бо Денгофа виховала я. Його треба було виховати після знайомства з російськими дамами — пані Воєйковою, яка дозволяє щипати себе за литки, та багатьма іншими.
Vous vous souvenez de Doenhoff qui dans le commencement s’était permis des mots légers, mais qui ensuite ne m’a parlé que comme à sa fille arrêtant même maman lorsqu’elle semblait dire quelque chose de trop... dame mariée; je me glorifie de cela parce que Doenhoff a été dressé par moi. Il fallait le dresser après ses connaissances des dames russes, Mme Voyeïkoff qui se laisse pincer les mollets et tant d’autres.
Гаразд, і щодо цього я спокійна. Саме це мучило мене найдужче.
Bien, encore sur ce point je suis tranquille. C’est celui qui me tourmentait le plus vivement.
О, як я ненавиджу тих, хто наважився сказати мені те, чого говорити не слід! Вони образили мене, змусили сумніватися в собі, в цілому світі, в усьому!
Oh ! que je hais ceux qui m’ont osé dire ce qu’on ne doit pas dire ! Ceux-là m’ont offensée, m’ont fait douter de moi, du monde entier, de tout !
Тож покарай їх, Боже. Вони заслужили!! Не боюся сказати це Богові, бо вони заслужили Божої кари — ці вульгарні циніки, ці звірюки, що розважаються, навчаючи молодь — і насамперед оглядаючи її. Ці боягузи, ці негідники! Ці мерзотники! Дрібність їхньої підлості лише обтяжує її, і жодних прокльонів не вистачить проти них!
Aussi Dieu punissez-les. Ils l’ont mérité !! Je ne crains pas de le dire à Dieu; parce qu’ils ont mérité un châtiment de Dieu, ces cyniques vulgaires, ces animaux qui s’amusent à instruire la jeunesse et surtout à l’examiner. Ces lâches, ces vils ! ces infâmes ! La petitesse de leur vilenie l’aggrave encore et aucune imprécation ne sera assez forte contre eux !
на полях
Вони виходили назустріч Серафену.
dans la marge Ils étaient à la rencontre de Séraphin.
Примітки
В оригіналі італійською: «Guarda Don Bartolo» («Глянь на дона Бартоло — мов статуя!» — слова Фіґаро у фіналі першої дії) — цитата з «Севільського цирульника» Россіні. Тут Марі зіграла сцену впізнання, в якій Бартоло ціпеніє, побачивши переодягненого графа Альмавіву. ↩