Субота, 9 червня 1877

Я встала о сьомій, але вже було спекотно, три початі книжки, зошит, два малюнки, але я хапаю мандоліну і після кількох тужливих звуків беруся читати, та я забула щось занотувати, і ось, з мандоліною під одною рукою й книжкою під другою, я пишу.
Приходить Брюне, потім я малюю, потім лягаю, потім виходжу з усіма, але це нудно. Зустрічаємо Ґалулу, а далі Сороку, але цей останній пройшов повз, його бачила тільки мама. Дивуюся, чому вона вітається з цим ніццьким бовдуром.
Ніцца — це місце, куди я приїжджаю поміркувати про всі свої цьогорічні мандри.
Дівчина ж має право бажати побачити свою матір, чи не так. Ну, а мені хочеться побачити мою. Це справді дивно: я вже зовсім не кохаю Алессандро, але його мати — моя, і я її люблю.
А що, як пані Тютчева візьметься продовжувати свої переслідування в Парижі. Вона знайома з пані Смельською, у дівоцтві Базілевською, а ці Базілевські, двоюрідні родичі пані Кондаревої, мають у Парижі великий дім.
Ось справді жахлива тривога.