❦
Середа, 6 червня 1877
Тітку будить неабиякий гамір: Пʼєр прибігає, тремтячи й геть іще дурніший, ніж зазвичай, і кричить, що: «Увесь палац обікрадено!» Як не чорт, то злодії! Ні срібла, ні серветок; ні пальт у передпокої!Mercredi 6 juin 1877 Ma tante est réveillée par un tumulte considérable, Pierre accourt tremblant et encore plus idiot que de coutume en criant que: « Tout le palais est volé ! » Si ce n’est pas le diable ce sont des voleurs ! Plus d’argenterie, plus de serviettes; plus de manteaux dans l’antichambre !
Поки йдуть перевіряти ці страхіття, нещасний бевзь хапається за живіт і кричить, що в нього шестеро дітей, з яких четверо померли, і дружина, і що в нього від страху болить шлунок. Їдальня флігеля, який він так пишно назвав палацом, у найбільшому безладі: меблі поперекидані, стіл відкинутий в інший кінець кімнати, шафи відчинені, картини поздіймані! картини, за які мій брат заплатив по пʼять франків за штуку. Трифон кричить, щоб ішли по жандармів, бо пані сказала, що як він божевільний, то це він (хто) накоїв уночі якогось безумства.
Pendant qu’on va vérifier ces horreurs le malheureux imbécile se tient le ventre et crie qu’il a six enfants dont quatre sont morts, et une femme, et qu’il a mal à l’estomac de peur. La salle à manger du pavillon qu’il a si pompeusemet nommé palais, est dans le plus grand désordre, les meubles sont renversés, la table déjetée à l’autre bout de la chambre, les armoires ouvertes, les tableaux décrochés ! tableaux payés par mon frère cinq francs pièce. Triphon crie d’aller chercher les gendarmes parce que Madame a dit que comme il était fou c’était lui (qui) avait fait quelque folie la nuit.
— Так, ходімо по жандармів!
— Oui, allons chercher les gendarmes !
— Навіщо?!
— Pourquoi ?!
— Щоб схопити!
— Pour saisir !
— Кого?
— Quoi ?
— Злодія.
— Le voleur.
— Та він же пішов!
— Mais puisqu’il est parti !
— Ах! Добрий Боже, Боже!1 І Пʼєр був білий, мов полотно, словом, усі приголомшені й не можуть утриматися від сміху з фатального вигляду цієї тварюки, на яку боляче було дивитися.
— Ah ! Buon Diou dé Diou ! Et Pierre était blanc comme un linge, enfin tout le monde bouleversé et ne pouvant s’empêcher de rire à l’air fatal de cet animal qui faisait peine à voir.
Звісно, я реготала, мов навіжена, бо вчора, уночі, я ходила у флігель і зробила все, щоб довести, що злодіям варто лише прийти, я навіть намагалася виламати двері, щоб дістати варення, бо вмирала з голоду, і ніхто нічого не чув.
Naturellement j’ai ri comme une folle parce que hier, la nuit je suis allée au pavillon et j’ai tout fait pour prouver que les voleurs n’auraient qu’à venir, j’ai même tâché d’enfoncer une porte pour avoir des confitures car je mourais de faim, et on n’a rien entendu.
Чотири години за годинником, чотири години! що їх я витратила на Олександра, і нічого не вдалося, крім брови, та й то ледь! Тож я вийшла і навіть зустріла Еміля, якого ледь упізнала, і я скажу вам чому. Я бачила його доволі часто, щоб не зауважувати в ньому жодної зміни, але, побачивши його сьогодні, я мовби побачила його знову після трьох років розлуки. Він поповнів, майже підріс, на ньому був застебнутий редингот, і мав він вигляд чоловіка з такими вишуканими манерами, що можна було й помилитися. Словом, досі це був юнак, сьогодні це чоловік. А втім, йому ж, мабуть, уже двадцять сім років. Якби я не сплутала його з якимось Мержевським, він був би мені дуже гарним спогадом. Я не привіталася з ним, і він зі мною привітався дуже скупо.
Quatre heures montre en main, quatre heures ! que j’ai employées à faire Alexandre et je n’ai rien réussi que le sourcil et encore ! De sorte que je suis sortie et j’ai même rencontré Emile que j’ai reconnu à peine et je vais vous dire pourquoi. Je le voyais assez souvent pour n’être frappée d’aucun changement de sa personne mais, le voyant aujourd’hui, il m’a semblé le revoir après trois années d’absence. Il a pris du corps, il a presque grandi, il avait une redingote boutonnée et un air d’homme de grandes façons à s’y tromper. Enfin jusqu’aujourd’hui c’était un jeune garçon, aujourd’hui c’est un homme. Mais au fait, il doit avoir ses vingt-sept ans. Si je ne l’avais pas pris pour un Merjeewsky, il m’aurait été un souvenir fort propre. Je ne l’ai pas salué et il m’a saluée fort peu.
Коли я після обіду поверталася до себе, я побачила Пʼєра, який ніс серветки й срібний посуд в оберемку з якоюсь особливою ніжністю. Він збирався все замкнути перед обідом, але йому дали зрозуміти, що по обіді буде розважливіше.
Comme je rentrais chez moi après dîner je vis Pierre qui emportait les serviettes et l’argenterie dans ses bras avec une tendresse toute particulière. Il avait eu l’intention de tout enfermer avant dîner mais on lui a fait comprendre qu’après serait plus raisonnable.
Пані Кондарева починає до мене прихилятися. Усі, хто часто мене бачить, неминуче через це проходять.
Madame Kondareff commence à prendre de l’amitié pour moi. Il faut nécessairement que tout ceux qui me voient souvent en passent par là.
Чотири години, проведені перед фотографією Флорентинця, повернули його мені в думки, тож, хоч я його, власне, й не кохаю, я не могла б указати вам на вродливішого й приємнішого чоловіка.
Quatre heures passées devant la photographie du Florentin me l’ont réintégré dans l’esprit de sorte que, sans précisément l’aimer, je ne saurais vous indiquer un homme plus beau et plus agréable.
Примітки
В оригіналі ніццькою говіркою: «Buon Diou dé Diou» (фр. «Bon Dieu de Dieu») — діалектний вигук. ↩