❦
Пʼятниця, 1 червня 1877
Дивлячись, як Ліза бігає в саду, я відчула велике бажання мати Александріну; Лізі дванадцять років, друга матиме стільки ж за десять років. Я виховала б її, як ніхто на світі: вона розмовляла б латиною, як французькою, і знала б напамʼять усі книжки, розставлені в хронологічному порядку, решта поділів відкрилися б потім; вона грала б на арфі й на фортепіано, знала б усі корисні мови; я водила б її всюди, прищеплювала б їй пристрасть до мистецтва й до прекрасного й змусила б вивчати той із видів мистецтва, до якого вона мала б найбільший хист. Я зробила б її бакалавром наук і словесності1 — не з педантизму, а тому, що це справляло б добре враження у світі, про неї б говорили, її б шанували, вона спілкувалася б з ученими, поетами й митцями, які оспівували б її у своїх книжках і вміщували б її в картинах. Вона була б безмежно дотепна (зворотного бути не може), вродлива, що більш ніж імовірно; добра, щедра — це я б їй прищепила. Я зробила б із неї фенікса, знаменитість, диво, і це було б тим егоїстичніше, що мені б із того нічого не перепало. Словом, я зробила б із неї те, чим могла б стати сама, якби могла виховувати себе від самого народження.Vendredi 1er juin 1877 En voyant Lise courir dans le jardin j’ai éprouvé une grande envie d’avoir Alexandrine, Lise a douze ans, l’autre en aura autant dans dix ans. Je l’élèverais comme personne au monde, elle parlerait latin comme français et saurait par cœur tous les livres chronologiquement classés, les autres divisions se révéleraient ensuite; elle jouerait de la harpe et du piano, saurait toutes les langues utiles; je la mènerais partout et la passionnerais pour les arts et les belles choses et lui ferais étudier celui des arts vers lequel elle aurait le plus de penchant. Je la ferais passer bachelière ès sciences et lettres, non par pédanterie mais parce que cela ferait bien dans le monde, on en parlerait, on la respecterait, elle fréquenterait des savants, des poètes et des artistes qui la chanteraient dans leurs livres et qui la placeraient dans les tableaux. Elle aurait infiniment d’esprit, (il n’y a pas de chances contraires à cela) serait belle, ce qui est plus que probable; bonne, généreuse, ce que je lui inspirerais. J’en ferais un phénix, une célébrité, une merveille et ce serait d’autant plus égoïste qu’il ne m’en reviendrait rien. J’en ferais enfin ce que j’aurais pu être moi-même si j’avais pu m’élever, depuis ma naissance.
І я любила б її більше, ніж свою власну доньку, не знаю чому, тому що мені було б приємно, щоб говорили... сама не знаю що, що я люблю її з... самозречення, з відданості, з... та хто його зна. Моя роль була б оригінальна й гідна захвату, особливо щодо батька. Якби це була моя донька, я боялася б напрошуватися на її вдячність, набридати їй, виставлятися... мати вигляд, наче я чогось прошу. Моя донька була б половиною мене самої, а я така соромлива, така делікатна, така несмілива щодо самої себе. Я б себе так зненавиділа, якби мусила випрошувати любові для себе чи для неї... тоді як отут... я роблю це з примхи, а його я й не знаю.
Et je l’aimerais plus que ma propre fille, je ne sais pourquoi, parce qu’il me plairait qu’on dit... je ne sais quoi, que je l’aime par... abnégation, par dévouement par... que sais-je. Mon rôle serait original et admirable surtout vis-à-vis du père. Si ça avait été ma fille je craindrais de m’imposer à sa reconnaissance, de l’ennuyer, de me faire valoir... d’avoir l’air de solliciter quelque chose. Ma fille serait la moitié de moi-même, or je suis si honteuse, si scrupuleuse, si timide pour moi-même. Je me haïrais si fort si je devais demander de l’affection pour moi ou pour elle... tandis qu’ici... je le fais par caprice, et lui, je ne le connais pas.
Мрії...
Rêves...
Сьогодні заходив пан Савич, двоюрідний брат тітки через Романових, він провів зиму в Ніцці й часто бував. Він розбагатів в Англії і, дійшовши пʼятдесятипʼятирічного віку, будь-що хоче одружитися. Він би радо одружився з тіткою, але вона не може вийти заміж через мене, тож вони лише друзі; у доброго пана, як і в Коліньйон, це навіжена примха.
Aujourd’hui a été un Monsieur Savitch, cousin de ma tante par les Romanoff, il a passé l’hiver à Nice et venait souvent. Il s’est enrichi en Angleterre et arrivé à l’âge de cinquante-cinq ans, désire se marier à toute force. Il aurait voulu de ma tante mais elle ne peut pas se marier à cause de moi, aussi ils ne sont qu’amis; chez le bon monsieur comme chez Collignon, c’est une toquade.
Хто повірив би, що я здатна на таке життя, яке веду. Завжди сама в себе, читаю, малюю, пишу, граю. Я спускаюся вниз лише поїсти й тішуся лише власним товариством!
Qui me croirait capable de la vie que je mène. Toujours seule chez moi, lisant, peignant, écrivant, jouant. Je ne descends que pour les repas et ne jouis que dans ma propre société !
Це не щастя, але це підготовка до нього: ти вдосконалюєшся, щоб мати успіх як жінка, а передусім — інший успіх. Я вбила собі в голову стати знаменитою — і я цього досягну.
Ce n’est pas le bonheur mais c’est ce qui le prépare, on se perfectionne pour avoir des succès de femme et surtout d’autres. Je me suis mis dans la tête de devenir célèbre et j’y arriverai.
Як можна жити, як люди внизу, мої рідні?! Про що вони говорять, про що думають? Про слуг, про дрібні клопоти з грішми й сукнями. О! усе це по-дрібному: про виграші в Монако, про те, що сказала пані Кондарева, про те, як пані Булдакова обвела генерала круг пальця; про останній віст із паном Анічковим, про останній спалах пані Анічкової, про... та хіба я знаю? І передусім про мене, про мій добробут, який вони раді забути, тобто полишити спати, коли я про нього не говорю.
Comment peut-on vivre comme les gens d’en bas, les miens ?! De quoi parlent-ils, à quoi pensent-ils ? Aux domestiques, aux petits arrangements d’argent et de robes. Oh ! tout cela en petit, aux gains de Monaco, à ce qu’a dit Mme Kondareff, et au tour joué au général par Mme Bouldokoff; au dernier whist avec M. Anitchkoff, à la dernière sortie de Mme Anitchkoff, à... est-ce que je sais ? Et surtout à moi, à mon bien-être, qu’ils sont heureux d’oublier, c’est-à-dire de laisser dormir quand je n’en parle pas.
Хутчіш до Парижа! Я працюю, але не просуваюся, мені потрібні вчителі.
Vite à Paris ! Je travaille mais je n’avance pas, il me faut des maîtres.
Біжу покинув Відень.
Bijou a quitté Vienne.
Як же серцю, як же серцю боляче! (Мальбрук)2
Que mon cœur, que mon cœur a de peine ! (Malborough)
А втім, я про це не думаю. Він у своїй великій мандрівці, він відродиться, але ніщо мене не тривожить з причин, наведених на сторінці 173.
Au fait, je n’y pense pas. Il fait son grand tour, il va se régénérer mais rien ne m’inquiète pour les raisons données à page 173.
Примітки
Bachelière ès sciences et lettres — жінка, що склала бакалаврат і з наук, і зі словесності. Першою француженкою, яка склала бакалаврат, була Жулі-Вікторуар Добіє, 1861 року (en.wikipedia «Julie-Victoire Daubié»). ↩
Рядок із французької народної пісні «Marlbrough sʼen va-t-en guerre» («Мальбрук вирушає на війну»), популярної щонайменше від XVIII століття. ↩