Четвер, 17 травня 1877

CZ ENUKFR

А ось Одіффре незадоволений. Ми зустріли його з Лоренті, він виходив, коли ми заходили. Ми обмінялися кількома словами. Він не міг, звісно, завернути назад, побачивши, що ми наближаємося, тож мусив піти, але потім двічі повертався з найбентежнішим у світі, а отже, заклякло-чопорним виглядом, ставав на горішній сходинці ґанку й дивився, як ми катаємося. Я вдавала, ніби його тут немає. Він підійшов привітати маму, коли вона йшла з пані Кондаревою, і сказати їй, що цілі віки її не бачив. Я дуже рада, що він нудиться до смерті: ні вежі, ні почту, пані Віж'є тощо йому по саму зав'язку, у Клубі нікого і передусім — жодного гроша. Словом, жодних засобів. Йому дуже прикро, що він не може більше бувати в нас, я це бачу й тішуся. Морські купання, прогулянки, тихі літні вечори... усе це постає, мов аромат, мов вибух сміху, а скільки ж його було, того сміху.

C'est Audiffret qui n'est pas content. Nous l'avons rencontré avec Laurenti qui sortait comme nous entrions. On a échangé quelques paroles. Il ne pouvait pas raisonnablement rebrousser chemin en nous voyant arriver aussi dut-il s'en aller, mais il revint deux fois ensuite avec l'air le plus embarrassé du monde et par conséquent rigide, se tenant sur le haut du perron et nous regardant patiner. Je faisais comme s'il n'était pas là. Il vint saluer maman comme elle partait avec Mme Kondareff et lui dire qu'il y avait des siècles qu'il ne l'avait vue. Je suis bien aise qu'il s'ennuie à périr, plus de tour, plus de suite, Mme Vigier etc. il en a par-dessus la tête, personne au Cercle et surtout pas d'argent. Aucune ressource enfin. Il est très ennuyé de ne pouvoir revenir chez nous, je le vois et j'en jouis. Les bains de mer, les parties, les soirées calmes d'été... tout cela apparaît comme un parfum, comme un éclat de rire et il y en a tant eu, d'éclats de rire.