Середа, 16 травня 1877

Я цілий ранок гасала, шукаючи якісь дрібнички, що бракують моєму передпокою, але в цій клятій країні нічого не знайдеш. Я вдалася по допомогу до маляра церковних вітражів, до бляхаря, та хтозна, до кого ще?
Думка, що мій щоденник буде нецікавий, що неможливо надати йому інтересу, приберігаючи несподіванки, мене мучить. Якби я писала лише вряди-годи, то, можливо, змогла б... але ці щоденні нотатки знайдуть терпіння хіба що в якогось мислителя, якогось великого спостерігача людської природи... Той, хто не матиме терпіння прочитати все, не зможе прочитати нічого й передусім нічого не зрозуміє.
На Skating був тільки Лоренті, куди я подалася гепатися після того, як до мене завітав граф Тишкевич, цей дивак чи штукар.
Потім ми поїхали забрати Біховця, що оце закохався в даму, яка вранці поїхала. Він не може жити без кохання... чистого, а нечисте знаходить у Монако. Я сподівалася одружити його з Коліньйон, але цей старий звір про таке й не думає, а щодо молодої панни, то бажання вийти заміж стало в неї манією, такою, що я дивуюся з жінки, яка мала стільки такту, розуму, манер. На цьому світі люди міняються.
Тітка й пані Кондарева повернулися о першій, я пішла повечеряти з ними.
Я люблю вечеряти, та й це одна з найбільших розваг Ніцци.
Останніми днями мені сниться Антонеллі, і він спадає мені на думку. Я ніколи й нітрохи про нього не думаю. Дивно: щоб він так з'являвся уві снах і нагадував про себе вдень без жодної причини, він мусить думати про мене... чи щось таке. Це дивно.
Я кохаю Алессандро і живу без нього, і... так, бо я знаю, що він мене не кохає, саме це мене остуджує й вигнало кохання.
Я нічого в цьому не розумію, і доки ніщо не нагадуватиме мені про золоті мрії, про марноти, про амбіції цього світу, я щаслива у своєму забутті.