Середа, 2 травня 1877

Мій імператоре, як же гарно тут дихається, і чорнило таке добре, що завжди хочеться писати.
Діна трохи нездужає й не виходить із кімнати, отож мені дісталося гарне місце, і я можу краще втішатися прогулянкою. Я могла б завжди сидіти на цьому місці, але делікатність і чемність велять мені ним поступатися.
Каскіне — це рай, я обожнюю зелень. Манія загадувати бажання ще не минула, тож, гуляючи, я загадувала їх із будь-якої нагоди; шум карети, що їхала позаду нашої, особливо привернув мою увагу, я захотіла озирнутися: «Якщо озирнешся, така-то річ не станеться!» Мусила втриматися й не озиратися, а втім, карета невдовзі нас обігнала, і ми побачили вікторію, запряжену двома гнідими кіньми, зі слугами в простих і елегантних зелених лівреях. Герб вінчала графська корона, а дама, що сиділа у вікторії, видалася мені стрункою й дуже елегантною, хоч і немолодою. Фіолетова сукня з шовку й тисненого оксамиту, а на капелюшку — букетики фіалок.
Я ледь поглянула на неї, але вона мене роздивилася й усміхнулася.
— Хто ця дама? — питала мама в кучера саме тієї миті, коли я думала: це, мабуть, мати Лардереля, вона на нього схожа.
— Пані де Лардерель, — відповів кучер.
Чому вона так на мене подивилася і чому всміхнулася? Хіба вона мене знає? Їй, певно, описали, яка я на вигляд. А якщо вона знає, то що саме знає — першу частину чи другу?
Побачивши, як вона виходить з карети й рушає пішохідною алеєю, що ліворуч, як та для вершників — праворуч, я веліла зупинитися набагато далі й теж вийшла з мамою, щоб піти їй назустріч. Вона француженка, знаєте. Вона знову мені всміхнулася, і то дуже привітно; можливо, це просто її манера.
Через чверть години вона знову нас обігнала, цього разу їдучи в тому ж напрямку, що й ми, зі своєю донькою, графинею ді Мірафіоре, чарівною на вигляд дівчинкою, елегантною й граційною.
У Лардереля аристократична родина, гарне палаццо, його мати тримає відкритий дім, його сестра — невістка короля, його брат одружився із Сальвіаті, — як добре все зважити, я прощаю собі свою слабкість до нього. Цей каприз не може зачепити моєї пихи, отож він чистий і може без сорому називатися коханням і квітнути собі скільки заманеться.
Тож нарешті мені більше не треба червоніти й страждати від усіх цих дрібниць, що ранять мої тонкі почуття. Гм, я досить задоволена своєю родиною, незле, незле. Я кажу це мамі й Діні й сміюся зі своєї родини. Бачите, ті речі, що засмутили б іншу, мене лише забавляють.
Маркуар пише, що сьогодні ввечері зібрання на «Skating», і нагадує, що завтра ми снідаємо в нього. Знаєте, серйозно, у Флоренції дуже модно снідати в Маркуара.
Я йду на «Skating» з мамою. Флорентійський «Skating» — це чудова кругла зала, доволі велика, з височенним куполом, елегантна, освітлена електрикою. Людей небагато, зате всі елегантні. Маркуар підкочується до нас, і я одразу помічаю свою родину — Бланш, що воркує зі своїм чоловіком. Дивлячись на них сьогодні ввечері, ніколи не сказав би, що це чоловік і дружина. Радше Жізель і Бальцорано. Моя родина чарівна. Моя сестра зовсім не схожа на графиню, на заміжню даму; це дівчинка, з якою мені хотілося б пустувати, як із Жіро-Ольгою. Вона видається такою доброю, такою лагідною. Безперечно, моя родина — найкращий цвіт Флоренції. Розумієте, хай там як, це мені лестить.
Маркуар любʼязний, я й сама почуваюся любʼязною й граційною. Яке ж гарне місто Флоренція, мій імператоре.
Мені дуже хотілося б, щоб маркіз Нікколіні трішки за мною позалицявся, зовсім трішки. Хай лише дасть себе відрекомендувати, і мені цього досить. Що ж до Лардереля, то йому дуже добре там, де він є, мені досить його й відсутнього, а може, здалеку він навіть кращий.

Примітки

Mon empereur («мій імператоре») — вигук, який Марі підхопила від Лардереля («Ah ! mon empereur, comme dit Larderel gris» — «Ах! мій імператоре, як каже підпилий Лардерель», запис із 070, 8 квітня 1877 р.) і вживає як жартівливе вставне слово впродовж цих тижнів; це не звертання до її щоденника чи читача. ↩
Каскіне — головний міський парк Флоренції, що тягнеться вздовж Арно, славний модними пообідніми кінними прогулянками. ↩
Палаццо (іт. palazzo) — палац, особняк італійського вельможного роду. ↩
Сестра Лардереля Бʼянка (Бланш) де Лардерель 1873 р. вийшла заміж за Емануеле Альберто Ґуеррʼєрі, графа Мірафйорі (1851–1894), сина короля Віктора Емануїла II та Рози Верчеллани, графині Мірафйорі; звідси «невістка короля». ↩
«Skating» (англ.) — роликова ковзанка, модний світський заклад 1870-х років. ↩