❦
Неділя, 29 квітня 1877
Лише в мить відʼїзду я відчула дрібку жалю за смугастими портьєрами і взагалі за всім готелем, що так тісно повʼязаний із тим, що оживляло моє перебування в Неаполі.Dimanche 29 avril 1877
У дорогу я вдягнена в каштанову сукню, стягнуту в талії єгипетським галуном, чорні черевички й рукавички та чоловічий капелюх із чорного фетру. Збоку — поясна торбинка з жовтої шкіри.
Pour voyager je suis en robe marron, serrée à la taille par un galon égyptien, des bottines et des gants noirs et un chapeau d’homme en feutre noir. Sur le côté une aumônière en cuir jaune.
Денгоф вважає, що це краще, ніж біле, — він пруссак.
Doenhoff trouve que c’est mieux que le blanc, il est Prussien.
На вокзалі ми застали Дзуніку, Караччоло й сина Пʼєдімонте. Була пів на девʼяту. Вирушивши о девʼятій, ми за годину прибуваємо до Казерти, де чекаємо потяга о четвертій, який повезе нас до Флоренції. Так ми побачимо й Казерту.
Nous avons trouvé à la gare, Zunica, Caracciolo et le fils de la Piedimonte. Il était huit heures et demi. En partant à neuf heures nous arrivons dans une heure à Caserte où nous attendons le train de quatre heures qui nous emmène à Florence. De cette manière nous aurons vu Caserte.
Мені здається, ніби я їду на прогулянку за місто й завтра повернуся до Неаполя.
Il me semble que je vais en excursion et que je retournerai demain à Naples.
Коли ми чекали на вокзалі, я загадала: якщо Меліссано й Кампомаріно прийдуть, станеться те й те. А що вони не прийшли, дорога від Неаполя до славетного Канчелло здалася мені дуже довгою.
Je m’étais dit lorsque nous attendions à la gare : si Melissano et Campomarino viennent, telle et telle chose arrivera. Or comme ils ne sont pas venus j’ai trouvé le temps bien long depuis Naples jusqu’au fameux Cancello.
Розалі й багаж лишили на вокзалі, і ми йдемо оглядати більш чи менш розкішні покої італійського Версаля... Щира жвавість і любʼязність дітей додавали мені невимушеності, і я розглядала стіни й стелі, сиплючи своїми зауваженнями, коли ми побачили, як у самому кінці цієї пишної анфілади вилітає галопом, у класичній поставі скакового коня, Кампомаріно, а за ним дрібною риссю — Меліссано. Ця поява справляє таке веселе враження, що я, геть забувшись, нахиляюся й простягаю їм руки, як зазвичай роблю для Пратера.
On a laissé Rosalie et le bagage à la gare et l’on va visiter les appartements plus ou moins magnifiques du Versailles italien... L’entrain et l’amabilité sincères des enfants me mettant à l’aise je regardais les murs et les plafonds tout en faisant mes remarques lorsque nous vîmes, tout au bout de cette splendide enfilade, arriver au galop et dans l’attitude classique du cheval de course, Campomarino et derrière lui Melissano au petit trot. Cette entrée produit un effet si gai que m’oubliant tout en fait je me baisse et leur tends les mains comme j’ai coutume de le faire pour Prater.
— Ми просто з Неаполя! — кричить Меліссано.
- Nous arrivons de Naples ! crie Melissano.
— Екіпажем! — кричить Кампомаріно.
- En voiture, crie Campomarino.
— На карриколо1!
- En carricolo !
— Кінь мчав отак!
- Le cheval allait comme ça !
— Він нас поніс!
- Il nous emportait !
— Це все Меліссано, через нього я спізнився на потяг!
- C’est ce Melissano qui m’a fait manquer le train !
— Ну нарешті, ось і ви, саме вас нам і бракувало, яка приємна несподіванка.
- Enfin, vous voilà, c’est tout ce qu’il nous faut, quelle agréable surprise.
Попри цей любʼязний вигук, Кампомаріно, найцікавіший з усіх, упадає за Діною. Мені було б байдуже, якби мама цього не бачила, але вона бачила, жаліла мене й заздрила! Зате всі інші — мої. Сніданок був надзвичайно веселий, відчувалося, що всім гарно; нічого напруженого, нічого незручного. Я розповідала історії, які закінчувалися вибухами нестримного сміху, а Меліссано ще й підсилював його, поїдаючи макарони по-неаполітанському, тобто без кінця. Усе це ці юнаки з захватом розповідатимуть, і від цієї думки мій дотеп тільки гострішав.
Malgré cette aimable exclamation Campomarino, le plus intéressant de tous, fait la cour à Dina. Ça ne me ferait rien si maman ne le voyait pas, mais elle le voyait, me plaignait, et enviait ! En revanche j’ai tous les autres. Le déjeuner fut excessivement gai, on sentait que tout le monde s’amusait; rien de tendu, rien de gênant. Je racontais des histoires qui se terminaient par des explosions d’hilarité sans restreinte, que Melissano augmentait encore en mangeant du macaroni à la napolitaine, c’est-à-dire sans fin. Tout cela va être raconté avec enthousiasme par ces jeunes gens et à cette idée ma verve s’aiguisait.
Ми взяли екіпаж штурмом, нас було шестеро, мама їхала слідом із Порчінарі чи Дзунікою. Усе сприяло цьому дню прощань — обране місце, погода, настрої... Одне слово, було весело, кумедно, мило, шалено, як і належить на заміській прогулянці, та ще й серед такої казкової природи, як парк Казерти.
On prit la voiture d’assaut, nous étions six, maman suivait avec Porcinari ou Zunica. Tout a favorisé ce jour d’adieux, l’endroit choisi, le temps, les humeurs... En un mot c’était gai, amusant, gracieux, fou, comme doivent être les parties de campagne, une campagne féerique comme le parc de Caserte.
Опинившись у гроті, ми записуємо свої імена — Меліссано підсаджує Дзуніку, Кампомаріно перекидає Караччоло, — і під дрібним дощем водоспаду засновуємо товариство, що зветься «Божевільні з Казерти».
Une fois sous la grotte nous inscrivons nos noms, Melissano hissant Zunica, Campomarino renversant Caracciolo, et nous fondons, sous la pluie fine de la cascade, une société, dite, des fous de Caserte.
Було так гарно, так чудово, кожен здавався таким веселим, що я розважилася вдесятеро більше... тобто в Сорренто я нудьгувала, а тут розважалася. Мусило ж колись і мені випасти, щоб мене оточували, як у книжках, щоб я їздила на заміські прогулянки, сміялася, ну, все таке — усе в такому дусі2, як кажуть англійці. Маленьке озерце, затінене зеленню, з Венерою, що присіла, виринаючи з тих оксамитових рослин, — це краса, мов уві сні; там, при самому вході, знайшли змію, кожен перестрибнув через неї й кинувся тікати так далеко, що декотрі вдарилися руками об колони ротонди.
Il faisait si bon, si beau, chacun semblait si gai que je me suis amusée dix fois plus... c’est-à-dire que à Sorrento je me suis ennuyée, tandis qu’ici je me suis amusée. Il fallait donc qu’il m’arrive un jour d’être entourée comme dans les livres, de faire des parties de campagne, de rire, tout ça enfin, all that sort of thing comme disent les Anglais. Le petit lac ombragé de verdure avec la Vénus accroupie sortant de ces plantes de velours est un rêve de beauté, là juste à l’entrée, on a trouvé un serpent, chacun a sauté par-dessus en s’enfuyant si loin que plusieurs donnèrent des mains contre les colonnes de la rotonde.
Мама залишалася в екіпажі й не могла бачити знаків уваги, які мені виявляв Кампомаріно, — мов навмисне!
Maman restait en voiture et ne pouvait pas voir les attentions de Campomarino pour moi, comme exprès !
Нарешті, щоб увінчати цей день сміху, дотепів і маленьких вольностей, дозволених на природі, які так зближують, ми сфотографувалися всі разом — сидячи й стоячи, на землі чи як прийдеться, — а посередині Меліссано навпочіпки, з витягнутою шиєю й очима, зведеними на мене, як за тих часів, коли він розводив свої захвати, ще не знаючи мене.
Enfin pour couronner cette journée de rire, d’esprit et de petites libertés permises à la campagne qui rapprochent tant, nous nous sommes fait photographier tous ensemble, assis et debout, par terre ou autrement, avec Melissano accroupi dans le centre et le cou tendu et les yeux levés vers moi comme au temps où il faisait ses enthousiasmes avant de me connaître.
О четвертій Караччоло, Дзуніка й малий Пʼєдімонте (йому двадцять років) сіли на потяг до Неаполя, і щойно вони опинилися в клітці, Меліссано, за своєю манією, пішов дражнити їх ціпком, наче мавп у звіринці. Ця здоровенна мавпа й Кампомаріно лишаються, щоб провести нас.
A quatre heures Caracciolo, Zunica, le petit Piedimonte (il a vingt ans) prirent le train de Naples, et une fois en cage Melissano est allé suivant sa manie les agacer avec sa canne comme des singes dans une ménagerie. Ce grand singe et le Campomarino restent pour nous voir partir.
З усіх боків прощаються із запевненнями, любʼязностями, обіцянками писати, і насамперед нас змушують телеграфувати, щойно приїдемо, щоб листи могли дійти, — це цілком природно.
De toutes parts on se quitte avec des protestations, des amabilités, des promesses d’écrire, et avant tout on nous oblige de télégraphier aussitôt arrivées pour que les lettres puissent arriver, c’est assez naturel.
— Не помріть без нас!
- Ne mourez pas en notre absence !
— Повертайтеся!
- Revenez !
— Князю, не погладшайте надто з радощів.
- Prince, n’engraissez pas trop de joie.
— Він уже худне.
- Il maigrit déjà.
— Він надто мало їсть.
- Il mange trop peu.
— Плачмо!
- Pleurons !
— Ото буде пара до водоспаду в Казерті!
- C’est le pendant de la cascade de Caserte !
Ми мало зважали на інших пасажирів, на «публіку», як кажуть, яка дивилася на нас і слухала — у своїх сірих шапках, із торбами, в кольорових сорочках; що за бридка тварина — мандрівник. Меліссано знову отримав депешу від Олександра... Фарнезе3, що, підкоривши Фландрію... не зважайте, це спогад із Казерти, що прислужився мені для дотепу.
On se souciait peu des autres voyageurs, de la galerie comme on dit, qui nous regardaient et écoutaient avec leurs bonnets gris, leurs sacs, leurs chemises de couleurs; quel vilain animal qu’un voyageur. Melissano a encore reçu une dépêche d’Alexandre... Farnèse, après avoir terrassé les Flandres... ne faites pas attention c’est une réminiscence de Caserte et qui m’a servie pour faire un mot.
З двох із половиною місяців мого спокійного й світлого перебування в Неаполі мені не лишилося нічого — навіть жалю, навіть невиразного бажання колись туди повернутися. Було добре, дякувати Провидінню, — і все.
Des deux mois et demi de mon séjour calme et lumineux de Naples il ne me reste plus rien, pas même un regret, pas même un vague désir d’y retourner un jour. C’était bien, merci à la Providence et c’est tout.
Труднощі мене остуджують, прикрощі викликають у мене огиду, хоч часто й запевняли в протилежному.
Les difficultés me refroidissent, les ennuis me dégoûtent, bien qu’on ait souvent assuré le contraire.
Я вʼїхала до Флоренції, сміючись. Подумайте лишень: в одному місті з паном кучером, і з пані Шльондрою, і з дівчинкою, і з Нікколіні, і т. д.!
Je suis entrée à Florence en riant. Pensez donc, dans la même ville avec M. le cocher et Mme la Coquine, et la petite fille et Niccolini et etc !
Ще два роки тому Флоренція справила на мене чудове враження, а сьогодні подобається мені ще більше. Ці гарні суворі будинки, ці чисті вулиці, ця архітектура, що попри все зберегла відблиск генія Мікеланджело, — усе це, запевняю вас, дуже величне після неаполітанського лахміття. Ми оглядаємо три готелі й повертаємося до першого, тобто до готелю «Де ла Пе». Нестерпний тут лише страшенний гуркіт Арно, що якраз перед нашими вікнами утворює... водоспад — ні, як це називається? Зрештою, я бачу наслідок, а до причини мені нема діла.
Il y a deux ans déjà Florence m’avait fait une excellente impression, et aujourd’hui elle me plaît davantage encore. Ces belles maisons sévères, ces rues propres, cette architecture qui a gardé malgré tout une teinte du génie de Michel-Ange, tout cela est, je vous assure, fort imposant après les guenilles napolitaines. Nous visitons trois hôtels et revenons au premier, c’est-à-dire hôtel de la Paix. Ce qui est insupportable c’est le bruit effroyable de l’Arno qui forme juste devant nos fenêtres une... cascade, non, comment nomme-t-on cela ? Enfin, je constate l’effet, je n’ai que faire de la cause.
Ах! яка насолода — після шістнадцяти годин дороги вмитися!
Ah ! quel plaisir après un voyage de seize heures, de se laver !
Щохвилини мені хочеться сказати, яка я задоволена останніми трьома місяцями свого життя: це були перші, єдині щасливі й чисті місяці. І такий чарівний кінець! Тож я приїхала до Флоренції в найкращому на світі настрої, а через це оточую себе всілякою опікою: не вдовольняючись звичайним умиванням, я велю намастити себе білим запашним кремом, який склав для мене Валіцький без білил та інших шкідливих речей, а зверху пудруюся. Це освіжає і корисне для шкіри. А ви ж знаєте, у мене на цьому світі є тільки моя шкіра.
A chaque instant j’ai envie de dire combien je suis contente du dernier trimestre de ma vie, ça a été le premier, le seul heureux et propre. Et une fin si charmante ! De sorte que je suis arrivée à Florence dans les meilleures dispositions de la terre, ce qui fait que je me comble de soins, non contente de me laver comme d’habitude, je me fais enduire d’une crème blanche et parfumée composée pour moi par Walitsky sans blanc et autres choses nuisibles, et par-dessus je me poudre. Ça rafraîchit et fait du bien à la peau. Or vous savez, je n’ai que ma peau en ce monde.
Після трьох місяців занедбаності я раптом стаю кокеткою, ретельно вдягаюся й зачісуюся — і я вже інша. Ото ж бо! Я починаю знову знаходити себе!
Je deviens tout d’un coup coquette, après trois mois d’abandon, je m’habille et me coiffe avec soin et je suis transformée. A la bonne heure ! Je commence à me retrouver !
У Флоренції все чисте, величне й гарне — навіть найняті ландо.
Tout est propre, grandiose et beau à Florence, même les landaus de remise.
І перш за все я велю проїхати повз № 19 на віа Торнабуоні, палаццо Лардерель. Три вікна по фасаду, але масивне й гарне. Трохи не доїжджаючи туди, ми розминулися з елегантним екіпажем, яким правив офіцер, а поруч сиділа дама. Взаємне впізнавання: граф Мірафіоре з дружиною.
Et avant tout je fais passer devant le n°19 via Tornabuoni, palazzo Larderel. Trois fenêtres de façade mais massif et beau. Un peu avant d’y arriver nous avons croisé un élégant équipage conduit par un officier avec une dame. Reconnaissance réciproque : le comte de Mirafiore et sa femme.
Неаполь порівнюють із Парижем; певна річ, це два міста, що найменше схожі одне на одне, хіба що рухом, та й той там зовсім інакший; якщо вже конче все порівнювати з Парижем, то я порівняю з ним Флоренцію — багату, елегантну, гарну, яка проте ніби зберегла щось від давньої суворості навіть у своїх мешканцях, що не можуть не бути сучасними, хай йому біс! Каскіне — одна з найприємніших прогулянок у світі, і як же приємно вражає цей гарний сад після такої розхристаної Кʼяї, попри всю Віллу-Реале!
On compare Naples à Paris, certes ce sont deux villes qui se ressemblent le moins, sinon par le mouvement et même cela y est tout à fait différent; s’il faut absolument tout comparer à Paris, je lui comparerai Florence riche, élégante, belle et qui semble pourtant avoir conservé quelque chose de l’antique sévérité même dans ses habitants qui ne peuvent être que modernes, que diable ! Les Cascine sont une des plus agréables promenades du monde, et comme ce beau jardin frappe agréablement après la Chiaja si débraillée malgré la Villa-Reale !
викреслено[Три рядки закреслено]
[Trois lignes cancellées]
Різниця відчувається в усьому, і око спокійно відпочиває на кучерах і ситих конях, на гербових екіпажах — добре полакованих, елегантних, зручних — після безглуздих неаполітанських найманих колясок, шкап, мішкуватих ліврей...
La différence se sent dans tout et les yeux se reposent confortablement sur les cochers et les chevaux bien nourris, sur les voitures, à armoiries, bien vernies, élégantes, commodes, après les remises saugrenues de Naples, les rosses, les livrées trop larges...
Ми справляємо враження новоприбулих, а може, й гарних жінок, і щойно наш екіпаж зупиняється серед інших, він викликає цікавість — розважливу й спокійну, як і все у Флоренції. Саме через цей зовнішній спокій тут так весело.
Nous produisons notre effet de nouvelles arrivées, et peut-être aussi de jolies femmes, et à peine arrêtée au milieu des autres, notre voiture excite une curiosité raisonnable et calme comme tout est à Florence. C’est même à cause de ce calme apparent qu’on est si gai ici.
Молоді й старі кружляли довкола, вдаючи, ніби так собі, коли до нас підійшов Маркуар. Він прийшов від графині де Лардерель, з дому Сальвіаті, яку я добре роздивилася, щоб упізнавати, а за кілька хвилин мала честь споглядати її шановного чоловіка, графа Гастона де Лардереля, — доволі гладкого, білявого, білого, румʼяного. Крім матері, я знаю їх усіх і мушу тут сказати, що ця чарівна родина доволі цікавилася мною під час прогулянки. Особливо пані де Мірафіоре багато на мене дивилася, розмовляючи чи, радше, розповідаючи щось одній старій дамі, яку я вважаю її матірʼю.
Jeunes et vieux rôdaient autour sans avoir l’air lorsque Marcuard s’approcha de nous. Il venait d’auprès de la comtesse de Larderel, née Salviati, que j’ai bien regardée pour la reconnaître, et quelques minutes plus tard j’eus l’avantage de contempler Monsieur son époux, le comte Gaston de Larderel, assez gras, blond, blanc, rose. La mère exceptée, je les connais tous et je dois dire ici que cette charmante famille s’est assez occupée de moi durant la promenade. Mme de Mirafiore surtout m’a regardée beaucoup en causant ou plutôt en racontant quelque chose à une vieille dame que je suppose être sa mère.
навскоси
То була її мати.
en travers C’était sa mère.
Хотіла б я знати, про що йшлося — про мою... зустріч із Його Величністю чи про... Олександра. Боюся, що вони мені тут зашкодять. Сестра — гарненька особа, навіть дуже гарна. Шкода, якщо вона буде зла. Я їй нічого не зробила. Хай кажуть про мене що завгодно, тільки не... ну, лише б мене не вважали авантюристкою, мисливицею за нареченим. Розповідатимуть, що я закохана в їхнього Олександра... якщо вони не знають усього, то можуть подумати й навпаки, як кучер та інші. Кучер, сторож4, уже добре все доповів графині; це він і підготував Серафена так, що той лакей тільки й чекав, щоб призначили день.
Je voudrais bien savoir de quoi il s’agissait, de mon... entrevue avec Sa Majesté ou bien de... Alexandre. Je crains qu’ils ne me fassent du tort ici. La sœur est une jolie personne, très jolie même. C’est dommage si elle va être méchante. Je ne lui ai rien fait. Qu’on dise tout au monde excepté des... enfin, qu’on ne me croie pas une aventurière, une chercheuse de mari. On racontera que je suis amoureuse de leur Alexandre... s’ils ne savent pas tout, ils peuvent bien penser le contraire comme le cocher et les autres. Le cocher, le custode a bien rendu compte à la comtesse, c’est lui aussi qui a préparé Séraphin de telle sorte que ce valet ne demandait plus que le jour fixé.
Аби тільки це мені не зашкодило, мені так добре у Флоренції, Лардереля не рахуючи. Я почуваюся такою щасливою — хай той Олександр робить, що хоче, аби тільки мені не шкодив. Уже тиждень я переконую себе, що то було не кохання і що те, що було, минуло, — і ось я вже майже переконана.
Pourvu que cela ne me fasse pas du tort, je suis si bien à Florence, Larderel à part. Je me trouve si heureuse, que cet Alexandre fasse ce qu’il veut pourvu qu’il ne me fasse pas du tort. Depuis une semaine je me persuade que ce n’était pas de l’amour et que ce qui a été n’est plus, et me voilà presque persuadée.
Рим і Флоренція. Вам віддаю перевагу.
Rome et Florence. A vous ma préférence.
Але я помічаю, що всі чоловіки носять капелюх трохи збитим на потилицю. Мабуть, це вплив клімату, бо, поки ми підʼїжджали до Флоренції, мій капелюх зрештою сповз на потилицю — певно, під впливом повітря.
Mais je remarque que tous les hommes portent un peu le chapeau en arrière. Ça doit être dû à l’influence du climat, car en approchant de Florence mon chapeau a fini par se placer sur la nuque grâce à l’influence de l’air sans doute.
Примітки
Карриколо (іт. carricolo) — легкий неаполітанський двоколісний візок, у який набивалося безліч людей. ↩
В оригіналі англійською: «all that sort of thing». ↩
Олександр Фарнезе (1545–1592), герцог Пармський, полководець, що підкорив Фландрію. Марі обриває фразу про «Олександра» (Лардереля) й жартома продовжує її цим іменем, навіяним Казертою. ↩
В оригіналі італійською: «custode» — «сторож, наглядач». ↩