Неділя, 22 квітня 1877

Це сонет Данте, який Сантасілья переписав для мене сьогодні ввечері. [Цей сонет не Данте, а Петрарки]
Така шляхетна й така чиста здається моя пані, коли вона вітає когось, що кожен язик, тремтячи, німіє, а очі не сміють на неї глянути. Вона йде, чуючи хвалу, милостиво вбрана в смирення, і здається створінням, що зійшло з неба на землю явити диво. Вона така приваблива для того, хто на неї дивиться, що крізь очі дарує серцю таку солодощ, якої не збагне той, хто її не зазнав?
Але передусім — по порядку.
Дізнавшись, що найвродливіший з усіх Лардерелів відʼїжджає завтра о шостій ранку, я зважилася написати йому ці слова:
Переписаний листBillet de Marie à Larderel, 22 avril 1877
«Запевняю вас, що вам нічого боятися, якщо ви прийдете близько пʼятої до читального салону, освідчення в коханні вам не зроблять, обіцяю вам, та й хіба ви не здатні себе захистити? Хай ваша несміливість заспокоїться й не завадить вам бути ввічливим».
Я сама віднесла цього листа вниз, а щоб дізнатися, чи його передали, мені довелося вдати перед Розалі, ніби лист міг бути від Пікколеліс, що я хотіла його викрасти, дізнатися, що в ньому, тощо, тощо.
Мама така втомлена, що ми не виходимо з кімнат, утішаючись балконом. Лардерель кілька разів проїхав в екіпажі якогось добродія, він зовсім не дивився. І все ж він справляє на мене дивне враження.
Я марно чекала в читальному салоні; від кожного шурхоту серце в мене калатало так сильно, і я так тремтіла, що ще трохи — і я б знепритомніла; я так боялася, що мало не бажала, аби він не прийшов.
Більше, ніж будь-коли, я займаюся тим, що називаю ворожінням, тобто на кожному кроці, за кожної нагоди кажу собі: якщо така-то річ станеться отак, то трапиться інша, тощо, тощо — і це змушує мене робити безліч дурниць.
Добрий товстун Денгоф приходив кілька разів, а ввечері — дитяче зібрання: Дзуніка, Сантасілья, Порчінарі та старший за них Караччоло. Усі вони дуже милі. Я їх зачаровую, і це додає мені запалу. Цей бідолашний малий Сантасілья, на своє нещастя, шалено закоханий у мене... закоханий, як буваєш лише в девʼятнадцять, закоханий, як Керубіно. Це... дивно.
Оскільки немає змоги бачити найвродливішого з усіх Лардерелів... цей любий хлопчина перелякався моїх таємничих закликів після того такого безглуздого, такого незграбного побачення біля Акваріуму.
Це було велике безумство... але його вже вчинено. Помʼякшмо. Листа, який ви зараз прочитаєте, переписує мені Діна.
Спершу я написала те, що ви бачите приколоте шпилькою; та я вважаю, що неможливо написати те, що треба сказати. Але наскільки можливо я намагаюся, щоб цей лист мав вигляд приязної бесіди, доброзичливого пояснення, а надто щоб, відповідаючи потребам обставин, він мав інший сенс для тих, кому пан граф схоче його показати. Хіба не схоже, що я відмовляю? Я лещу йому, щоб краще переконати, я вдаю, ніби вірю в нього, щоб він був розважливим і зрозумів. Зрештою я брешу доволі безсоромно, а це завжди збиває з пантелику й похитує найтвердіші переконання.
Найсерйозніше — ранкове побачення — я обійшла мовчанкою.
— «Ви помилково подумали, що вам хотіли сказати щось неприємне; просто прагнули заспокоїти вас щодо тих злощасних думок, які ви собі склали, незрозуміло справді чому. І що більше зусиль доклали, щоб домогтися аудієнції, то необхідніше пояснити те, що мали сказати. Ви не любите двозначних становищ? Їх ненавидять. Ви так здивували своїм освідченням, що відповісти вам спромоглися лише тоді, коли ви були вже далеко. Попри весь ваш розум, ця думка не ваша, і саме щоб дізнатися, чия вона, вас і хотіли бачити.
Який консьєрж, який сомельє, який візник візник, який камердинер навіяв вам думку зробити це пишне освідчення?
Серед людей доброго роду знають, чим зобовʼязані одне одному; чемності добре вихованих людей ні до чого не зобовʼязують. Не можна одружитися з усіма. Ви навіть не були достатньо любʼязним, щоб подумали... Отож вас хотіли бачити, бо у вас є ілюзії, обтяжливі для вас і надто для іншої особи. Ви, можливо, гадали, що ласка Пані була знаком?.. Так, але знаком протилежного, який цілком доводив, що вас бачили лише так, як мали бачити. Зрештою, як можна не бути з вами любʼязними? Ви потішніший за багатьох інших, коли кепкуєте. Це кажуть не з глуму, а дуже серйозно, з огляду на те, що й самі часом кепкують у вільні хвилини.
Розумний чоловік, дотепний чоловік, як ви, здатен оцінити й розсудити себе; це заборонено хіба що посередностям. Погляньмо щиро, серйозно, без насмішки, без гніву: чи ви партія, якої можна бажати?
Це не для того, щоб вас образити чи обдурити, мов дурника, удаваною наївністю, але ви справді мусите самі зрозуміти всю безглуздість ваших сумних припущень. Вас не вважають за того, що продається, самі не з тих, хто купує, і майже певні, що ви скінчите гідно, як і багато інших, та поки що!..
Чи може честолюбна чи корислива особа задовольнитися тим, чим ви є нині?
Це не для того, щоб вас принизити, і ось доказ: вам радять сподіватися на ваше майбутнє, бо ви не лихий у глибині душі.
Тепер... ви, можливо, гадали, що у вас закохані? Це не було неможливим, але якщо ви взяли всерйоз карнавальний жарт, що затягнувся трохи далі, то цим справді дуже засмучені.
Чого ж ви боялися? Ви цілком здатні були вжахнутися... купи дурниць, так уперто тримаючись цієї жалюгідної думки.
Хіба скидаються на авантюрницю? Або ж... і саме це припустили б із найбільшою відразою, — невже ви справді хворі на мозок?
Щоб утримати вас у цілком здорових думках, вам скажуть дещо, в чому зазвичай не зізнаються, — а саме що вийдуть лише за велике імʼя, велике багатство, високе становище і надто за тривку повагу, бо честолюбні й розважливі і бо мають зухвалість вважати, що мають на все це певні права, з огляду на те, що публіка загалом погоджується, ніби на вигляд не неприємні, а всі знають, що шляхетного роду й не надто бідні.
Ось! що мали вам сказати, це не страшно, але вам це, можливо, було б неприємно, бо не любиш розчаровуватися в солодких мріях, що лестять самолюбству.
Можливо, листом навіть краще.
Ви краще все усвідомите.
«Слова відлітають»... мабуть, саме тому ви наговорили таких дурниць.
Сподіваються, що це не зіпсує чудових взаємин, навпаки. Певні, що ви й самі зніяковілі. Присягаються вам, що ні розгнівані, ні ображені, ні роздратовані, і бачитимуться з вами, як раніше, та, можливо, з більшою приємністю й невимушеністю, ніж з іншими. Усе це — початок дружби». P.S. (друкованими літерами).
Чарівна особа, що править за переписувача, вас не знає. Якщо лист до вас дійде, просто повідомте про це в готелі, моєї кореспонденції не розкривають.
Мені справді полегшало. І щоб простежити, аби лист передали, і щоб побачити, як відʼїжджає пан граф, я зовсім не лягатиму спати.
Він їде просто до Флоренції, лишається там недовго й вирушає в подорож по Півночі. Отже, я не побачу його довго, а може, й зовсім.
Отож, я мушу бачити, як відʼїжджає моє перше кохання.

Примітки

Редакторська примітка в рукописі помилкова: це справді сонет Данте — «Tanto gentile e tanto onesta pare» з «Нового життя» (XXVI), один із найславетніших сонетів, присвячених Беатріче. Сантасілья, переписавши його для Марі, порівнює її з Беатріче. ↩
В оригіналі італійською: «Tanto gentile e tanto onesta pare La donna mia, quando ella altrui saluta, Che ogni lingua divien tremendo muta E gli occhi non ardiscono guardare Quandʼella sen va, sentendes laudare Beniguemente dʼumiltà venuta E par che sia cosa vestuta Da Cielo in Terra a miraeoi mostare, Monstrasi si piacente a chi la mira Che dà per gli occhi una dol cezza al cuore Che intender non la può dei non la prova ?» (Данте, «Нове життя» XXVI; Марі зберегла в записі помилки) — славетний любовний сонет до Беатріче. Усупереч дописці, сонет належить саме Данте, а не Петрарці. ↩
Керубіно — паж із «Весілля Фігаро» Моцарта (1786), уособлення підліткової закоханості. ↩
Лист увесь написано в офіційній безособовій третій особі — on («хтось»), що у французькій дозволяє говорити про інтимні речі з холодною відстороненістю, ніби це каже ніхто конкретно. ↩
Les paroles volent — з латинського прислівʼя verba volant, scripta manent («слова відлітають, написане лишається»). ↩