❦
Четвер, 29 березня 1877
Розалі розбудила мене візиткою, яку Лардерель передав сьогодні вранці консьєржеві для пані Башкирцевої. Він оселився на горищі, але в готелі «Лувр». Здається, я цілувала цю візитку, ще напівсонна, у захваті, божевільна! Я дуже схвильована й стомлена. Сьогодні заведено прогулюватися вулицею Рима (Толедо), куди не пускають карети Великого четверга й Великої пʼятниці1. Уявіть собі трьох жінок без супроводу, одна з яких у білому, кинутих посеред цього люду; ми пробули годину в якійсь церкві, а через пʼять хвилин ходи я знову сховалася в крамниці, яку одразу обступили, мов перекинуту карету. Перелякана, я тягну своїх до завулка, де стоїть carrozello,2 найогидніший візочок у світі, ми піднімаємо верх і сідаємо всі троє! Дорогою ми міняємо цей неймовірний повіз на ландо, і я нарешті дістаюся до готелю!Jeudi 29 mars 1877 Rosalie m’a réveillée par la carte que Larderel a remise au concierge ce matin pour Mme Bashkirtseff. Il s’est logé dans un grenier mais à l’hôtel du Louvre. Je crois que j’ai baisé cette carte, encore à moitié endormie, enchantée, folle ! Je suis très bouleversée et fatiguée. Aujourd’hui c’est l’usage de se promener dans la rue de Rome (Toledo) où l’on ne laisse pas entrer les voitures le jeudi et le vendredi saint. Imaginez trois femmes seules, dont une en blanc, jetées au milieu de ce peuple; nous sommes restées une heure dans une église quelconque et après cinq minutes de marche je me suis de nouveau réfugiée dans une boutique qui fut immédiatement entourée comme une voiture renversée. Effarée j’entraîne mes gens vers une ruelle où se trouve un carrozello, la plus abominable petite voiture du monde, nous levons la capote et montons toutes trois ! En chemin nous échangeons cet incroyable véhiculé contre un landau et j’arrive à l’hôtel, enfin !
Коли Лардерель увійшов до читальної зали, де ми чекали загального столу, я була така вражена несподіванкою й красою цього чоловіка, що до кінця вечора так і лишилася мов дурна. Він привітав маму, яка подала йому руку. Він уклонився мені, я зашарілася над своїм Figaro і, не тямлячи, що роблю, ще хвилину читала далі.
Lorsque Larderel entra dans le salon de lecture où nous attendions la table d’hôtes, je fus si saisie de la surprise, et de la beauté de cet homme que j’en demeurai imbécile pour tout le reste de la soirée. Il salua maman qui lui tendit la main. Il s’inclina devant moi, je rougis dans mon Figaro et sans savoir ce que je faisais continuai la lecture pendant une minute encore.
— Як, пане, — кажу я нарешті, не знаючи, чи справді знайома з ним, чи Канчелло було вигадкою, — як, пане, у вас рука на перевʼязі?.. у вас… болить рука… — я тремтіла.
- Comment Monsieur, dis-je enfin ne sachant si je le connaissais vraiment où si Cancello était une fantaisie, - comment Monsieur vous avez le bras en écharpe?... vous avez... mal au bras... - j’étais tremblante.
— Так, панно, у мене болить рука, але це вже дрібниця, минулося.
- Oui Mademoiselle, j’ai mal au bras, mais ce n’est plus rien, c’est passé.
— Ах! Це вже дрібниця…
- Ah ! ce n’est plus rien...
— Це, мабуть, скейтуючи?3 — спитала Діна, якій мама вже встигла відрекомендувати… Біжу.
- C’est sans doute en skatinant ? [sic] demanda Dina, à laquelle maman avait déjà eu le temps de présenter... Bijou.
— Так, ні, це об двері.
- Oui, non, c’est contre une porte.
Він сів навпроти мене за столом, навпроти мене, яка не знала, як триматися, і не могла триматися ніяк. Я була збентежена, мені хотілося сміятися, і мене бентежила доброта мами, яка з любові до мене не здатна приховати ніжності, що її рикошетом плекає до мого улюбленця. Вона порізала йому печеню, і я кажу цю дивну фразу:
Il se plaça en face de moi à table, de moi qui ne savais quelle contenance avoir, et qui ne pouvais en avoir aucune. J’étais embarrassée, j’avais envie de rire et j’étais gênée par la bonté de maman qui par amour pour moi est incapable de cacher la tendresse qu’elle porte par ricochet à mon favori. Elle lui a découpé son rôti et je dis cette phrase singulière :
— Мама дуже вправна, вона звикла різати мʼясо для свого собаки.
- Maman est très habile, elle est habituée de découper la viande pour son chien.
Я нічого не їла, окрім помаранчі, яку лишила недоїденою, щоб сховатися в читальну залу, де взялася грати щось на фортепіано, сподіваючись, що він піде, не фортепіано, а Лардерель; він прийшов туди, де я була, і відрекомендував свого друга, пана командора Маркуара (пишеться Marcuard, вимовляйте «Маркуар»), із швейцарською міною, рудобородого, з блакитними очима, гладким обличчям і… швейцарця, якого ми навіть більше не побачимо. Він прийшов сказати мені вже не памʼятаю що, коли я згадала про клаптик жовтого конверта!! Це таке дивне становище; ми буцімто заледве знайомі, а щомиті якесь слово, якийсь погляд давали нам відчути й пригадати всю цю дивну справу з балом… з листами…
Je n’ai rien mangé qu’une orange que j’ai laissé à moitié pour me réfugier dans le salon de lecture où je me mis à jouer quelque chose au piano, espérant qu’il s’en irait, pas le piano mais Larderel; il vint où j’étais et présenta son ami M. le commandeur Marcuard, prononcez Marcouard, mine suisse, à barbe rousse et aux yeux bleus, grasse figure et... Suisse, que nous ne reverrons même pas. Il vint me dire je ne sais plus quoi lorsque je me souvins du morceau d’enveloppe jaune !! C’est une situation si bizarre; nous sommes sensés nous connaître à peine et à chaque instant un mot, un regard nous faisaient sentir et nous souvenir toute cette étrange affaire de bal... de lettres...
Від цього таємничого порозуміння я згинаюся, мов очеретина під вагою соловʼя… я опускаю очі, а коли зустрічаю його очі, мої, можливо, кажуть більше, ніж я сама собі думаю.
Cette entente mystérieuse me fait plier comme un roseau sous le poids d’un rossignol... je baisse les yeux et quand je rencontre ses yeux à lui, les miens expriment plus peut-être que je pense en moi-même.
До того ж це не новина, прекрасний ніццянець колись справив на мене таке саме враження, тільки без листів, без Ріґі, без дуелі, без того, що Розалі сказала про його… почуття до мене.
Ce que ce n’est pas nouveau, le beau Niçois jadis m’avait fait la même impression, moins les lettres, moins la Righi, moins le duel, moins ce que Rosalie a dit de ses... sentiments à mon égard.
Швидкість і легкість, з якими він сипле жартами, блюзнірствами, безумствами, — для мене геть нове враження; я почуваюся повільною й не знаю, що сказати. Він тримається так, наче ми знайомі вже не один місяць, а мене відштовхує така розкутість манер. Лардерель просто паморочить мені голову.
La rapidité et la facilité avec laquelle il dit ses drôleries, ses impiétés, ses folies, m’est une impression toute neuve; je me sens lente et ne sais rien dire. Il a l’air d’être connu depuis des mois, j’éprouve de la répugnance pour la facilité des manières. Larderel m’étourdit positivement.
На мить я опинилася з ним осторонь від інших перед карикатурою на синдика Неаполя; він глянув мені в очі й тоном, що нагадував про листи й визнавав їх, мов реальність, сказав мені:
Pendant un instant je me trouvai avec lui écartée des autres devant une caricature du Syndic de Naples; il me regarda dans les yeux et d’un son de voix qui rappelait et acceptait. Comme une réalité, les lettres, il me dit :
— Ви хворіли, справді? Як мені прикро, ні, але знаєте, дуже прикро!
- Vous étiez malade, vraiment ? Comme j’en suis fâché, non mais vous savez très fâché !
Я відповіла своїми двома очима, що кажуть забагато і яким я не можу дати ради.
J’ai répondu par mes deux yeux qui en disent trop et que je ne peux dominer.
Я його вже не впізнаю, він гарніший, вищий; десять разів я страждала від його впізнавань, — я хочу, щоб усе було забуте або принаймні здавалося, ніби нічого не було, а він, навпаки, нагадує мені про це щохвилини, то наближаючись зовсім близько на секунду і розмовляючи, кажучи тихе слово тим голосом… листів і балу, який я хочу назвати нашим голосом, то говорячи зі мною очима.
Je ne le retrouve plus, il est plus beau, plus grand; dix fois j’ai souffert de ses reconnaissances-, je veux que tout soit oublié ou du moins semble n’avoir jamais été et lui au contraire me le rappelle à chaque minute tantôt en s’approchant très près pour une seconde et parlant disant un mot bas de cette voix... des lettres et du bal que je veux nommer notre voix, tantôt en me parlant des yeux.
Після читальної зали ми зійшли до нас — це, як на мене, ще найпробачніше. Це цілком природно, коли обідаєш за одним столом.
Après le salon de lecture on descendit chez nous, ce que je trouve encore le plus excusable. C’est très naturel dînant à la même table.
Я дурна й говорю з урочистістю, що мене дратує і якою я хочу справити враження на Лардереля, що сідає верхи на стільці й поводиться, як найзнаменитіший, найрозпещеніший, найулюбленіший чоловік, який лише міг би… так поводитися.
Je suis stupide et parle avec une solennité qui m’agace et avec laquelle je désire imposer à Larderel qui s’assied à cheval sur des chaises et se conduit comme l’homme le plus célèbre, le plus gâté, le plus adoré, le pourrait... faire.
Я, якій до всього байдуже, відчула в собі справжній інтерес до його рани. Я ніколи не питала про чиєсь здоровʼя, і з безтурботності, і з фальшивого сорому. Ну ось, я насмілилася спитати його, чи ще болить, і він відповів тільки мені, що це вже не серйозно, але що рана була завширшки сім сантиметрів. Він пролежав шість днів у ліжку.
Moi qui me fiche de tout, j’ai trouvé en moi un intérêt véritable pour sa blessure. Je n’ai jamais demandé de la santé de personne, tant par insouciance que par fausse honte. Eh ! bien j’ai osé lui demander s’il souffrait encore et il me répondit à moi à part, que ce n’était plus grave mais que la blessure a été large de sept centimètres. Il est resté six jours au lit.
Посеред цього такого спокійного й такого бентежного вечора зʼявився Караччоло. Я лише трохи прийшла до тями за півгодини після того, як пішли Лардерель і Маркуар. Прощаючись, я подала йому руку, і він потиснув її своєю правою, хворою рукою, і я з відразою помітила, що здригнулася, як за часів Ніцци.
Au milieu de cette soirée si calme et si agitée, se présenta Caracciolo. Je ne redevins un peu moi-même qu’une demi-heure après le départ de Larderel et de Marcuard. En partant je lui ai donné la main et il me l’a serrée avec sa main droite, malade, et j’ai constaté avec répugnance que j’ai tressailli comme au temps de Nice.
Сумно в усьому цьому те, що він тепер і справді мій володар… дня. Називайте це як завгодно, я не хочу піддаватися своїй манії визначень, яких я не вмію давати.
Ce qui est triste dans tout cela c’est que le voilà bel et bien mon maître... du jour. Nommez cela comme vous voudrez, je ne veux pas céder à ma manie des définitions que je ne sais pas faire.
Сумно те, що я (жінка надмірна й палка) закохана в цього чоловіка й мало не божеволію від нього. Я цього не сподівалася, хоч мала б сподіватися після торішніх безумств, справжніх безумств, які я ніколи не думала здійснити навіть в уяві.
Ce qui est triste c’est que je suis (femme exagérée et enthousiaste) amoureuse et presque folle de cet homme. Je ne m’y attendais pas, j’aurais dû m’y attendre après les folies de l’an passé, de vraies folies que je ne pensais jamais réaliser même en imagination.
Барнола відповідає на мого листа, я його читаю. І тепер я в розпачі й нещасніша, ніж будь-коли. навскоси — Лардерель, отримавши листа від сестри, приходить читати його до нас. Я подивилася на нього, подивилася на себе й узялася вибудовувати фантазію, яку ницо розбили жахливі спогади, засіяні ницими словами родина, довідки, Антонеллі, Ніцца, вороги, бридкі наклепи!
Barnola répond à ma lettre, je la lis. Et maintenant je suis désolée et plus malheureuse que jamais. en travers - Larderel en ayant reçu une de sa sœur vient la lire chez nous. Je l’ai regardé, je me suis regardée et je me mis à édifier une fantaisie qui fut ignoblement brisée par les atroces souvenirs, semés de mots ignobles de famille, renseignements, Antonelli, Nice, ennemis calomnies hideuses !
Я волію передбачати наперед, я волію наперед стільки плакати. Я перебільшую, я поетизую, а потім падаю обличчям на жалюгідні руїни, що їх чинить мені доля.
J’aime mieux prévoir à l’avance, j’aime mieux tant pleurer à l’avance. J’exagère, je poétise et je retombe la face contre les misérables ruines que me fait la fatalité.
Жахливі передчуття, хронічні страхи, що зрештою роблять мене смішною, приписуючи мені дивний потяг до невідомо кого, невідомо чого; дурні поривання, завжди відкинуті й обтяжливі, смішні, мов кохання старої діви до уявної істоти чи до всіх без розбору істот, що носять вуса.
Horribles pressentiments, craintes chroniques, qui me rendent ridicule à la fin en me prêtant une singulière tendance vers on ne sait qui , on ne sait quoi; stupides aspirations toujours repoussées et rendues pesantes, ridicules, comme l’amour de la vieille fille pour un être imaginaire ou pour tous les êtres indistinctement qui portent moustaches.
Раніше це був би феєрверк, а тепер це глибокий смуток, пересичена нудьга, від якої мені соромно.
Avant ce serait un feu d’artifice, à présent c’est une tristesse profonde, un ennui blasé qui me rend honteuse.
Мама, яка була чарівна з Караччоло, катувала мене через Лардереля й викликала в нього нетерплячку, у нього, який нічого не вміє стримувати (не на Антонеллів кшталт, якого я ненавиджу й зневажаю і якого я намагалася піднести й створити, вигадуючи в ньому вади, що я люблю).
Maman qui a été charmante avec Caracciolo m’a torturée avec Larderel et lui a causé des impatiences, à lui qui ne sait rien réprimer, (non pas à la manière d’Antonelli que je hais et méprise et que j’ai taché d’élever et de créer en lui inventant les défauts que j’aime).
Мама поводиться з ним, як із власною дитиною. Цього досить, щоб довести мене до відчаю, бо я вловлюю найменші враження цього чоловіка, якого я не хочу називати своєю новою мукою, бо не хочу його порівнювати, та й нікого з тих, кого я знала, не можна розумно з ним порівняти; бо вони були лише провінційні леви чи вульгарні пройдисвіти, тоді як Лардерель — великий пан, примхливий, розпещений, божевільний, вільний, такий, яким я його хотіла, і такий, яким не думала його знайти. Мої балачки з Розалі про малого Шарля й пана графа зробили його буденним, і мені приємно бачити, що він такий, яким я його собі уявляла. Кинемо слово ідеал і не говорімо про це більше. Хто знає, що буде завтра, я ж говорю про сьогодні… для ідеалу, може, бракувало б чогось іще… не вгрузаймо надто в хмари й закінчимо словом образливим і жорстоким, але, безперечно, правдивим:
Maman le traite comme son enfant. C’est assez pour me désespérer, parce que je saisis les moindres impressions de cet homme que je ne veux pas nommer mon nouveau tourment parce que je ne veux pas le comparer et que tout ceux que j’ai connus ne peuvent pas lui être raisonnablement comparés; n’ayant été que des lions de province ou de vulgaires mauvais sujets, tandis que Larderel est un grand seigneur, capricieux, gâté, fou, libre, tel que je le voulais et tel que je ne pensais pas le trouver. Mes causeries avec Rosalie du petit Charles et de Monsieur le comte, l’ont rendu commun et c’est avec satisfaction que je le retrouve comme je me l’étais imaginé. Lançons le mot d’idéal et n’en parlons plus. Qui sait ce que sera demain, c’est aujourd’hui que je parle... pour l’idéal il faudrait quelques autres choses peut-être... ne nous enfonçons pas trop dans les nuages et finissons par un mot blessant et cruel mais sans doute vrai:
— Такого, як він є, ти його не матимеш, доню!
- Tel qu’il est, tu ne l’auras pas ma fille !
Такі пророцтва приносять нещастя.
Ces sortes de prédictions portent malheur.
Примітки
Великий четвер і Велика пʼятниця: на Страсному тижні вулицю Толедо (Віа Рома) закривали для карет — пішоходи заповнювали її для традиційної прогулянки. ↩
Іт. carrozzello — маленький найманий візок, дешевий громадський транспорт. ↩
Дінин неологізм: фр. skatinant [sic] — дієприслівник, утворений від англ. skating, «катаючись на ковзанах». ↩