❦
Вівторок, 27 березня 1877
О! Купа всього!Oh ! un tas de choses !
Передусім те, що я вбираюся в чорне з голови до пʼят і здаюся собі чудовою.
D’abord c’est que je me mets en noir de la tête aux pieds et je me trouve superbe.
Учні Консерваторії співають «Стабат»1 Перґолезі в церкві Сан-Пʼєтро-а-Маєлла. Пан Гамонтов, чия дочка в Консерваторії, зайняв для нас стільці й розстелив своє пальто на «холодних плитах» — пересторога вельми доречна, бо на ногах у мене був лише натяк на крихітні чорнющі пантофельки.
Les élèves du Conservatoire chantent « Le Stabat » de Pergolèse dans l’église de San Pietro à Mayella. M. Hamontoff dont la fille est au Conservatoire nous a gardé des chaises et étalé son pardessus, sur « les froides dalles », précaution prise très à propos, je n’avais aux pieds que des soupçons de petites pantoufles très noires.
Цей спів і ця музика були насолодою, дійти до кінця якої я боялася. У ніжних і щемких звуках відчувалися закохані вібрації душі музиканта. Я обожнюю цю музику, але «Меса» Верді зворушує мене, захоплює дужче.
Ces chants et cette musique ont été un délice à la fin duquel je tremblais d’arriver. On sentait les vibrations amoureuses de l’âme du musicien dans des sons tendres et déchirants. J’adore cette musique mais « La Messe » de Verdi m’émeut, m’empoigne davantage.
Караччоло прийшов завести банальну розмову перед початком, а коли все скінчилося, повернувся знову, потім Паскарола й такий собі пан Маріні, якого нам відрекомендовує пані Фаббрікаторе. Мій надзвичайно довгий шлейф вражає «остовпілий люд», ми виходимо всі разом, і пані Фаббрікаторе пропонує заодно з нею завітати до пані дʼАґостіно, дружини славетного бурбонського генерала, з якою мама познайомилася в неї вдома. Обидві панни сідають у наше ландо, а мами з паном Фаббрікаторе їдуть слідом.
Caracciolo vint faire une conversation banale avant le commencement et quand celu fut fini, il revint de nouveau et puis Pascarola et un M. Marini que Mme Fabbricatore nous présente. Ma traîne excessivement longue impose aux « populations ébahies », nous sortons tous ensemble et Mme Fabbricatore propose de faire en même temps qu’elle une visite à Mme d’Agostino, femme d’un célèbre général bourbonien, que maman a connu chez elle. Les deux demoiselles montent dans notre landau et les mamans avec M. Fabbricatore suivent.
Подив, що я викликала своєю чорнотою, нас тішив і підтримував розмову, яка, до речі, майже ніколи не вʼяне з цими дівчатами, добрими й не позбавленими дотепу. Здивування, що я викликаю на Кʼяї, доводить, скільки уваги приділяють найменшим дурницям. Бідний Меліссано!
La surprise que je causais par ma noirceur nous amusait et soutenait la conversation qui d’ailleurs ne languit presque jamais avec ces filles qui sont bonnes et ont quelque esprit. L’étonnement que je produis sur la Chiaja prouve combien on fait d’attention aux moindres bêtises. Ce pauvre Melissano !
Сьогодні ввечері зненацька — «галасливе зібрання» в нас. Пан, пані й панни Фаббрікаторе, пан, пані й панна Гамонтови, пані й панна Ґатароські. Герцог Карміньяно, герцог де Меліто, маркіз Сантасілья, граф Караччоло, маркіз де Паскарола. Пили чай, говорили, не кажу, балакали, сміялися, а я походжала, обминаючи меблі й чоловіків, що захарастили вітальню. Ці маневри давали мені змогу не надто перейматися цими… людьми. Меліто й Караччоло — ось хто мені не до вподоби, вони не лестять навіть моєму марнославству, бо крізь їхні закохані міни й екстатичні слова читаються, мов вивіска, ці слова: Титул на продаж для марнолюбної, простого роду й багатої чужинки2. Тьху! Решта ще сяк-так. Я охоче лишилася б увесь час біля старого Карміньяно, що його панни обступили з вереском, діаметрально протилежним тим витонченим балачкам, які я хотіла б чути в себе вдома. Та що ж! На зібранні поводяться по-простому… а втім, ні, я обожнюю добрий смак, можна сміятися, можна кричати, можна бути непристойним, але з ґрацією, з дотепом, зі смаком.
Ce soir à l’improviste, « tumultueuse réunion » chez nous. M. Mme et Mlles Fabbricatore, M. Mme et Mlle Hamontoff, Mme et Mlle Gatarosky. Le duc Carmignano, le duc de Melito, le marquis Santasiglia, le comte Caracciolo, le marquis de Pascarola. On prenait du thé, on parlait, je ne dis pas, on causait, on riait, et je me promenais évitant les meubles et les hommes dont le salon était encombré. Ce manège me permit de ne pas trop m’occuper de ces.... gens. C’est Melito et Caracciolo qui me déplaisent, ils ne flattent pas même ma vanité parce que à travers leurs airs amoureux et leurs paroles extatiques se lisent ces mots comme une enseigne : Un titre à vendre pour l’étrangère vaine roturière et riche. Fi ! Les autres passent. J’aurais bien aimé rester tout le temps auprès du vieux Carmignano que les demoiselles entourèrent avec des hurlements qui étaient diamétralement opposés aux causeries fines que je voudrais avoir chez moi. Mais, bah ! on est sans façon à une réunion... pourtant non, j’adore le bon goût, on peut rire, on peut crier, on peut être inconvenant mais avec grâce, avec esprit avec goût.
Паскарола й Сантасілья — єдині, з ким я могла говорити так добре, як умію, не подумайте, що я вважаю себе найкращою співрозмовницею всесвіту. Де б я могла навчитися цього мистецтва, якого самі лише розум та виховання ніколи не можуть дати сповна? Шкодую, що не покликали малого Сан-Чезаріо, тобто Кампомаріно. Принаймні цей не продається так вульгарно, як Меліто й Караччоло. Сантасілья не думає ні про шлюб, ні про справи, ось чому я його люблю.
Pascarola et Santasiglia sont les seuls avec lesquels j’ai pu causer aussi bien que je peux, n’imaginez pas que je me croie la plus belle causeuse de l’univers. Où aurais-je pu apprendre cet art que l’esprit et l’éducation seuls ne peuvent jamais donner complètement ? Je regrette qu’on n’ait pas dit au petit San Cesario, c’est-à-dire, Campomarino de venir. Au moins celui-là n’est pas à vendre aussi vulgairement que Melito et Caracciolo. Santasiglia ne pense ni au mariage, ni aux affaires, c’est pour cela que je l’aime.
Яка чудова ніч. Це завтра.
Quelle belle nuit. C’est demain.
Утомившись весь час ходити, я сіла, і панни опинилися зовсім осторонь, бо всі панове скупчилися навколо мене. Паскарола нагадує мені графа Лоренті з Ніцци.
Fatiguée de toujours marcher je m’assis, ce qui isola complètement les demoiselles, tous les messieurs s’étant groupés autour de moi. Pascarola me rappelle le comte Laurenti de Nice.
Ця своєрідна негарність, що находить на мене часом, мов хвороба, минає; уже сьогодні ввечері я була майже як завжди. Не те щоб я була дуже щаслива, я добре знаю, що це не справжнє товариство, але в тисячу разів краще, ніж зовсім нічого, бо тоді стаєш мов божевільний.
Cette espèce de laideur qui me prend quelquefois comme une maladie, passe; déjà ce soir j’étais presque comme toujours. Ce n’est pas que je sois bien heureuse, je sais bien que ce n’est pas le monde, mais mille fois mieux que rien du tout, car alors vous êtes comme fou.
Примітки
Stabat Mater — славетний духовний хоровий твір Джованні Баттісти Перґолезі (1710–1736), написаний в останні тижні його життя; один з найчастіше виконуваних духовних творів XVIII століття. ↩
Фр. Un titre à vendre pour lʼétrangère vaine roturière et riche — «Титул на продаж для марнолюбної, простого роду й багатої чужинки»: Марі вгадує за галантністю італійських вельмож їхній намір уполювати багату наречену. ↩