❦
Вівторок, 13 березня 1877
[Вісім рядків закреслено]Mardi 13 mars 1877[Huit lignes cancellées]
Моя сукня Вірджинія1, старовинна, ніжна, виявилася на диво приношеною, коли довелося її вдягти, а через це та ще й через кашель я стала геть неприємна, боязка, засоромлена, надто коли, увійшовши до зали, я помітила, яка елегантність там панувала. Хай навіть на два роки відсталі від моди, сукні були не менш граційні й розкішні, а до них — безліч діамантів. Уперше в житті я була роздратована принижена своїм туалетом. Обличчя моє палало, я хотіла б бути деінде, я гнулася під поглядами тих, хто був такий ласкавий, що дивився на мене. Словом, я страждала від себе й від усього. Грали «Жаннеттине весілля»2 італійською, дилетанти3 вирізнялися. Усі страшенно переймалися, хто ж такі нові гості й як вони проникли в це зібрання титулів. Одна стара княгиня особливо метушилася, не соромилися говорити про нас італійською. Граф де Бальцорано, наречений Жізелі, вмостився з іще одним навпроти нас, що були в першому ряду, — наполовину на стільці, наполовину на ящику оркестру, — і поводився зовсім не як наречений: пас очима мої ноги, аж тричі зачепив мій шлейф, дивився… так, наче я його справді цікавила. Як по правді, це чудовий хлопець радше французького типу, дуже високий, стрункий, із сірими й дуже жвавими очима, із зубами буквально як найкращі перли у світі та свіжим і приємним обличчям.
Ma robe Virginie, antique, suave, s’est trouvée singulièrement défraîchie lorsqu’il a fallu la mettre, ceci ajouté à ma toux m’a rendue tout à fait désagréable, timide, honteuse, surtout lorsqu’en entrant dans la salle, je me suis aperçue de l’élégance qui y régnait. Pour être de deux années en retard de la mode les robes n’en étaient pas moins gracieuses et riches accompagnées de beaucoup de diamants. Pour la première fois de ma vie j’ai été agacée humiliée dans ma toilette. Ma figure brûlait, j’aurais voulu être ailleurs, je pliais sous les regards de ceux qui étaient assez bons pour me regarder. Bref, je souffrais de moi et de tout. On jouait « Les noces de Jeannette » en italien, les dilletanti se distinguaient. On s’occupa énormément pour savoir qui étaient les nouvelles venues et comment elles avaient pénétré dans cette assemblée de titres. Une vieille princesse s’est particulièrement agitée, on ne se gênait pas de parler de nous en italien. Le comte de Balzorano, fiancé de Giselle s’installa avec un autre, en face de nous, qui étions au premier rang, moitié sur [la] chaise, moitié sur la boîte de l’orchestre, se conduisant pas du tout en fiancé, mais guettant mes pieds, accrochant ma traîne jusqu’à trois fois, regardant... tout comme si je l’intéressais vraiment. A vrai dire c’est un superbe garçon au type plutôt Français, très grand, mince, des yeux gris et très vifs, des dents littéralement comme les plus belles perles du monde et un teint frais et agréable.
Той, що був із ним і кого він називав Джованні, був поважний, лагідний, навіть ніжний, із темними очима під важкими повіками, з обличчям радше квітучим, ніж свіжим; а ще ґудзики сорочки, черевики й усе інше навели мене на думку, цього разу слушну, що це нарешті невидимий Боргезе. навскоси Це був князь Тонді. Аж до імені, бо Бальцорано називав його Джованні. Якби це був інший день, я б пожаліла їхню ексцентричну позу й запропонувала б їм місце, бо одне було поруч зі мною, але цього вечора… Ах! Господи. Вони мали такий привітний вигляд, без зухвальства, що я згадую їх із приємністю. Фаббрікаторе приходить привітатися з нами в антракті, а наприкінці ми приєднуємося до його дам, які явно ображені моєю хворобою, що заважає мені бувати хіба що в них. Справді, я незграбна, але я любʼязничаю й кашляю, кутаю шию, я лагідна. Нам відрекомендовують маркіза де Паскаролу, одного з Veglione, дуже малого, кволого, із гострою борідкою, білявого, якому мама простодушно сказала, що так, вона була на Veglione. Боже мій, прости мені, але вона день у день дурнішає.
Celui qui était avec lui et qu’il nommait Giovanni était grave, doux même tendre, aux yeux sombres dessous des paupières lourdes, au teint plutôt fleuri que frais; et puis les boutons de la chemise, les souliers et tout le reste m’ont fait penser, et cette fois avec raison, que c’était enfin l’invisible Borghése. en travers C’était le prince Tondi. Jusqu’au nom puisque Balzorano le nommait Giovanni. Si ça avait été un autre jour j’aurais eu pitié de leur pose excentrique et leur aurais offert une place puisqu’il y en avait une à côté de moi, mais ce soir... Ah ! Seigneur. Ils avaient l’air si avenant sans impudence que je me les rappelle avec plaisir. Fabbricatore vient nous saluer dans l’entracte, et à la fin nous nous joignons à ses dames qui sont visiblement vexées de ma maladie qui ne m’empêche d’aller que chez eux. Vraiment, je suis maladroite, mais je fais l’aimable et je tousse, je m’enveloppe le cou, je suis douce. On nous présente le marquis de Pascarola, un du Veglione, très petit, chétif, barbe pointue, blond, auquel maman a dit tout bonnement que oui, qu’elle a été au Veglione. Mon Dieu pardonnez-moi, mais elle devient de jour en jour plus bête.
Цей клуб майже салон, але нам там було не зручно4, як кажуть англійською. На нас дивилися, і я не могла розгорнутися впевнено.
Ce cercle est presque un salon mais nous n’y étions pas comfortable comme on dit en anglais. On nous regardait et je ne pouvais pas m’étaler avec confiance.
Я хотіла б викреслити цей вечір, зробити так, щоб він зник, я почуваюся після нього, як після ганебного вчинку.
Je voudrais rayer cette soirée, l’escamoter, je me sens après comme après une action honteuse.
Примітки
Сукня в пасторальному стилі героїні «Поля і Вірджинії». ↩
«Жаннеттине весілля» — опера-комік Віктора Массе (1853). ↩
Іт. dilettanti — світські аматори, що виступали на сцені. ↩
В оригіналі англійською: «comfortable». ↩