Четвер, 8 березня 1877

Я не виходила з кімнати, і поки мама й Діна були в Фаббрікаторе, я просила Розалі розповісти мені, як Шарль, пан кучер, переповів їй мою помилку з дверима, ще й перебільшивши мій переляк. Потім я розповідала їй те саме, а вона переказувала мені з варіаціями. Так я дійшла до того, що бачу його, заплющивши очі, а отже, до того, що нетямлюся за ним. Він мені снився минулої ночі; він став легендою.
Я не повинна втрачати голову й дозволяти собі любощі, перш ніж дійду туди, куди хочу, — хіба що задля того, щоб туди дійти.
Мама наговорила мені дурниць і довела мене до люті, що перейшла в млості від гніву. Тільки вона одна на світі вміє так роздратувати, вона не думає того, що каже, але каже це для… біс зна для чого! Найжахливіше було те, що вона запевняла, ніби я дуже добре вчинила б, прийнявши пана Жанвʼє де Ла Мотта, а коли я сказала, що мені цього не досить і що він лишив би мені всього десяток тисяч франків на рік, вона відповіла, що цього цілком досить на мої туалети, щоб часто бувати в товаристві, приймати й сяяти.
Досить одного слова, щоб ви зрозуміли, чому я оніміла з нетерпіння й гніву:
А те, що я, поки незаміжня й ходжу хіба що до театру, витрачаю понад десять тисяч франків.