Вівторок, 27 лютого 1877

Пан Насимов пробув у нас понад годину, його попередили щодо Толстих, які тут перебувають, він знає нас уже шість років; це чоловік люб'язний і добрий. Він якнайкумедніше розповів про викрутаси неаполітанських панів, які ми, до речі, щодня бачимо перед нашими вікнами у виконанні десь двох десятків, а часом і більше.
— Вони завжди тримають хустинку в руці, та сякаються лише по-російському… ось так!
Він віддає себе в наше розпорядження й зробить усе, щоб нас розважити, він робить це для всіх росіян; тільки ці росіяни не бувають у неаполітанському товаристві.
— Часу, пані, і все владнається!
Він каже силу-силенну речей, що оживляють мене, шкодує, що ми тут так пізно, він мав би запрошення на великі бали й ще купу всього, словом, він розповідає нам геть про все; я вже майже не божевільна, а оскільки Денгоф прийшов після нього, я почувалася дуже невимушено; я грала в карти з його прусською Ясновельможністю й подарувала йому гарний соррентійський портфель, що йому сподобався, — за цей подарунок я отримую по поцілунку на кожну руку.
А ввечері я вбралася білим ченцем, з білою торбинкою-гаманцем із золотим сфінксом, з білими мотузяними пасками, вервицями, каптуром тощо; Денгоф, попри всю свою огрядність, нацупив мою брунатну капуцинську рясу, і ми вийшли в передпокій попідруки, з каптурами на самісінькому носі. Побачивши маршала двору Й.В. у цьому вбранні, слуги спершу взялися сміятись, а скінчили тим, що вклонилися. Я цього ніколи не забуду. Ми так реготали.
Лист від Фостера.
Прекрасна Розіна, графиня де Мірафіоре, дружина короля, кажуть, дужче, ніж будь-коли, прагне, щоб її проголосили королевою. Ось що було б чудово для Лардереї, якого я обожнюю! А ще який жарт із Марґерітою! Ця княгиня буде найвеличнішою, найулюбленішою, найоспіванішою з королев. Тож… я їй заздрю. Хотіла б я бути її улюбленицею. Ні…
Ах! Як я кохаю Лардереї, я засну і думатиму про нього.
Учора вранці Денгоф прийшов сказати мамі, що краще не їздити верхи з Альтамурою. Він навів довідки в самого синдика. Альтамура — біржовик, дуже шанований, але його не приймають у вищому товаристві.
— Тож, — каже граф, — краще не пускати її їздити верхи з ним, одразу скажуть, що він до неї залицяється; інша лишилася б непоміченою, але панна так помітна своєю красою, що про це зразу ж загомонять, маючи такий привід. Усі говорять їй компліменти, князь стільки всього каже.
Засну ж, мріючи про Лардереї, який захопив усі мої думки, якого я кохаю і який не приходить…
Коли ж ви прийдете, Біжу? Я вас кохаю.

Примітки

Сорренто славилося виробами з інкрустованого дерева; «портфель» тут — оздоблений футляр чи папка.
Торбинка-гаманець (фр. aumônière) — середньовічна оздобна торбинка для милостині; частина маскарадного костюма.