Вівторок, 27 лютого 1877

Пан Насимов пробув у нас понад годину, його попередили щодо Толстих, які тут перебувають, він знає нас уже шість років; це чоловік люб'язний і добрий. Він якнайкумедніше розповів про викрутаси неаполітанських панів, які ми, до речі, щодня бачимо перед нашими вікнами у виконанні десятка, а часом і більше їх.
— Вони завжди тримають хустинку в руці, та сякаються лише по-російському… ось так!
Він віддається в наше розпорядження й зробить усе, щоб нас розважити, він робить це для всіх росіян; тільки ці росіяни не бувають у неаполітанському товаристві.
— Часу, пані, і все владнається!
Він каже силу-силенну речей, що оживляють мене, шкодує, що ми тут так пізно, він мав би запрошення на великі бали й ще купу всього, словом, він уводить нас у курс усього; я майже вже не божевільна, а оскільки Денгоф прийшов після нього, я почувалася дуже невимушено; я грала в карти з його прусською Ясновельможністю й подарувала йому гарний соррентійський портфель, що йому сподобався, — за цей подарунок я отримую по поцілунку на кожну руку.
А ввечері я була в білого ченця з білою торбинкою-гаманцем із золотим сфінксом, з білими мотузяними пасками, вервицями, каптуром тощо; Денгоф, попри всю свою огрядність, нацупив мою брунатну капуцинську рясу, і ми вийшли в передпокій попідруки, з каптурами на самісінькому носі. Побачивши маршала двору Й.В. у цьому вбранні, слуги спершу взялися сміятись, а скінчили тим, що вклонилися. Я цього ніколи не забуду. Ми так реготали.
Лист від Фостера.
Прекрасна Розіна, графиня де Мірафіоре, дружина короля, кажуть, дужче, ніж будь-коли, прагне, щоб її проголосили королевою. Ось що було б чудово для Лардереї, якого я обожнюю! А ще який жарт із Марґерітою! Ця княгиня буде найвеличнішою, найулюбленішою, найоспіванішою з королев. Тож… я їй заздрю. Хотіла б я бути її улюбленицею. Ні…
Ах! Як я кохаю Лардереї, я засну і думатиму про нього.
Учора вранці Денгоф прийшов сказати мамі, що краще не їздити верхи з Альтамурою. Він навів довідки в самого синдика. Альтамура — біржовик, дуже шанований, але його не приймають у вищому товаристві.
— Тож, — каже граф, — краще не пускати її їздити верхи з ним, одразу скажуть, що він до неї залицяється; інша лишилася б непоміченою, але панна так помітна своєю красою, що на це зразу зважатимуть, маючи такий привід. Усі говорять їй компліменти, князь стільки всього каже.
Засну ж, мріючи про Лардереї, який захопив усі мої думки, якого я кохаю і який не приходить…
Коли ж ви прийдете, Біжу? Я вас кохаю.

Примітки

Сорренто славилося виробами з інкрустованого дерева; «портфель» тут — оздоблений футляр чи папка.
Торбинка-гаманець (фр. aumônière) — середньовічна оздобна торбинка для милостині; частина маскарадного костюма.