❦
Субота, 16 грудня 1876
Samedi 16 décembre 1876
Я прокидаюся в надзвичайному збудженні, ніби чогось чекаючи. Я беру Любімова приступом — він із тих, кого можна приголомшити.
Je me réveille dans une animation extraordinaire et comme attendant quelque chose. Je prends Lubimoff d’assaut, il est de ceux qu’on peut abasourdir.
Наша самотність на «Skating»1 доводить мене до сказу; були, щоправда, Красень-Денний і Марков, але ж це не вищий світ! Наприкінці я каталася, й то непогано, а оскільки сукня моя була, звісно, коротка, поглянути на мої ноги збіглися «з усіх країн світу». Молоді й старі.
Notre isolement au Skating me rend furieuse, il y a bien eu Belle-de-jour et Markoff, mais ce n’est pas le monde, cela ! J’ai patiné vers la fin et pas trop mal, et comme ma robe était nécessairement courte on vint voir mes pieds « de tous les pays du monde ». Jeunes et vieux.
Ноги мої й та частина, що нижче спини, і справді просто приголомшливі.
En effet mes pieds et mon derrière sont abracadabrants.
навскоси
На мене дивляться, і моє виняткове становище стає від того лише напруженішим.
en travers On me regarde et ma position exceptionnelle n’en devient que plus tendue.
Пані Анічкова опинилася з нами в кареті, і я знову змусила її повторити, що питала Говард.
Mme Anitchkoff se trouva en voiture avec nous, je lui fis de nouveau répéter ce qu’a demandé la Howard.
— І вона назвала Антонеллі?
- Et elle a nommé Antonelli ?
— Якого Антонеллі? Ні. Вона назвала іншого.
- Quel Antonelli ? Non. Elle a nommé l’autre.
— Кого?!
- Qui ?!
— Брускетті.
— Брускетті?!!!
— Брускетті?!!!
- Bruschetti.
- Bruschetti ?!!!
- Bruschetti ?!!!
О! Далебі. Мені від цього так весело, що я наважуюся піти на обід до Анічкових. Вони неохайні й їдять неохайно. Був ще брат Любімова, юнак двадцяти двох років, нагороджений у Сербії, пристойний2, але негарний. Пан Анічков зворушений моєю любʼязністю, я співала й розмовляла. Пан Анічков віднині мій, а дружина його в захваті; гадаю, раніше він мене не дуже любив. Я була щира, проста, граційна, навіжена — якою ніколи не буваю.
Oh ! en vérité. Cela me donne une si belle gaieté que j’ose affronter un dîner chez les Anitchkoff. Ils sont sales et ils mangent salement. Il y eut encore le frère de Lubimoff, jeune homme de vingt-deux ans, décoré en Serbie, comme il faut mais pas beau. M. Anitchkoff est touché de mon amabilité, j’ai chanté et causé. M. Anitchkoff est à moi désormais et sa femme en est ravie, je crois qu’il ne m’aimait pas trop, avant. J’étais franche, familière, gracieuse, folle, comme je ne suis jamais.
Схвалення такого чоловіка, як пан Анічков, мені лестить і робить честь.
L’approbation d’un homme comme M. Anitchkoff me flatte et m’honore.
Молодий Любімов очманілий, ми всі їдемо до нас, я й далі граю чарівницю з Пеліканом, який каже мені:
Le jeune Lubimoff est étourdi, nous allons tous chez nous, je continue l’enjôleuse avec Pelikan qui me dit :
— Раніше ви були зовсім не така, далебі, ви з кожним днем стаєте кращою. Навіть зі мною ви любʼязні й лагідні; за рік ви будете самою досконалістю.
- Avant vous n’étiez pas du tout comme ça, vraimment vous devenez de jour en jour mieux. Même avec moi vous êtes aimable et caressante; dans un an vous serez une perfection.
Я грала на фортепіано, і глухий Пелікан зачарований моєю грою.
J’ai joué du piano et Pelikan qui est sourd est enchanté de mon jeu.
Оскільки Любімов призначений для Діни, я не боюся бути аж надто чарівною, навпаки. Можливо, це зрештою схилить її до заміжжя.
Lubimoff étant pour Dina je ne crains pas d’être trop charmante, au contraire. Cela pourra peut-être la décider à se marier.
— Мадемуазель, — каже він мені, спускаючись сходами в домі пані Анічкової, — я дуже радий, що ви відʼїжджаєте.
- Mademoiselle, me dit-il en descendant l’escalier de Mme Anitchkoff, je suis bien heureux que vous partiez.
— Та невже?
- Bah ?
— Так.
- Oui.
— А чому ж?
- Et pourquoi ?
— Це таємниця.
- C’est un secret.
— Та годі вам.
- Allons donc.
— Справді.
- Vraiment.
— То скажіть.
- Dites-le.
— Ні, згодом.
- Non, plus tard.
А згодом увечері я голосно казала йому стерегтися мене, бо, удаючи закоханого, стаєш ним насправді. І він мені підігравав. Я була незрівнянна.
Et plus tard dans la soirée je lui disais tout haut de prendre garde à moi car, en ayant l’air amoureux on le devient en réalité. Et il me secondait. J’étais extraordinaire.
А коли всі пішли, мій збуджений настрій так упав, що я пішла до мами влаштувати сцену зі скаргами й погрозами.
Et lorsqu’ils furent tous partis mes esprits surexcités sont tombés si bas que je suis allée faire une scène de plaintes et de menaces chez maman.
Ще одна зима, і вічно те саме!!!
Encore un hiver, et toujours la même chose !!!
Я бачила у вітальні візитки монсеньйора де Фаллу, Россі, дружини посла, її кузини, Антонеллі, пані Суковкіної, графині де Рекюла!
Je vis au salon les cartes de Monseigneur de Falloux, Rossi, l’ambassadrice, sa cousine, Antonelli, Mme Soukovkine, la comtesse de Reculât !
Усе це було лише міражем.
Tout cela n’était qu’un mirage.
Рим зводить мене з розуму, і безумство — їхати туди, щоб жити погано, це б мене вбило; жити погано в Римі, о!!!
Rome m’affolle et c’est folie que d’y aller mal, cela me tuerait, vivre mal à Rome oh !!!
А я обожнюю Рим. Ніцца — бруд, Париж — загальнодоступна кавʼярня.
Et j’adore Rome. Nice est une saleté, Paris un café public.
Та Рим… там і столиця, і затишне пліткарське життя курортного містечка. Там немає, як у Парижі, безлічі світів. Або ти свій, або ні!
Mais Rome... on y trouve la capitale et la vie intime et cancanière d’une ville d’eaux. Il n’y a pas comme à Paris trente-six mondes. On est ou on n’est pas !
Але я проклята!
Mais je suis maudite !
Не знаю, куди податися, не знаю, що робити, божеволію.
Je ne sais où aller, je ne sais que faire, je deviens folle.
Примітки
«Skating» (англ.) — роликова ковзанка, модний світський заклад в Європі 1870-х. ↩
В оригіналі французькою: «comme il faut». ↩