Субота, 16 грудня 1876

Наша самотність на Skating доводить мене до сказу; були, щоправда, Красень-Денний і Марков, але ж це не вищий світ! Наприкінці я каталася, й то непогано, а оскільки сукня моя була, звісно, коротка, поглянути на мої ноги збіглися «з усіх країн світу». Молоді й старі. Ноги мої й та частина, що нижче спини, і справді просто приголомшливі. [Навскоси: На мене дивляться, і моє виняткове становище стає від того лише напруженішим.]
Пані Анічкова опинилася з нами в кареті, і я знову змусила її повторити, що питала Говард.
— І вона назвала Антонеллі?
— Якого Антонеллі? Ні. Вона назвала іншого.
— Кого?!
— Брускетті.
— Брускетті?!!! О! Далебі. Це сповнює мене такими веселощами, що я наважуюся піти на обід до Анічкових. Вони неохайні й їдять неохайно. Був ще брат Любімова, юнак двадцяти двох років, нагороджений у Сербії, comme il faut, але негарний. Пан Анічков зворушений моєю люб'язністю, я співала й розмовляла. Пан Анічков віднині мій, а дружина його в захваті; гадаю, раніше він мене не дуже любив. Я була щира, проста, граційна, навіжена, як ніколи. Схвалення такого чоловіка, як пан Анічков, мені лестить і робить честь.
Молодий Любімов очманілий, ми всі їдемо до нас, я й далі граю чарівницю з Пеліканом, який каже мені:
— Раніше ви були зовсім не така, далебі, ви день у день стаєте кращою. Навіть зі мною ви люб'язні й лагідні; за рік ви будете самою досконалістю. Я грала на фортепіано, і глухий Пелікан зачарований моєю грою. Оскільки Любімов призначений для Діни, я не боюся бути аж надто чарівною, навпаки. Можливо, це зрештою схилить її до заміжжя.
— Мадемуазель, — каже він мені, спускаючись сходами в домі пані Анічкової, — я дуже радий, що ви від'їжджаєте.
— Та невже?
— Так.
— А чому ж?
— Це таємниця.
— Та годі вам.
— Справді.
— То скажіть.
— Ні, згодом. А згодом увечері я голосно казала йому стерегтися мене, бо, удаючи закоханого, стаєш ним насправді. І він мені підігравав. Я була незрівнянна.
А коли всі пішли, мій збуджений дух упав так низько, що я пішла до мами влаштувати сцену скарг і погроз. Ще одна зима, і вічно те саме II! Я бачила у вітальні візитки монсеньйора де Фаллу, Россі, дружини посла, її кузини, Антонеллі, пані Суковкіної, графині де Рекюла! Усе це було лише міражем. Рим зводить мене з розуму, і безумство — їхати туди, щоб жити погано, це б мене вбило; жити погано в Римі, о!!! А я обожнюю Рим. Ніцца — бруд, Париж — загальнодоступна кав'ярня. Та Рим… там і столиця, і затишне пліткарське життя курортного містечка. Там немає, як у Парижі, безлічі світів. Або ти свій, або ні! Але я проклята! Не знаю, куди податися, не знаю, що робити, божеволію.

Примітки

В оригіналі англійською: «Skating» — роликовий каток, модний світський заклад в Європі 1870-х.
Фр. comme il faut — «як належить», пристойний, бездоганний у манерах.