Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

# Четвер, 14 грудня 1876

## Четвер, 14 грудня 1876

## Jeudi 14 décembre 1876

Як я могла бодай на мить засумніватися в запопадливості Говардів, Бутовських та інших — розносити й обсмоктувати всі ці образливі поголоски! Праведний Боже! У Ніццу з'їжджаються люди з усіх країн, і де б я не з'явилася, знайдеться бодай одна добра душа, щоб розпатякати! Хочу писати, але думки так юрмляться в голові, що я тільки й можу, що сховати обличчя в долонях і ревіти, мов поранена хижачка. Боже мій, почуй мене, я благаю Тебе, щоб Ти послав мені смерть, усією душею благаю! Валіцький приносить газету, що надрукувала заповіт кардинала Антонеллі. [Чотирнадцять рядків закреслено]

Comment ai-je pu un instant douter de l'empressement des Howard, des Boutowsky et d'autres encore, à répandre et à commenter tous ces bruits injurieux ! Juste Dieu ! Nice est fréquentée par des gens de tous pays, partout où je me montrerai il se trouvera au moins une bonne âme pour raconter ! Je veux écrire, mais les pensées se pressent tellement dans ma tête que je ne puis que me cacher le visage dans mes mains et rugir comme une bête fauve blessée. Mon Dieu, écoutez-moi, je Vous supplie de me faire mourir, de toute mon âme, je vous supplie ! Walitsky apporte le journal qui a publié le testament du cardinal Antonelli. [Quatorze lignes cancellées]

Я встала о дев'ятій. Бруссе на сніданку, тож я не сходжу вниз. Я не можу більше бачити цього чоловіка. Мені приносять їжу, та я викидаю все за вікно й, скрутившись у кріслі, сиджу там до п'ятої вечора, не взявши й ріски в рот.

Je suis levée depuis neuf heures. Broussais est à déjeuner aussi je ne descends pas. Je ne peux plus voir cet homme. On m'apporte à manger mais je jette tout par la fenêtre et me blottissant dans un fauteuil y reste jusqu'à cinq heures du soir sans rien prendre.

У вітальні повно гостей — а саме пан і пані де Баллор, Жанна, їхня донька, Барнола, Біховець і Любімов, що приїхав поглянути, чи не кращої думки тепер Діна про його принади, ніж рік тому. Гадаю, він приїхав даремно. Та ось, змалюю вам трьома словами вдачу, непослідовність, брак такту й наївність мами. Пані Анічкова забрала собі в голову одружити Діну з Любімовим. Діна не хоче. — Бідолашний хлопець, — каже мама, — з ним повелися нечемно. І пише пані Анічковій листа, в якому є така фраза: «Передавайте вітання панові Любімову й скажіть йому, що ми будемо в захваті бачити його в Ніцці». І присягаюся вам, що вона написала це без жодної задньої думки. Любімов тут. Діна не хоче.

Comme il y a du monde au salon notamment M. et Mme de Ballore, Jeanne leur fille, Barnola, Bihovetz et Lubimoff qui vient voir si Dina n'a pas meilleure opinion de ses séductions qu'il y a un an. Je crois qu'il est venu pour rien. Mais, tenez, je vous peindrai de trois mots le caractère, l'inconséquence, le manque de savoir-vivre et l'innocence de maman. Mme Anitchkoff s'était mis en tête de marier Dina à Lubimoff. Dina n'en veut pas. - Ce pauvre garçon, fait maman, on a été impoli avec lui. Et elle écrit à Mme Anitckhoff une lettre dans laquelle se trouve cette phrase: "Saluez M. Lubimoff et dites-lui que nous serons enchantés de le voir venir à Nice". Et je vous jure qu'elle l'a écrit sans aucune arrière-pensée. Lubimoff est ici. Dina n'en veut pas.

Коли де Баллори й Жанна пішли, я сказала Рікардо, що розлючена, і, оскільки маю його за друга, повторила йому слово в слово фразу Бруссе. — Хіба ж це не підло, добродію? — Хіба ж не обурливо. Якби бодай тінь правди в цьому була. Але ж це ница брехня, ви це добре знаєте, я ж вам усе розповіла. А тепер мені здається, ніби кожен це повторює! — Що таке, що таке? — запитав Біховець. Трохи поманіжившись для годиться, я розповідаю. Мама й тітка починають сміятися з мого дитинства. А я, користаючись із цього дитинства, далі обурююся. — Подумайте лишень, я виходила й казала собі, що про мене кажуть: ось та, що відмовила тому. А тепер мені здається, ніби кожен на мене показує й каже: ось, дивіться, це та, якій той відмовив. Усі сміються. Метод мій правильний — треба самій провокувати плітки.

Quand les de Ballore et Jeanne, furent partis je dis à Ricardo que j'étais furieuse et, comme je le traite en ami je lui répète mot pour mot la phrase de Broussais. - N'est-ce pas ignoble, Monsieur ? - N'est-ce pas révoltant. Si au moins il y avait là-dedans l'ombre de la vérité. Mais un infâme mensonge, vous le savez bien vous, je vous ai raconté tout cela. Et à présent il me semble que chacun le dit ! - Qu'y a-t-il, qu'y-a-t-il ? demanda Bihovetz. Après un peu de façons pour la forme je raconte. Maman et ma tante se mettent à rire de mon enfantillage. Et profitant de cet enfantillage je m'indigne toujours. - Pensez-donc, je sortais et je me disais qu'on se dit: tenez voici celle qui a refusé l'autre. Et à présent il me semble que chacun me montre et dit: vous voyez, c'est elle que l'autre a refusée. On rit. Ma méthode est la bonne, il faut provoquer les cancans.

Біховець розповідає про вечір у графині Пшиздецької, по обіді приходять Пелікан і Бруссе. Говорять про Рим, про папу, про клерикалізм, про товариство Ніцци й Рима — і мені робиться зле. Елен Горпінченко пише мені й просить навідати їх. Я побоююся капості й перепрошую, посилаючись на гарячку, що насправді існує.

Bihovetz raconte la soirée de la comtesse Pchizdetska, après dîner viennent Pelikan et Broussais. On parle de Rome, du pape, du cléricalisme, du monde de Nice et de Rome et je me trouve mal. Hélène Gorpintchenko m'écrit et me prie de venir les voir. Je crains une niche et m'excuse en alléguant une fièvre qui existe réellement.

## П'ятниця, 15 грудня 1876

## Vendredi 15 décembre 1876

Сорока досі мені кланяється. Як йому стає сміливості після всіх тих листів?.. Бідолахо, ти не вгадуєш майбутнього й не чуєш, що душа Туркана, того, кого вчора стратили за вбивство, відлетіла в пекло і… що вона тобі напише. Що там не кажи, а мною дуже захоплюються. Пані Анічкова відрекомендувала мене пані Смельській, дружині ревізора консульств і людині, зобов'язаній панові Анічкову, до того ж вона кузина княгині Суворової й приятелька пані Тютчевої. Я завзялася бути чарівною.

Soroka me salue toujours. Comment en a-t-il le courage après toutes ces lettres ?... Malheureux, tu ne devines pas l'avenir et tu ne sens pas que l'âme de Turcan, celui qu'on a exécuté hier pour cause d'assassinat, est allée aux enfers et... qu'elle t'écrira. Il n'y a pas à dire je suis fort admirée. Mme Anitchkoff me présenta à Mme Smelsky, femme du réviseur des consulats, et obligé de M. Anitchkoff, en outre c'est une cousine de la princesse Souvoroff et l'amie de Mme Tutcheff. J'ai tenu à être charmante.

Панна Говард зустрічає пані Анічкову в церкві й каже їй тоном, у якому прозирає найніжніше співчуття: — Як же це, Марі поїхала до Росії сама зі своєю покоївкою? — Та що ви, де ж пак, вона поїхала туди з тіткою, а потім із батьком. — Мені казали, — провадила дівчина ще проникливіше, — що вона була заручена, і наречений їй відмовив. — А я, — відповіла пані Анічкова, — завжди чула, що це вона відмовляла тим, хто просив її руки. Негарно, скажете ви, переказувати таке. Як коли, відповім я вам. Справжній друг має бути другим тобою. Та й щирість, відданість і любов цієї жінки поза всяким сумнівом.

Mlle Howard rencontre Mme Anitchkoff à l'église et lui dit d'un ton où perce le plus tendre intérêt : - Comment, Marie est allée seule avec sa femme de chambre en Russie ? - Non, quelle idée, elle y est allée avec sa tante puis son père. - On m'a dit, continua la jeune fille d'un air plus pénétré, qu'elle était fiancée et que son promis l'a refusée. - Et moi, répondit Mme Anitchkoff, j'ai toujours entendu dire que c'est elle qui a refusé ceux qui l'ont demandée en mariage. C'est mal, direz-vous, de rapporter. Ça dépend, vous répondrai-je. Le vrai ami doit tenir lieu de second vous-même. D'ailleurs la sincérité, le dévouement et l'amour de cette femme sont hors de doute.

Любімов милий хлопчина, я опікуюся ним, як Діна опікувалася моїми мучениками. Ні, справді, він дуже славний і стане моїм великим другом. Слова Говард мене обурюють, я голосно негодую, виголошую дикі сентенції, кричу, що напишу листа цій вертихвістці. Зрештою посилаю по Бруссе, який завтра снідатиме в Говардів. Поки я кипіла, а мене силкувалися заспокоїти, Бруссе притиснув обличчя до шибки, усі собаки загавкали, а всі чоловіки заволали. Я скрикнула — й то справді з радості.

Lubimoff est un gentil garçon, je le protège comme Dina protégeait mes martyrs. Non, vrai il est très bien et il sera mon grand ami. Les paroles de Howard me révoltent, je m'indigne tout haut, émets des maximes sauvages, crie que j'écrirai une lettre à cette drôlesse. Enfin j'envoie chercher Broussais qui déjeunera demain chez les Howard. Pendant que je bouillais et qu'on tâchait de me calmer Broussais colla son visage contre une vitre, tous les chiens se mirent à aboyer et tous les hommes à crier. Je poussai un vrai cri de joie.