Середа, 13 грудня 1876

Я дихаю вільніше й іду пройтися пішки з тіткою, Діною та Біховцем. Інші танцюють у Середземноморському клубі, тимчасом як я терплю обід, який ви зараз побачите. Бруссе, через те що живе разом із глухим Пеліканом, кричить на все горло. Я мовчу й думаю, що мені вісімнадцять, а інші танцюють десь там.
Бруссе мене просто обожнює, і цей грубіян закидає мене похвалами у вигляді дружніх порад. Зайшла мова про консула.
— Він нікчема, — кажу я, — і, як хоче почути, я скажу йому це у вічі.
— Вона має рацію, — каже Бруссе, — а проте його треба пожаліти, що ж він має робити, у нього діти… та все ж його обов'язком було б захищати всіх росіян, я йому це сказав і навіть назвав негідником, а він не наважився мені відповісти. Кинувши цю надзвичайно делікатну фразу, він знову заговорив про мене, про мою долю, про моє заміжжя.
— Я вже сказала вам, добродію, що не хочу виходити заміж. Поговорімо про жаб під мікроскопом, як уранці.
— Е, ось вона, юна натура, юна пташка, гляньте-но! А мені казали, що вона була закохана в того… небожа не знаю вже кого, кардинала Антонеллі, і навіть була його нареченою, усе вже було влаштовано, та він виявився легковажним і поїхав.
Полишаю вам судити, яке це справило враження.
— Це брехня, — кажу я спокійним голосом, але дуже бліда. Мама, тітка й Діна не знали, як на мене дивитися й що я зроблю. Від тієї миті я ніби вкрилася кригою; я просиділа до кінця обіду й пішла геть, холодна й мовчазна. Зойкнути на весь голос, упасти на підлогу й виплакати всі сльози було б найвищим полегшенням, надто якби я потім ще влаштувала сцену у своїх. Та, як і вчора, я стрималася, очі мої сухі, я майже не нарікаю, але помешкання моє відлюдне, й ніхто мене не чує.
Боже мій, навчи мене, що я маю робити? Я все припускала, казала собі, що про це говоритимуть, та між тим, щоб розповідати про щось, і тим, щоб побачити це наяву, — ціла прірва. Силкуючись уявити, що про мене кажуть, я звикла до цього й мовчки з цим погоджувалася, та почути це на власні вуха! Ти, Боже мій, що бачиш мою душу, Ти один розумієш усю глибину моєї рани й увесь жах мого приниження.