# Субота, 26 листопада 1876

Субота, 26 листопада 1876

викреслено[Чотири рядки закреслено]
Мама така хвора, що про те, щоб везти її до Версаля, годі й думати. Пан і пані де Мертенс заїхали по нас. Я була вбрана в біле, як завжди, але на мені був чорний оксамитовий капелюшок, що дивовижно золотив моє світле волосся. Ішов дощ. Ми вже були у вагоні, коли зʼявився якийсь добродій з орденами, ще молодий, один із тих справжнісіньких французів, напівнегідник-напівпан, любʼязний на вигляд і черствий насправді, добрий до всіх, грубий і злий у душі. Марнославний і заздрісний, дотепний і дурний.
— Дозвольте, люба крихітко, — сказала баронеса, — відрекомендувати вам пана Жанвʼє де Ла Мотта, очільника своєї партії, а отже, вашого друга.
Я вклонилася, поки навколо мене знайомили інших.
— Чи є місце? — раптом озвався різкий голос знадвору.
— А! це мій син, — сказав пан Жанвʼє де Ла Мотт, — так, місце є, залазь.
Сина відрекомендували, як і батька, на якого він страшенно схожий. Молодий чоловік, зроблений з молока, крові й чорнила. Вуса й еспаньйолка. Двадцять сім чи двадцять вісім років, як казали.
Пан де Ла Мотт-батько переводив погляд з мене на Діну, не знаючи, котра з нас вона. Я нічого не зробила, щоб йому підказати, бо обидва вони мені від першого погляду не сподобалися. Молодий депутат заходився говорити зі мною про політику.
— Те саме мені казав учора пан де Кассаньяк, — мовила я у відповідь на одну фразу.
— Ви бачили Поля де Кассаньяка, панно?
— Так, добродію.
— І... де ж це?
— У нас (кажу «у нас» для баронеси, яка мала не знати про сніданок).
— У вас! Батьку, Поль де Кассаньяк мав честь учора бути відрекомендованим панні! — це було сказано мало не криком, і він наче питав: Навіщо ви мене сюди вплутали, раз Поль де Кассаньяк...
— О ні, — сказала я холодно, — не вчора, а чотири місяці тому.
Цей потяг із депутатами нагадав мені потяги на стрільбу по голубах у Монако, тільки замість рушниць у них портфелі. Панове де Ла Мотти посадили нас у першому ряду праворуч, над бонапартистами, так що ми опинилися якраз навпроти республіканських лав. Зала, чи принаймні крісло голови й трибуна, знову нагадали мені стрільбу по голубах, тільки пан Греві замість того, щоб тримати мотузку від кліток, орудував дзвіночком, що не завадило лівиці кілька разів перебити чудову промову охоронця печаток пана Дюфора. Це порядна людина, і він мужньо й вправно боровся проти ницостей республіканських собак.
Обговорювали бюджет у справах культів.
Уважно слухаючи й пригадуючи прочитане в газетах, я одразу зорієнтувалася. Пан де Ла Мотт-батько двічі приходив до нас і показував нам усіх знаменитостей у залі.
Якщо є на світі обличчя гидке й відразливе, то це Ґамбетта. Славетний фат, знаменитий бакалійник, не промовив ні слова, і жоден жест не зрадив його думки; він заплющував очі й наче казав: чиніть собі.
Якби мені не пояснили, де які боки, я б упізнала їх і сама. Ліворуч — зграя лютих собак, найбрудніших і найгірше вихованих у світі, які кричать, виють, гавкають. Одні обхоплювали руками коліна й наче казали: О! я вже не можу! Інші затуляли обличчя, мовби промовляючи: Ох-ох-ох. Ще інші робили незбагненні жести, які, можливо, означали: ну й жарт, га?
Лівий центр, як і правий, мішаний. Правиця починається з чоловіків вродливих, добре збудованих, гарно вдягнених, із величним виглядом і вишуканими манерами; ці — за Бога й короля; на крайній правиці сідають чоловіки майже такі самі достойні, як перші: Мої. Усі ці партії доводять мене до розпачу!
Не обманюйтеся: це справжні оглядини перед шлюбом. А цинізм Батька... мене жахнув. Він нахилявся до вуха пані де Мертенс і говорив їй купу всього, наче мене там не було, і між іншим:
— Моєму синові вона дуже до вподоби, цього я певен; тільки треба б знати, що вона думає про нього.
Кров кинулася мені в обличчя, і я хотіла обернутися й зміряти його поглядом, щоб він зрозумів, що я думаю.
Замість цього я роздивлялася через лорнет графа де Мона, вродливого й симпатичного легітиміста, людину глибоко релігійну й чесну. Засідання, зрештою, було дуже спокійне.
Дощ усе йшов, і замість того, щоб шукати фіакр, ми сіли в омнібус.
Повернення було таке саме обурливе, як і дивне.
Син, затриманий поважними справами, лишив нам Батька, який повівся так, як я ще ніколи не бачила. Він говорив про талії, про литки, про ступні, він узяв у руку мою ступню, а так само й ступні Діни та баронеси.
— Бʼюся об заклад, що ви дивовижно збудовані, — сказав він.
— О! добродію, ви, як мені здається, заходите трохи задалеко, — сказала я зі сміхом, щоб не довелося влаштовувати скандал.
Тоді стало гірше: стара навіжена й старий дурень заговорили про мою статуру, про мою кров, про мою плоть... мов про кобилу для кінного заводу.
Ці собаки гадають, що Кассаньяк мені до вподоби, і необачно його паплюжать.
Кассаньяк не бреше: учора він не пішов до Палати й сьогодні ввечері справді поїхав.
Підсумок цього засідання для мене... так, Рим, який я обожнюю дедалі дужче... поступається місцем нечистому, продажному, матеріальному місту. Прекрасне видіння... я покараю себе Парижем.
Я знайшла фотографію кардинала замолоду, і... схожість із Пʼєтро така разюча, що... це мене дуже втішило... Чи справді я його кохала?
Я повернулася обурена, проклинаючи де Ла Моттів і всіх французів... окрім Поля... де Кассаньяка, але ж він креол, і ґасконець.
Мамі він видався чарівним, і ми про нього базікали до ночі.

Примітки

Жюль Греві (1807—1891) — республіканський політик, голова Палати депутатів. ↩
Жюль Дюфор (1798—1881) — охоронець печаток (фр. garde des Sceaux), який виступав на захист бюджету у справах культів. ↩
Леон Ґамбетта (1838—1882) — республіканський лідер, один із засновників Третьої республіки. ↩