# П'ятниця, 25 листопада 1876

Пʼятниця, 25 листопада 1876

До вечора все йшло сяк-так, але раптом зайшла дуже серйозна, дуже стримана, дуже чесна розмова про моє майбутнє. Мама висловилася цілком пристойно й доречно. Ось коли треба було бачити батька! Він опускав очі, він сичав лицемірні фрази, а щодо відповіді... аж ніяк.
Є один малоросійський діалог, який характеризує цю націю і водночас може дати уявлення про батькову манеру.
Двоє селян:
1-й — Ішли ми разом великим шляхом.
2-й — Так, ішли.
1-й — Знайшли ми кожуха?
2-й — Знайшли.
1-й — Я тобі його віддав?
2-й — Ти мені його віддав?
1-й — Ти його взяв?
2-й — Узяв.
1-й — Де ж він?
2-й — Що?
1-й — Кожух!
2-й — Який кожух?
1-й — Та ми ж ішли великим шляхом?
2-й — Так.
1-й — Знайшли ми кожуха.
2-й — Знайшли.
1-й — Я тобі його віддав?
2-й — Ти мені його віддав.
1-й — А ти його взяв?
2-й — Узяв.
1-й — То де ж він?
2-й — Що?
1-й — Кожух!
2-й — Який кожух?
І так далі до нескінченності, тільки тема була для мене аж ніяк не весела, тож я задихалася, і щось підступало мені до горла, завдаючи страшного болю, надто через те, що я не дозволяла собі плакати.
Я попросилася повернутися з Діною, лишивши маму та її чоловіка в російському ресторані.
[Два рядки закреслено]
Цілу годину я просиділа непорушно, зі стиснутими губами й здавленими грудьми, не знаючи ні що думаю, ні що діється довкола.
Тоді батько прийшов цілувати мені волосся, руки, обличчя з лицемірними й боягузливими наріканнями.
— Того дня, коли тобі справді знадобиться допомога чи захист, скажи лиш слово, і я простягну тобі руку.
Я зібрала останні сили й, напруживши горло, сказала:
— Цей день настав, де ж ваша рука?
— Зараз тобі ще не треба, — поспішив він відповісти.
— Ні, треба.
— Ні, ні.
І заговорив про інше.
— Невже ви, добродію, гадаєте, що настане день, коли мені знадобляться гроші? О! який же ви зухвалий! Того дня я зроблюся співачкою або вчителькою фортепіано, але у вас не проситиму нічого!
Він не образився, йому досить було бачити мене такою нещасною, що я вже не мала сил.
— Я мщуся! — сказав він мамі.
О, боягуз.
навскоси
Вбачаючи в його поведінці помсту, я його ушляхетнюю, я його виправдовую. Він не мстився. Ні. Він був ниций і злий, як завжди.
У мене вистачило сил лише роздягтися й лягти. Ще не було й девʼятої.
Наступного дня я прокинулася дуже рано й знову заходилася думати про вчорашнє. Памʼятаю, що була в чудового вишивальника й рисувальника на імʼя Дюшо. Я ходила туди з пані де Мертенс, яка зробила мені дивну пропозицію. Не більше й не менше — пропозицію шлюбу.
Пан Жанвʼє де Ла Мотт, колишній префект і депутат-бонапартист, хоче одружити свого двадцятисемирічного сина, мера свого департаменту, члена генеральної ради та депутата, як і його батько. Цей пан Лютий, ні, Жанвʼє хоче посагу й розуму, який створив би йому політичний салон.
Стосовно мене це видалося химерним, і я відповіла, що не маю ані найменшого бажання виходити заміж; баронеса наполягала на принадах обох панів де Ла Моттів.
— У всякому разі, — сказала вона, — запевняю вас, вам слід було б з ними познайомитися.
— Познайомитися? Та залюбки.
— Це друзі Кассаньяка, затяті бонапартисти, а ви ж, що любите «змови», політику...
Стара навіжена.
За вчорашнє горе й приниження мене цього ранку винагородили. Мама розбудила мене й дала записку від Музе: та запрошує на сьогоднішній сніданок і до свого запрошення додала записку від Кассаньяка.
Ця люба й чудова жінка!
Пан мій батько, який хотів виїхати вночі, нічого такого не зробив, отримавши запрошення (учора, в четвер); навпаки, він надягнув сюртук зі стрічками своїх орденів у петлиці і з гідною подиву покірністю вирушив на пʼятий поверх на рю Сент-Оноре, 420. Він повернеться до Парижа, і Кассаньяк візьме його з собою. Він, який чинить нам лише зло, дістане це знайомство завдяки мені!!
Зрештою, що ж тут удієш?
На сходах ми зустрічаємо вірного Блана... чому вірного? Не знаю, але цей епітет йому личить. Вірний Блан зняв із мене шубу й капелюшок, і ми ввійшли разом.
Мій любий Кассаньяк уже був там і заповнював собою половину вітальні.
Але він мене бентежить... і від цього я, гадаю, стаю стриманішою, благопристойнішою.
Відбулося знайомство. Батько повівся, як порядна людина, теж мені заслуга! По-перше, він дорожить Кассаньяком, а по-друге, його боїться. Кассаньяк... я його обожнюю.
Нам подали сніданок, на який я аж ніяк не сподівалася, тобто розкішний. Я сиділа між Кассаньяком і Бланом, і саме з останнім переважно розмовляла, хоч і прагнула завести розмову з другим. Але другий такий поважний, що я мушу прибирати вигляду Вірджинії, аби не видатися зухвалою.
Він знає, що мама була в Парижі два місяці тому.
І коли мова зайшла про фотографії:
— Я приготував одну для вас, — сказав мені Кассаньяк, — але, — додав він, — я дозволю собі подарувати її панні лише після того, як попрошу дозволу в її матінки.
— Боже, який Кассаньяк благопристойний! — сказав Блан своїм глузливим тоном.
— Вас це, здається, дивує, — сказала я.
Оскільки я їла самий лише виноград, він безперестанку накладав мені його на тарілку. Я перекинула свою карафку, та перекинула келих помару, який, падаючи, потягнув за собою чарку сиракузького вина й ще одну порожню чарку. Усе це на прибор Кассаньяка.
— Це на щастя, добродію, і то потрійне.
— Мені й так у всьому щастить, і більшого мені не треба.
Ви тільки гляньте на цього самозакоханого франта.
Підводячись із-за столу, він зачепив лампу й купу інших речей на каміні, Музе на мить стривожилася, але велетенський депутат простягнув руку й охопив усе, що збиралося впасти... Ах! якби так само було і з Імперією.
Він запропонував дістати квитки до Палати.
— Як же це, — сказав він, — я до ваших послуг, а ви мені нічого не сказали!
— Я терпіти не можу просити.
— Це єдиний спосіб щось дістати.
— Блане! телеграфуйте моєму батькові, що мені конче потрібні чотири місця на завтрашнє засідання, конче потрібні.
Я сіла під сонячним променем, який золотив мене всю. Кассаньяк завтра ввечері їде полювати на вепра до Баварії. Він, певно, бреше, і їде він зовсім не до Баварії.
Я взяла його листа й пішла до Алексіса з мамою та Діною.
Алексіс узяв його, понюхав, сказав мені, що він учорашній і що особа, яка його написала, бачила мене сьогодні вранці й завтра вирушає в подорож.
Що ж до Пʼєтро — це щось надзвичайне. Спершу він сказав мені, що не бачить цієї особи і що вона, мабуть, мертва.
Це сповнило мене радості.
— Справді, мертва?
— Заждіть.
Він знову взявся за свої штуки й сказав мені, що нарешті бачить його, але далеко від Італії, звідки прийшов цей лист. Цей лист написано давно, відтоді в житті цієї особи стався великий переворот, смерть у його родині; розірвані стосунки зі мною.
— Нарешті я його бачу. Це молодий чоловік, військовий... він далеко, він військовий... він мандрує... і не залізницею, о ні! верхи, так, верхи, він оточений чужими людьми, жінок немає, це на Сході.
Це схоже на Сербію... Рушаючи в Сербію... Цей галантний юнак Прагне віддати життя На покару лиходія. Отож одного дня він вирушає, Побожний, мов паламар, Прикмети неба помічає, Бере свій легкий тягар. Пару підштаників, Латані шкарпетки, Дуже старі штани Й дві зношені хустинки. Кінь під ним спотикається, Він геть захекався, Жилет його з плюшу, А ніс... замерз, посолився.
Уф. Алексіс твердить, що він страшенно нещасний.
Батько поїхав! Уперше за чотири місяці я вільно дихаю!
— У вас є все, щоб бути цілком щасливою фізично. Але душа ваша страждає, і ви нещасні. О! яка нервова система, це жахливо. Ви надто жвава, ви хочете жити надто швидко. У вас (аж надто правда) надмірна потреба прихильності, і... вам її бракує. Ви надзвичайно вразлива щодо... надто щодо прихильності, і немає нічого легшого, ніж вас зачепити. Ваша натура потребує... щоб вас любили, а вас люблять недостатньо, або ви собі це так уявляєте. — Алексіс.
Ах! яка шкода, що Поль і Вір... ні, Поль де Кассаньяк завтра їде.
Цей чудовий креол мав стурбований вигляд, і Алексіс мені про це сказав. Як він міг це знати? Га?
Він їде завтра, до того ж сказав, що сьогодні до Палати не піде... Побачимо...
Він такий кумедний.
— Шкода, що ми не побачимо вас у Версалі, — сказала йому мама.
— Та що з того?
— А те, що нам було б приємно вас зустріти.
— Та що вам із того може бути?
— Ну ж бо, пане де Кассаньяк, — сказала я, — невже ви не хочете, щоб вам говорили любʼязності?
— Бо я в них не вірю.
Він такий високий... такий широкий, такий гладкий, такий смаглявий.
Щойно він зачинив за собою двері, як знявся цілий хор похвал, і він тут-таки вихором повернувся по свої рукавички. Це було жахливо; на щастя, я нічого не сказала.

Примітки

«Малоросійський» (фр. petit-russien) — імперський термін XIX століття на позначення українського. ↩
Дошкульний жарт Марі: прізвище Жанвʼє означає французькою «січень» (janvier), тож вона «схибнулася» на наступний місяць і назвала його паном Лютим. ↩
Блан — політичний знайомий за столом Музе; сніданок на рю Сент-Оноре, 420, пʼятий поверх. ↩
Фр. fat — пихатий, самозакоханий (французьке слово 1870-х); не «гладкий» у фізичному сенсі. ↩
Алексіс — славетний паризький сомнамбула (ясновидець), до якого зверталися модні парижани. Він проводив психометричні читання за допомогою предметів. ↩
Кассаньяк походив із Гасконі (південний захід Франції), з родини, що мала коріння в колоніальному світі; Марі називає його «креолом» — терміном, який часом вільно вживали щодо людей південного або змішаного походження. ↩