Понеділок, 20 листопада 1876

Ми обійшли всіх своїх кравців, мали приємність бачити Жоржа за обідом, а тоді пішли дивитися «Поля і Вірджинію», нову оперу В. Массе, про яку говорять якнайкраще.
навскоси
І, звісно, слухаючи «Поля і Вірджинію», я думала про Кассаньяка. Я хотіла б, щоб він сидів поруч, аби зустріти його погляд у найпрекрасніші хвилини музики, але оскільки це були думки... любовні, я нічого про це не сказала й думала про інше, бо Антонеллі знеохотив мене до кохання.
Паризькі ложі — це знаряддя тортур; нас було четверо в ложі першого ярусу за сто пʼятдесят франків, і ми не могли поворухнутися.
Перерва на годину чи дві між обідом і театром, простора й зручна ложа, елегантна й вигідна сукня — ось за яких умов можна розуміти й любити музику.
Я була в умовах якраз протилежних, що, втім, не завадило мені слухати на всі вуха Енґаллі-росіянку й дивитися на всі очі на Капуля, улюбленця дам. Певний загального захвату, блаженний артист робив випади, мов у фехтувальній залі, видобуваючи пронизливі ноти.
Ні, жарти вбік, Капуль так добре зрозумів свою роль, що вже не віриться, ніби бачиш актора... він забуває сам себе й стає чудовим... словом, він нагадав мені запевнення і... поцілунки... римлянина, отакої!.. уже друга година ночі...
Мама, забувши про все, аби думати лише про моє благо, довго говорила з батьком. Але добродій відповідав жартами або ж фразами обурливого боягузтва. Зрештою він сказав, що цілком розуміє цей крок, що навіть мамині вороги не вбачали б у цьому нічого, крім цілком природного, і що він знає: годиться, аби його донька, дійшовши певного віку, мала батька за супровідника. Тож він обіцяє приїхати до Рима, як ми пропонуємо.
Якби ж я могла йому [в це] повірити...
Забуваю сказати, що я бачила пані де Дайєнс, яка прийшла провідати мене в ліжку... а потім що ще?... Нічого.

Примітки

«Поль і Вірджинія» (1876) Віктора Массе — за уславленим романом Бернардена де Сен-Пʼєра (1788). ↩
Енґаллі-росіянка — Сперанца Енґаллі, російська мецо-сопрано, що співала Меалу в першій постановці опери Віктора Массе «Поль і Віргінія» (Театр-Лірик, Париж, 15 листопада 1876 року); Поля в ній співав Віктор Капуль. ↩
Віктор Капуль (1839—1924) — уславлений французький тенор, відомий своєю романтичною сценічною присутністю та впливом на жіночу публіку. ↩