Вівторок, 21 листопада 1876

Учорашні чарівні мелодії вдарили мені в голову й набули там певної форми... Я мрію... О ні, не про брудного Антонеллі, а про створіння, яке взяло в мене перші поцілунки і яке через це невідворотно пов'язане з усіма моїми думками... аж до нового... когось...
Знаєте, що Валіцький розповів мамі. Антонеллі звіряв йому свої таємниці, і ось... знаєте... він проводив усі свої ночі з повіями! Виходячи від мене!!!
Поки Кароліна мене вбирала, вона говорила про вродливого Капуля, який зовсім не вродливий. Я заїхала до Ребу, де й далі бавилася, як і в Кароліни... і нарешті повернулася, валячись із ніг від утоми... і від того, що була зневірена й нещасна, я насміялася з Капуля й прилягла на мамине ліжко, щоб про це побазікати й заявити, що скаженію через те, що я не світська дама.
— Бо я хочу Капуля... О! лише у своїй вітальні.
Райс приходила мене провідати.
[Викреслені слова]
Я взяла батькову візитну картку й, написавши навскоси кілька слів, надіслала її Кассаньякові.
— «Я повертаюся з Росії й хотіла б мати приємність відрекомендувати вас своїй матері».
підпис: Марі Башкирцева
Та годі про все це! Я хочу, я хочу, чуєте, я хочу когось кохати. Я хочу нарешті знати, що це таке — те Кохання, через яке людський рід робить і не робить стільки всього.
Хочете віршів? ось:
Я ще не знала кохання, Та палаю від жадання Якнайшвидше осягнути, Чим любов нам має бути. Хочу врешті я збагнути Цю велику таємницю, Через яку рід людський Стільки чинить — і не чинить.
Ну, як по правді, річ не в тім, що це я... я завжди справедлива, але як по щирості — ось вірші доволі... кепські.
Але я справді не жартую, коли кажу, що хочу кохати... і мені здається, що скоро покохаю...
Навіщо? Байдуже! Мені прикро без упину чути, як говорять і співають про кохання, і розуміти в цьому не більше, ніж якби говорили чи співали голландською! Днями я хвалилася Паші, що можу говорити про все, я навіть кинула йому виклик — знайти тему, на якій я зовсім не знаюся, — він не знайшов... а Кохання? Я плету найгрубіші софізми, але не маю про це ані найменшого уявлення.
А, доню моя, — ви наче «Прекрасна Єлена» Оффенбаха, що співає: «Любове божественна, полум'я палке!» з приспівом: «Кохання нам потрібне, / хай і не лишилося б його на світі!»
Але я прошу не того кохання, якого давні просили у Венери (тієї, що в Оффенбаха).
Я прошу... священного вогню... щоб запалити свою цигарку? Фе! я більше не палю.

Примітки

Поль де Кассаньяк (1842—1904) — бонапартистський журналіст, депутат від департаменту Жер, редактор «Le Pays». Уславлений дуелянт і політичний полеміст. Надіслати картку без запрошення було вкрай нетиповим вчинком для молодої жінки.
З «Прекрасної Єлени» Оффенбаха (1864). Арія «Amour divin, ardente flamme!» із приспівом, що утверджує неминучість кохання попри все.