Неділя, 8 жовтня 1876 (26 вересня)

викреслено[Два рядки закреслено]
Воістину день судів. Уранці мій батько, головний мировий суддя, мав розсудити суперечку між двома сусідніми козацькими селами. І насамперед заспокойтеся: ці козаки зовсім не ті дикі потвори, яких за кордоном люблять собі уявляти; це добрі селяни, вельми простакуваті, вельми хитрі й вельми... усе на світі, тільки не люті й не дикі.
Назва козак походить, кажуть, від cosà (коза) і була дана мешканцям України (Малоросії) через їхню прудкість у бігу!! Але оскільки такому славному народові принизливо вести свою назву від подібної тварини, каже один тутешній історик, треба шукати іншої етимології.
Я її не шукатиму й обмежуся тим, що скажу: в наш час козаками називають тих селян, які ніколи не були кріпаками поміщиків і які за кріпацтва в Росії були записані як такі, що належать Короні.
Батько надів свій ланцюг, Камеський начепив ланцюжок від годинника, і його зробили судовим приставом; Павелко був секретарем, а ми й ті, хто лишився з учорашнього дня, були публікою. Було дуже весело й не без певної гідності, тільки мені весь час кортіло крикнути: та ні ж, не так це робиться!
Наперед домовилися, що нікого не щадитимуть і що того з нас, хто порушить порядок, пристав-Камеський виведе із зали.
З цієї нагоди я вбралася в чорну зі сріблом сукню, яку носила на маскараді в Капітолії та на аудієнціях у Ватикані. Червоні атласні черевички й моє срібне серце на довгому ланцюжку на грудях. Чорні шовкові мітенки.
Після десятка свідчень з мене було досить, і я пішла до кімнати Поля (комедія відбувалася в червоному будинку), де Геданов вельми серйозно освідчився мені від імені свого друга князя.
— Я кажу це, — додав він, — бо знаю, що ви не надаєте жодного значення великій пристрасті мого юного друга.
Юний друг, Гамлет як ніколи, никав усюди.
Уявіть собі цей жах: Павелко засипає мене компліментами!
А Геданов, знайшовши на підлозі залізну набійку з мого каблука, ховає її у свій гаманець; якби ще я була підкована золотом...
викреслено[замазано кілька слів]
За обідом, коли ми позбулися сторонніх, заговорили про Ніццу, і я сказала, вже не памʼятаю, до чого, що мій брат прогулювався серед білого дня з акторками, через що я змушена була більше з ним не виходити.
— Я тебе не розумію, — сказав батько, вважаючи це зухвалістю, але цієї миті до нас надійшла жахлива новина...
Шоколад разом із сільськими хлопчаками вбив і засмажив собаку!
Такий варварський вчинок обурив мене. Трохи посміялися, дуже обурювалися. Покликали Шоколада; спершу я хотіла відіслати його на стайню, де йому дали б двадцять різок.
Але Гелена порадила мені впевнитися в злочині, і ось яким чином.
Я покликала хлопця й попросила сказати мені правду; він усе заперечував, і тут пролунало одне гарне слівце.
— Та навіщо б я це робив, — сказав він, — мені ж за це не платили!
— Шоколаде! хіба це причина, щоб робити зло?
— Ні, але коли платять, його завжди роблять легше, ніж коли не платять.
навскоси
Ото вже я вихваляюся своєю жорстокістю!
Тоді я заговорила з ним про Бога, і коли він переконав мене у своїй вірі, я пішла й поставила в бібліотеці образ, який обсипала рисовою пудрою, погасила світло і, підвівши Шоколада до образу, сказала:
— Стань навколішки, Шоколаде, я лишаю тебе самого перед Господом Богом; перехрестися й поклянися, що не брешеш, коли заперечуєш. Якщо брешеш, то не поцілуєш образа; я покладаюся на твою совість, бо не бачитиму, що ти робиш.
За хвилину Шоколад зʼявився у вітальні з геть білим кінчиком носа.

Примітки

Народна етимологія, яку наводить Марі, виводить козак від українського коза. Насправді слово походить від тюркського qazaq — «вільна людина, шукач пригод» (Wikipedia, «Cossacks»). ↩