Середа, 30 серпня 1876 (18 серпня) — Театральна розпуста й шлюбні плани

Ви [замазано: підете до] театру, наступаючи на ноги тим, хто прийшов раніше, обмінюючись потисками рук чи радше простягаючи кінчики пальців приятелям, які розповідають вам про успіх нової актриси, поки ви розглядаєте жінок із найзухвалішим виглядом, гадаючи, що справляєте враження. І як же ви помиляєтеся! І як же жінки бачать вас наскрізь!
Ви розоряєтеся, плазуючи перед паризькими зірками, які, погаснувши там, приїздять сяяти у вас; ви вечеряєте і засинаєте на килимі, але ресторанні служники не лишають вас напризволяще: вам підкладають подушки під голову й накривають ковдрами поверх вашого просякнутого вином фрака та зім'ятого комірця.
Уранці ви повертаєтеся додому спати, чи радше вас приводять. І які ж бліді, поморщені ви тоді! І як же ви самі собі жалюгідні! А потім, потім... десь у тридцять п'ять чи сорок років остаточно закохуєтеся в танцівницю й одружуєтеся з нею. Вона вас б'є, а ви граєте найжалюгіднішу роль за лаштунками, поки вона танцює!
Тут мене перебили: Гриць і Мішель [замазано: обидва впали навколішки] і просили дозволити поцілувати мені руку, вигукуючи, що це казково і що я говорю, мов книжка.
— Тільки, — сказав Гриць, — останнє... усе правда, окрім танцівниці. Я одружуся лише зі світською жінкою. А я людина сімейна, я обожнював би мати свій дім, свою дружину й товстих галасливих немовлят! Я від цього шаленію. Я [замазано: одру]жуся з особою з товариства, і в тридцять один рік, через дев'ять років.
— А може, ви одружитеся за місяць, — мовив Паша із запеклістю. Він не зронив ні слова, але я стежила за грою його обличчя. Дивовижний чоловік: він накоїть у житті страшних речей і скінчить погано. Мені здається, він себе вб'є; він здатен зробити це з найдосконалішим спокоєм. Або ж когось уб'є.