❦
Субота, 9 вересня 1876 (28 серпня)
Дні минають, я гаю дорогоцінний час у найкращі роки свого життя. Родинні вечори, чарівні жарти, веселощі, що тримаються на мені одній... а потім Мішель і той, другий, носять тебе в кріслі вгору й униз парадними сходами. Спускаючись, розглядаєш у дзеркалі свої черевички... І так щодня...Samedi 9 septembre 1876 (28 août)
Але яка нудьга! Жодного дотепного слова, жодної освіченої фрази... я, на жаль, педантка і страшенно люблю слухати розмови про древніх авторів і про науки... пошукайте-но тут такого! Карти, і нічого більше. Я б охоче замкнулася й читала, але, оскільки моя мета — щоб мене полюбили, це був би дивний спосіб її досягти.
Mais quel ennui ! Pas une parole d’esprit, pas une phrase instruite... je suis pédante malheureusement et j’adore entendre parler des Anciens et des sciences... cherchez-moi ça ici ! Les cartes et rien d’autre. Je m’enfermerais bien pour lire mais mon but étant de me faire aimer ce serait une étrange manière pour y parvenir.
Ледве влаштувавшись на зиму, я знову беруся до навчання, як раніше.
A peine installée pour l’hiver je me remets à étudier comme avant.
У батька є якийсь план на завтра, і він захотів переглянути всі мої сукні; мені довелося приміряти тридцять убрань, а він роздивлявся кожну складку, кожну стрічку. Потім капелюшки, рукавички тощо. Смаку в нього не більше, ніж у будь-кого з його породи, але я дала йому волю.
Mon père a je ne sais quel plan pour demain et il a voulu passer en revue toutes mes robes, j’ai dû essayer trente costumes et il examinait chaque pli, chaque ruban. Puis les chapeaux, les gants, etc. Il n’a pas plus de goût qu’un autre de son espèce mais je laissai faire.
Потім грали в крокет, у мʼяча. А ввечері вийшла історія зі слугами, до якої був причетний Поль: батько став на бік лакея, я вичитала батькові (саме це слово), і він цю догану проковтнув. Ось вам і вульгарність, але мій щоденник нею повен. Прошу вас повірити, що я вульгарна не через неуцтво і не з вульгарності. Я обрала цей недбалий стиль за його швидкість і за те, що він дає змогу багато сказати. Одне слово, у повітрі висіло невдоволення, я була сердита, і в моєму голосі чулися ті тремтливі нотки, що віщують грозу.
Après on a joué au croquet, à la balle. Et le soir il y eut une histoire de domestiques avec Paul, mon père encouragea le valet, je réprimandai (c’est le mot) mon père qui avala la réprimande. Voilà de la vulgarité, mais mon journal en est plein. Je vous prie de croire que je ne suis pas vulgaire par ignorance et par vulgarité. J’ai adopté ce genre négligé pour sa vitesse et la facilité qu’il donne de beaucoup dire. Enfin il y avait du mécontentement dans l’air, j’étais fâchée et, dans ma voix, on entendait ces notes tremblantes qui annoncent un orage.
— Я поставила себе так високо, — сказала я, — що всі дрібні прикрощі проходили в мене під ногами, а тепер ось деякі з них мене таки зачіпають!
- Je me suis placée si haut, dis-je que toutes les misères passaient sous mes pieds et voilà qu’il y en a qui me touchent !
Цієї миті Степан, провинний лакей, добрий селянин, простий, як колода, і дурнуватий, підійшов, уклонився мені до землі й попросив його простити. Мені не було чого прощати, але я зрозуміла, що він звертається до мене як до влади, і, не бажаючи ще більше дратувати княгиню чи будь-кого іншого, я усміхнулася й спитала, чого цей чоловік прийшов до мене.
En ce moment Stépann, le valet coupable, un brave paysan tout carré et tout bête, vint me saluer jusqu’à terre et me prier de le pardonner. Je n’avais rien à pardonner, mais je compris qu’il s’adressait à moi comme à une puissance et, ne voulant pas encore irriter la Princesse ou qui que ce fut, je souris en demandant pourquoi cet homme venait à moi.
— Мені нічого прощати, — сказала я.
- Je n’ai rien à pardonner, dis-je.
— Вийдіть, Степане, — мовив батько.
- Sortez, Stépann, fit mon père.
Поль не вміє поводитися, і на його прикладі я бачу, що мама мала рацію, коли почувалася нещасною, бо кожен, хто не бачить пана Костянтина таким, який він є, — людина, гідна великого жалю.
Paul ne sait pas se conduire, et par lui je vois que ma mère avait raison d’être malheureuse, car quiconque ne voit pas M. Constantin tel qu’il est, est un personnage fort à plaindre.
Ці панове збиралися на всю ніч рибалити, батько теж, і коли я спитала Поля, чи він їде, той відповів: пізніше.
Ces messieurs s’en allaient à la pêche pour toute la nuit, mon père aussi et comme je demandais à Paul s’il y allait, il me répondit : plus tard.
— Якщо це я тобі заважаю, — закричав батько, — то я не поїду, я поїду собі до Павловська, а ти лишайся тут, щасливий і вдоволений, без мене. — На цьому, радий-радісінький, що знайшовся привід, він сів у фаетон, що вже чекав на нього, і поїхав.
- Si c’est moi qui te gêne, cria mon père, je n’irai pas, je m’en irai à Pavlovsk et tu resteras ici très heureux et content sans moi. Sur ce, très heureux du prétexte, il monta dans un phaéton qui l’attendait et partit.
Поль почав виправдовуватися, шукати причину непорозуміння — а це найвірніший спосіб створити нове; я сіла на найвищу свою сходинку, як соловейко Мальбрука, а Мішель, Паша, Поль і Капітан розсілися на нижчих східцях.
Paul se mit à se justifier, à rechercher la cause du malentendu, ce qui est le vrai moyen d’en créer un autre, je m’assis sur ma plus haute marche, comme le rossignol de Malborough, et Michel, Pacha, Paul et Kapitan prirent place sur les gradins inférieurs.
Я говорила з Полем так, щоб мої слова переказали клятому батькові.
Je parlai à Paul de façon à ce qu’on rapportât mes paroles au fichu-père.
Поль спробував звести розмову на батькові нічні походеньки, але я промовчала. Та й справді, чого мені турбуватися тим, як батько проводить ночі, я ж не його ревнива дружина, і ви погодитеся зі мною, що він зробив чимало як на чоловіка сорока пʼяти років і його вдачі, випровадивши коханку, з якою прожив три роки, заради доньки, яку майже ніколи не бачив. Він так добре дотримується пристойності, що, якби я нічого не знала, то нічого б і не запідозрила. Та що вже там, не вимагатимемо більшого!
Paul essaya de mettre la conversation sur les fugues paternelles, mais je passai sous silence. Et en effet, qu’ai-je à m’inquiéter de la façon dont mon père passe ses nuits, je ne suis pas sa femme jalouse et vous conviendrez avec moi qu’il a beaucoup fait pour un homme de quarante-cinq ans et de son caractère, en délogeant une maîtresse de trois ans pour une fille qu’il n’a presque jamais vue. Il sauve les apparences si bien que, si je ne savais rien, je n’aurais rien soupçonné. Que diable, ne demandons pas davantage !
Поль, на жаль, тут у поганому становищі; я дам йому підтримку Паші, який має вплив на батька, а до того ж відчайдух, що каже все, як думає, ні на кого не зважаючи.
Paul est malheureusement posé ici, je lui donnerai l’appui de Pacha qui a de l’influence sur mon père et qui est un gaillard qui dit comme il pense sans se soucier de personne.
А коли, піднявшись до себе після того, як спритно ухилилася від натяків на ліс, прикинувшись глухою, я опинилася сама з Полем, прийшов Степан, увесь у сльозах, благати прощення, стаючи навколішки й бʼючи земні поклони1, як перед Господом Богом. Зрештою, він завинив лише якимсь дрібним службовим шахрайством, до якого пан ставився поблажливо, а ще ця покірна смиренність тутешніх селян мене розчулила: чоловікові пробачили, і він лишився на службі.
Et lorsqu’ayant monté chez moi après m’être bien tirée des allusions à la forêt en faisant la sourde oreille, je me trouvai avec Paul, Stépann vint, tout larmoyant, implorer son pardon en s’agenouillant et faisant des saluts terrains [sic] comme au Bon Dieu. Après tout il n’était coupable que d’une supercherie de poste, facilement autorisée par Monsieur, et puis l’humble humilité de ces paysans m’attendrit, on pardonna l’homme et il resta au service.
Зазначмо тут, що я, мабуть, дуже безсоромна особа. Кажу це з приводу того задоволення, яке мені дають мої кузени, цілуючи мені руку, — князь більше, ніж той другий, — і з доброчесним жахом помічаю, що те, що я вважала коханням до Пʼєтро, було, можливо, зовсім нічим. Я більше думала про інших, як я сказала після прогулянки до Фарнезіни, от і все. Паша ніколи не цілує мені руки, це я сама притуляю її до його губ, а тим часом цей хлопець мені майже гидкий. Що за дивна примха!
Remarquons ici que je dois être une personne bien dévergondée. Ceci est à propos du plaisir que me font les baise-mains de mes cousins, et ceux du Prince plus que de l’autre, et je m’aperçois avec une vertueuse horreur que ce que je prenais pour de l’amour pour Pietro n’était peut-être rien du tout. J’ai plus penser aux autres comme je l’ai dit après la promenade de la Farnesina, et voilà tout. Pacha ne me baise jamais la main, c’est moi qui la lui mets contre les lèvres, et pourtant le garçon me répugne presque. Ce que c’est que ce caprice bizarre !
Ах! якби ж я хоч мала якусь нагороду за таке життя. Крокет, гумовий мʼяч, карти, а на завершення — сеанс на сходах: дражнити нерви Паші й мучити волосся розпростертого біля моїх ніг Мішеля, перемежовуючи цю вправу смиканням, від якого в нього аж червоніють вуха.
Ah ! si j’étais au moins récompensée pour la vie que je mène. Le croquet, la balle de caoutchouc, les cartes et pour finir une séance d’escalier, les nerfs de Pacha à irriter et les cheveux de Michel prosterné à tourmenter entremêlant cet exercice par des tiraillements dont ses oreilles se ressentent jusqu’à en rougir.
І нарешті — жахливі звуки скрипки. Першого вечора, коли я на ній заграла, всі слуги збіглися юрбою, перелякані, не розуміючи, звідки можуть лунати ці роздирливі крики й мерзенне виття, що віддалено нагадувало передсмертний вереск молодого поросяти на кухні.
Et enfin des sons atroces du violon. Le premier soir que j’en jouai, tous les domestiques vinrent en foule effrayés et ne comprenant pas d’où pouvaient venir ces cris déchirants et ces hurlements infâmes, qui avait une arrière-ressemblance avec les cris d’agonie d’un jeune cochon à la cuisine.
Примітки
У Марі: saluts terrains [sic] — очевидно, її калька з російського земные поклоны, поклони до землі. ↩