Понеділок, 28 серпня 1876 (16 серпня) — Розмова про шлюб і плани щодо Рима

Я описувала йому наші меблі, а коли скінчила:
— Але, — сказав він, — усе це чудово, та чи думала ти, як усі дівчата... зрештою, що ти маєш вийти заміж...
— Так, безперечно.
— Ну, а чи думала ти про своє становище і чи зрозуміла його хисткість? Усі ті люди, що приходили до вас, — це не те, що треба, і...
Словом, він сказав мені достеменно все те, що я сама казала собі сто разів. Але сказав це, щадячи мене й не вражаючи жодного з моїх почуттів; навпаки, згладжуючи й обережно минаючи небезпечні протоки. Він випереджав мої бажання, мені не довелося долати ніяковість почину, а коли він скінчив, я цілком невимушено сказала:
— Та коли інакше не може бути, то нічого не вдієш.
— Правда, нічого не вдієш. Але добре обміркуй усе, що я сказав.
— Я вже думала про це сто разів. Але нічого не вдієш, тож годі сушити собі голову.
— О! сушити голову — справді не варто, але...
— А чому б тобі не приїхати цієї зими до Рима?
— Тепер уже надто пізно, у Римі ви були... і про вас наводили довідки. Чи ти гадаєш, що чоловік, хіба тільки він сам-один, чоловік із серйозними намірами, не пошле розпитати — сам чи його родина... зрештою, чи ти гадаєш, що якби Поль одружувався, я не спитав би, хто ця особа, що в неї за родина? І все таке? Тепер ви зіпсували Рим.
Я не сердилася, я бачила, що він поступиться.
— Аж ніяк. Якби ви приїхали зі своїми дітьми, хто посмів би глянути на вас косо? Надто на вас, чоловіка такого comme il faut, із таким гарним становищем.
І так було б краще для вас і для мене. До нас виявляли б саму лиш люб'язність і шанобу.
— Над цим треба подумати, та й, бачиш, твоя мати мене покинула, а ти знаєш — «у кожного чоловіка свої маленькі справи».
— Про це не говорять, і я про це не розпитую.
— Зрештою, попри це, я вільний, як вітер. Над цим треба подумати.
— Над цим не треба думати. Треба поїхати зі мною. Ви ж бачите, що я таке; я чогось варта. Ось як ми зробимо: коли я поїду за кордон, ви поїдете зі мною.
— Я подумаю, так, можливо.
Я була задоволена, запала тиша, потім заговорили про інше, а коли він пішов, я подалася до княгині, і за чверть години вона вже показувала мені портрет свого італійця, а я казала їй, що це її коханий, і вона сміялася, мов Ніна. Цієї миті ввійшов мій батько, повертаючись із червоного дому, і маленька горбунка сіла на портрет — і коли пан Башкирцев пішов, ми реготали з того, як божевільні.
Я сказала батькові запросити сюди Олександра, і він написав йому вельми люб'язного листа. Що ви на це скажете?
Я кажу, що я ангел. Аби лиш Бог і далі був добрий.
Не смійтеся з моєї набожності, варто лиш почати — і все в моєму щоденнику здасться смішним. Якби я взялася судити себе як письменницю, я б на це згаяла все життя.

Примітки

Comme il faut (фр. «як належить») — світський вираз: пристойний, доброго тону, з гарного товариства.